☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чаклунка
Українська народна казка Полтавщини

В одному королівстві жила горда і неприступна жінка. У неї було дві доньки. Старша була схожа на матір, а менша — на батька як обличчям, так і характером. Вона була дуже доброю і привітною. Мати любила старшу дочку, а меншу ненавиділа. Примушувала робити з ранку до вечора, а двічі на день дівчинка мала ходити за водою і приносити великий глечик.

Одного разу пішла вона по воду. Біля криниці до дівчини підійшла бідна жінка і попросила води. Дівчинка вимила глечик, зачерпнула і подала старенькій. Напившись, жебрачка сказала:

— Ти дуже добра і привітна дівчинка. За твою доброту я зроблю тобі подарунок, — а ця жінка була доброю чаклункою, — як тільки ти скажеш слово, то із рота буде випадати дорогоцінне каміння і троянди.

Після цього чаклунка зникла, а дівчинка набрала води і пішла додому. Мати почала кричати на дочку за те, що вона так довго не поверталася. Дівчинка стала виправдовуватися, а з рота почали випадати троянди і дорогоцінності. Мати закричала:

— Що це в тебе!

Дівчинка розповіла, що з нею сталося. Тоді мати послала старшу дочку до криниці. Але та навіть не захотіла слухати. Тільки коли мати розлютилася і вилаяла ліниву дочку, та взяла найкращий глечик і пішла до криниці. До неї підійшла багато одягнена пані і попросила води.

— Хіба я прийшла, аби вас поїти — відрубала дівчина, — якщо хочете пити, то зачерпніть рукою.

— Ти дуже неввічлива дівчинка, — сказала пані. А це була та сама чаклунка. — Тому після кожного слова, яке ти скажеш, з рота будуть випадати жаби.

Промовивши це, чаклунка зникла. Мати ледве дочекалася своєї улюблениці. Побачивши її, закричала:

— Нарешті ти прийшла!

Дівчинка відкрила рот, щоб відповісти, а з рота почали випадати жаби. Розлючена мати звинуватила в усьому меншу дочку і вигнала її з дому. Та плачучи пішла в ліс, де саме полював молодий принц. Він закохався у красуню і вони одружилися.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

16 (4603). Чаклунка. СУС порівн. 510А. Записала Захарченко Богдана 2008 року. Захарченко Галина Матвіївна (1941). Полтавська область, Лохвицький район, Червонозаводське

Чаклунка
Українська народна казка Полтавщини

Було це в звичайному селі. Напевно, в кожному маленькому поселенні є свої легенди. Ось і село Андрійовичі мало свій міф про чаклунку. Однак ця так звана відьма була доволі злою. Як казали люди, ця старенька ненавиділа молодих парубків та дівчат. Хотіла звести зі світу їх. І ось одного разу сталася чарівна історія.

Молодий парубок вирішив довести всім, що це лише вигадки. Жила чаклунка на краю села, отож хлопець пішов туди. Вийшла старенька, побачила парубка й зупинилася:

— Чого ти прийшов хлопче? Невже ти не боїшся мене?

— Ні, я відьом не боюся! — хоробро скрикнув хлопець.

І побачив парубок на власні очі всю правду. Враз перетворилася старенька

на чорну кішку і кинулася на хлопця в бажанні роздерти його. Мужньо бився парубок, однак він тільки трішки поранив її.

— Тікай, хлопче, бо буде гірше! — людським голосом сказала кішка.

— Ні, поки я тебе не знищу — не здамся!

Мало не знепритомнів парубок від побаченого: кішка перетворилася на страшне вогняне коло!

«Що мені робити? Чим перемогти злу силу, відьму?» — це запитання поставало в голові хлопця. І в останню мить він зробив те чого і не планував робити. Парубок перехрестився... і вмить зникла відьма, пропала безслідно!

І пішов хлопець додому з гордістю і одним єдиним запитанням: «Невже я переміг самого чорта?»

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

140 (7141). Чаклунка. СУС —. Записала Мерчун Яна 2009 року. Єрмак Марія (1937). Полтавська область, Кобеляцький район, Кобеляки