Був цар і мав дочку. Пішла вона в ліс на прогулянку і не могла назад вийсти. Найшла вона в лісі залізний ящик. А з того ящика чоловік говори. Вона питає: — Хто ти?
— Я — зачарований царів син. А ти хто?
— Я — царева дочка.
— То йди додому, бери сокиру і розбий цей ящик, щоб я вийшов. Як вийду, то візьму тебе за жінку, а інакше з лісу не вийдеш.
Вона йому:
— Піду тобі за жінку, лиш би вийсти з лісу.
Пішла дівчина додому і розказала, що найшла в лісі чоловіка в залізнім ящику. Все розказала. А цар покликав мельника і каже:
— Кілко хоч’ грошей дам, лиш хай твоя дочка піде в ліс і добуде з залізного ящика чоловіка.
Взяла мельникова дочка сокиру, пішла в ліс до того ящика, цілу ніч била і не годна була розбити. А чоловік з ящика питає:
— Вже рано надворі?
— Рано, — каже дівчина, — вже в тата млин гуде.
— Так ти, — каже, — мельникова дочка?
— Так, мельникова дочка.
— То йди додому і скажи, щоб прийшла царева дочка. Її це діло не обмине. Як не прийде, погано буде.
Вона пішла додому і розказала цареви. А цар покликав свинаря, щоб той післав свою дочку. Свинарева дочка пішла, б’є цілу ніч, а розбити не годна. Рано питає чоловік з ящика:
— Це вже ранок?
— Так, рано, бо у мого батька свині кричать.
— То ти, — каже, — свинарева дочка?
— Так.
— То йди додому і скажи, най прийде царева дочка, бо погано буде. Розказала свинарева дочка цареви, а цар каже своїй дочці:
— Ти дала йому слово, що прийдеш, то йди.
Взяла вона сокиру, пішла в ліс і почала бити той ящик. Розбила його, і виходи відти царевич. Такий красивий, що на світі більше немає такого. Як вона забачила його, то й сама захотіла, щоб він узяв її. А він каже:
— До мене підем і в мене зробим свадьбу. Вона йому:
— Пусти мене додому, я маю сказати татови три слові. А він:
— Як три слові, то добре, а більше не кажи.
Пішла вона додому і зачала казати про него татови. І більше сказала, ніж три слові. Приходи назад у ліс — нема ні царевича, ні ящика, нічого нема. Вона заплакала і пішла його глядіти. Довго ходила в лісі і найшла хату. Зайшла в ту хату, а там баба стара.
— Здрастуйте, бабко!
— Здрастуй. Як ти попала сюди? А вона бере та й каже правду: -...Іду глядіти царевича.
А баба їй:
— Тяжко добитися до него, але йди.
І дає баба дівчині три плаття: такі файні, як золоті. Та й каже їй:
— На тобі ці плаття і колесо. Там нагорі б’ються дві шаблі, і ти ніяк не пройдеш. Сядь на це колесо — і переїдеш через ту гору. Як переїдеш, то там уже й буде дім царевича.
Вона сіла на то колесо і переїхала через гору. Та й попала до того царевича. А він уже лагодився на свадьбу з іншою. Та інша була вже в него. Коли ця прийшла, то не пізнав її. Він лагодився на свадьбу, і йому не вистачало кухарів. Наймили її варити їсти на свадьбу.
Варила вона там і після роботи одягнула їдно плаття. Молода забачила і каже:
— Продай мені це плаття. А вона бере та й каже:
— Я дам тобі це плаття, але щоб я ночувала їдну ніч у тій кімнаті, де твій наречений.
— Добре.
І дала їй то плаття. А ввечері молода дала йому пити таке вино, що як він випив, то так без чувствія й лежав, нічого не чув. Царівна цілу ніч плакала коло него, а він нічого не чув. Та надворі варта стояла і все чула. Розказала варта царевичу, як вона плакала і говорила, що врятувала його з ящика.
На другий день одягнула вона друге плаття, ще май краще, а молода забачила.
— Продай мені й це плаття.
— Нє, продати не продам, а дам, як ще раз побуду з твоїм нареченим у його кімнаті.
— Добре, побудеш.
І знов дає йому того вина.
Пішла вона до него на другий вечір, цілу ніч плакала коло него, розказувала, як добула його з ящика, та він нічого не чув. А варта вчула це діло знов і питає царевича на ранок:
— Чого ваша молода плаче цілу ніч і каже, що врятувала вас із ящика?
Тут він і подумав: «Не вона ж мене врятувала, не моя молода, а врятувала мене царівна, але ж її нема».
На третій день одягнула вона третє плаття, ще май краще від тих двох. А молода каже:
— Продай мені це плаття.
— Нє. Пустиш мене ще на цю ніч до твого нареченого в кімнату, то дам.
— Добре.
На третій вечір дає вона йому того вина, а він його не випив — взяв та вилляв. Царівна знов почала плакати коло него й казати:
— Я ж тебе визволила з залізного ящика, а ти мене не хочеш чути. А він уже чує. Встає, обнімає її і цілує.
Встав він рано, відправив свою молоду, плаття в неї забрали. Зіграли вони свадьбу і, може, ще й тепер жиють. Тут і казці кінець.
