Царські сини
Українська народна казка Буковини

Був у царя син. Хтів він ся женити, а мама не дозволяла йому тоту взяти, яку хотів. А він таки взяв. І мати кожного разу наговорювала на ту невістку. От виїхав десь син, а молода невістка була дуже хороша для слуг. Народила невістка двох синів, а мати пише синови: «Я тобі казала, що вона споганить нашу сім’ю. Вона народила двоє щенят». Він написав відти: «Відвезіть її з тими щенятами в ліс». Відвезли, і дуже плакали за нею слуги.

Сиділа вона в лісі з дітьми і плакала. Та й заснула. А прийшла левиця і їдну дитину від неї вкрала. Прокинулася вона та й плаче. Надходить лісник і питає:

— Чо’ плачеш?

Вона все йому розказала. Лісник каже:

— Ходи до нас, будеш у нас жити.

Пішла вона до лісника і жила з його сім’єю в мирі. А син її ріс. Попри той ліс було море. А левиця з тою дитиною, що викрала, ходила попри море. Там пливли кораблі від їхнього тата. Побачили люди з кораблів, що берегом ходить левиця з хлопчиком. Пригнали вони корабель до берега і стали просити хлопчика, щоб він ішов на корабель. Він погодився, але й левиця з ним пішла. Взяли вони хлопця з левицею до царя. Покупали, вбрали хлопчика, і він скоро зробився великий богатир, гарний і сильний.

Об’явили цареви, його татови, війну. Лісник учув це, прийшов додому і розказав. А хлопець каже:

— Мамо, піду я царя захищати.

А мама дуже плаче, не хоче пускати. Але він упросив її. Благословила його мама, і він пішов.

Та й зустрівся він на війні з тим братом, що був з левицею. Вони були оба богатирі і оба були зовсім однакові. Познайомились і виходять на війну. І левиця пішла з ними. Як почали вони бій, левиця почала дерти всіх, а два брати — бити. І замогли ворогів.

Вернулися вони, і дуже втішився цар, що такі два богатирі в него. Робить цар бенкет і питає їх:

— Відки ви родом? Де в тебе тато й мама? — питає він того, що від мами прийшов.

А він каже:

— В мене тата нема. А мама в такім і такім лісі. Живе в лісника. Цар приказав забрати маму до себе.

— Ти будеш з мамою в нас.

Дав цар підводу й людей, і поїхав він за мамою. Привезли її, і цар ся втішив, бо пізнав, що то його жінка. І той зрадів, що тата має. А другий плаче.

Тоді цар почав розпитувати її, а вона й каже, що, як вона заснула, її другого сина хтось украв. Кинулася до другого хлопця — він був точно такий, як її син. Оба однакові. Та й каже вона: — Це мій син.

Велика радість у них була, і вже вся їхня сім’я разом жила.