Є така трава, що цвіте о дванадцятій годині ночі. Росте вона в лісі. Хто знайде той цвіт і вирве, усе на світі буде знати.
Один чоловік пішов з волами у поле орати. Він там і ночував. А поле було під лісом. Під вечір пустив чоловік воли пастися, а сам ліг і заснув. А злодії вкрали воли. Чоловік прокинувся і подумав, що воли пішли в ліс. Зайшов він у ліс і ходить, глядить волів.
Недовго ходив він і надибав ту квітку. Зачепив її чоловік ногою, стебло вломилося, і квітка застряла за постіл. Чоловік і не знав, що така квітка до нього вчепилася. Але вже знав, хто вкрав воли і куди пішов з ними. І він бігом побіг за своїми волами.
Доки квітка трималася постола, він знав усе про воли. А як відпала квітка, він знов нічого не знає. І здивувався чоловік: «Як же це так? Я все знав про воли, а тепер нічого не знаю».
Приходить він додому без волів. Розказав, як з ним було, і сказали йому знаючі люди: «Ти, видно, натрапив на квітку, що цвіте в половині ночі».
Знають люди, що цвіте така квітка, але яка вона, ніхто не знає.
А воли тому чоловікові так і пропали.
Чарівна квітка Українська народна казка Полтавщини
Жили собі чоловік і жінка. Мали вони одну дочку на ім’я Маруся, якій було п’ять років. Вона дуже любила квіти. Дівчинка ходила в садок. 20 серпня був її день народження, виповнилося шість років.
Дарували їй різні подарунки, а одна старенька бабуся подарувала їй неживу троянду. Дівчинка дуже зраділа тій квітці. Всі подарунки буди дуже гарні, але найгарніший — та квітка.
Ця квітка була не проста, а чарівна. Одного разу Маруся гралася іншими іграшками і тією квіткою. Потім дівчинка подумала і сама собі сказала:
— Якби ця квітка була чарівна...
А троянда відповіла людським голосом:
— Я й справді чарівна.
Дівчинка спочатку не вірила, думала, що це сон, а потім повірила. Квітка знала все і могла зробити, що завгодно. Якщо дівчинка не знала чогось, вона запитувала у квітки. Квітка, звичайно, все знала і відповідала на всі запитання.
Тому дівчинка була не така, як усі дівчатка. Троянда полюбила свою хазяйку і раділа, що попала в її руки. За це вона їй подарувала знання. Маруся хоч і стала розумною, але ніколи не забувала про чарівну квітку.
От і казці кінець, а хто слухав молодець.
Чарівна квітка Українська народна казка Кіровоградщини
Одного разу на подвір’ї я побачила чудернацьку квітку. Колір її важко було визначити. Якась різнокольоровість простежувалася у цій химері. Над квіткою роїлися бджоли і на якусь мить мені здалося, що квітка їм посміхається.
Несподівано квітка повернула до мене голову і я помітила її очі, надзвичайно великі і виразні. Квітка заговорила:
— Не бійся мене, дівчинко, я не заподію тобі зла.
— Хто ти?
В моїх очах був страх. Я хотіла зірватися і бігти, та ноги стали неслухняними. Я подивилася ще раз на квітку і побачила, що вона стала блакитною. Дивина та й годі.