Царевич із ящика Українська народна казка Буковини
Був цар і мав дочку. Пішла вона у ліс на прогулянку і ніяк не може вийти з нього. Довго блукала по лісі і знайшла залізний ящик. А з того ящика людський голос почувся.
— Хто ти? — питає вона.
— Я — зачарований царевич. А ти хто?
— Я — царева дочка.
— То йди додому, бери сокиру і розбий цей ящик, щоб я міг вийти. Як зробиш це, візьму тебе за жінку, а інакше ти з лісу не вийдеш.
— Буду за жінку тобі, лиш би вийти з лісу, — пообіцяла вона.
Пішла дівчина додому і розказала, що знайшла чоловіка у залізнім ящику. І все розказала. А цар покликав мельника і каже:
— Скільки хоч’ грошей дам, лиш хай твоя дочка піде у ліс і добуде з залізного ящика того чоловіка.
Узяла мельникова дочка сокиру, пішла в ліс до того ящика, цілу ніч била і не годна розбити. А чоловік питає з ящика:
— Надворі вже ранок?
— Ранок, — каже дівчина, — вже в тата млин гуде.
— То ти — мельникова дочка?
— Так, мельникова.
— То йди додому і скажи, щоб прийшла та, що була тут перше, царева дочка. Скажи, що це її не мине.
Вона пішла додому і розказала все цареві. А цар покликав свинаря і звелів, щоб той послав свою дочку. Свинарева дочка пішла, била цілу ніч і не годна була розбити. А на ранок чоловік із ящика питає:
— Це вже ранок?
— Так, ранок, бо в мого тата свині кричать.
— То ти свинарева дочка?
— Так.
— То йди додому і скажи, най прийде царева дочка. Розказала це свинарева дочка царю, а той каже своїй дочці:
— Як дала йому слово, що прийдеш, то йди.
Узяла царева дочка сокиру, пішла в ліс і почала бити той ящик. Розбила його, і вийшов звідти царевич. Такий гарний, що на світі такого більше нема. Як побачила дівчина царевича, то й сама рада була б, щоб він узяв її.
— Ходімо до мене, і там зробимо весілля, — каже царевич.
— Ти пусти мене додому, я маю сказати три слова татові, — просить вона.
— Як три слова, — каже він, — то добре, а більше не кажи.
Пішла вона додому і почала розказувати про нього татові. Та й більше сказала, ніж три слова.
Повернулася царева дочка у ліс — нема ні царевича, ні ящика — нічого нема. Заплакала вона і пішла його шукати. Довго ходила по лісі і знайшла хатку. Зайшла в ту хатку, а там баба стара.
— Здрастуйте, бабко!
— Здрастуй. Як ти потрапила сюди? Вона й розказала всю правду.
— Іду глядіти царевича.
— Тяжко добитися до нього, — каже баба, — але йди. Дає баба дівчині три плаття. Та такі файні! Блищать, як золото. І каже баба:
— Бери ці плаття і колесо. Там, на горі, б’ються дві шаблі, і між ними ніяк не можна пройти. Сядь на це колесо, і ти переїдеш через ту гору. Як переїдеш то й побачиш дім царевича.
Дівчина сіла на те колесо і переїхала через гору. Прийшла вона до царевича, а той її не впізнає і вже лагодиться до весілля з іншою. Не вистачало кухарів, щоб готувати їжу на весілля, і царівну взяли на роботу за кухарку.
На другий день вона одягла після роботи одне своє плаття. Молода забачила на ній те плаття та й каже:
— Продай мені це плаття.
— Я дам тобі це плаття, але дозволь мені переночувати одну ніч у тій кімнаті, де спить молодий.
— Добре.
І царівна віддала плаття. Увечері, перед тим, як пустити дівчину в кімнату до молодого, молода дала йому такого зілля, що він як випив, то так і впав. Та й нічого не чув цілу ніч. А царівна до ранку сиділа коло нього і плакала. Надворі стояла варта і чула це. Розказала варта царевичу, як молода плакала і говорила, що врятувала його з ящика.
На другий день одягла вона друге плаття, ще май краще. А молода забачила.
— Продай мені це плаття.
— Ні, продати не продам, а дам, як ще раз перебуду ніч коло молодого у його кімнаті.
— Добре.
І знову дає йому молода того зілля.
Пішла дівчина на другий вечір, цілу ніч плакала коло царевича, розказувала, як добула його з ящика, а він спав і нічого не чув. Вранці варта знову говорить царевичу:
— Чого ваша молода плаче цілу ніч і каже, що врятувала вас із ящика?
— Не знаю.
Але тут він подумав: «Не вона ж мене врятувала, не моя молода. Врятувала мене царівна, але її тут нема».
На третій день царівна одягла третє плаття, ще май краще. А молода:
Продай мені це плаття.
— Ні, не продам. А як пустиш мене ще й на цю ніч до свого молодого в кімнату, то дам.
— Добре. На третій вечір дає йому молода знову того зілля, а він його не випив, а вилляв. Прийшла царівна, та й почала плакати: «Я ж тебе з залізного ящика визволила, а ти не хочеш мене чути». А він уже чує. Та піднявся, обняв її і поцілував.
Встав царевич рано і відправив свою наречену. Й усі три плаття в неї забрали. Зробили вони весілля і може, ще й тепер живуть.