Чарівний перстень
Українська народна казка Покуття

Жили собі чоловік та й жінка. Жінка скоро померла, а чоловік лишився в молодім віці. Хата була дуже старенька, така, що вже падала. У хаті не було нічо’, лиш піч та лава. Одного разу йде він дорогою, а хлопці б’ють маленького песика. Він каже:

— Хлопці, не бийте сего песика, дайте його мені.

Взяв того песика на руки та й іде далі. Іде, а хлопці б’ють котика малого. Він каже:

— Хлопці, дайте сего котика мені.

І хлопці йому дали. Іде з котиком і песиком далі, а хлопці б’ють гадину. Він каже:

— Хлопці, дайте сю гадину мені. Вони кажуть:

— Беріть.

Взяв він гадину в пазуху, котика й песика на руки, приніс додому та й поклав усіх трьох на піч. Пішов у село, приніс хліба, молока і дав їм їсти. Підпалив у печі, аби була тепла піч. І знов пішов у село.

Помагав людям врубати січки, внести до хати води, занести з ями до хати мандибурки. І так жив.

Гадина підросла, виросла в него велика та й каже йому:

— Чоловіче, за то, що ти мене обрятував від смерти, підемо до мої мами, і мама дасть тобі велику нагороду.

Чоловік дав котови й псови їсти, бо йдуть до змії, і не знає він, коли повернеться додому. Вийшли надвір, і змія каже:

— Сідай на мене.

Чоловік сів на змію, і вона так скоро, як поїзд, біжить. Минають гори, минають море. Залітає змія в ліс. Вовки і всякі звірі уздріли, що чоловік є, та й усе летить, аби з’їсти його. А змія як махне хвостом, то все розлітається.

Прийшли вони до великої печери серед лісу. Змія каже:

— Злазь з мене і лишайся тут, надворі, а я йду до хати. Я тебе покличу.

Зайшла змія до хати, мама дуже втішилася нею. І розказала вона мамі:

— Тут є той чоловік, що мене обрятував від смерти, бо мене хлопці мали убити.

Тоді змія вийшла надвір і закликала чоловіка до хати. Угостили чоловіка. Стара змія питає свої доньки:

— Що дати сему чоловікови? Донька каже:

— Дайте йому золотий перстень.

Стара змія дала йому золотий перстень і сказала:

— Сей перстень закладеш собі на палець лиш тоді, коли тобі буде щось потрібне. І що ти схоч, будеш мати. Лиш перстень закладеш, вийдеш надвір і ним на пальці покрутиш. Але нікому не признавайся, що в тебе такий перстень є. А тепер сідай на мене, я вивезу тебе з лісу, бо звір з’їсть.

Чоловік сів на змію, і вона його повезла. Завезла далеко за ліс і вернулася додому, а чоловік також пішов додому.

Прийшов він до хати, а скрізь студено, пес і кіт голодні. Він пропалив трошки, дав котови й псови їсти, вийшов надвір, заклав чарівний перстень на палець і покрутив ним. Злетілися сто чортів. І кажуть:

— Що тобі потрібно? Він каже:

— Збудувати мені файний дім, бо моя хата вже паде.

Як узялися чорти до роботи, то до ранку дім був готовий, збудований.

На другий день увечір він знов вийшов надвір, покрутив тим перстенем, злетілися усі чорти й питають:

— Що тобі треба? Він каже:

— Мені треба прибрати хати меблями. І мені дороге убрання аби було.

Чорти розлітаються по різних місцях за вбранням і за меблями. До ранку все було дома — меблі та й убрання.

На третій вечір вийшов він надвір і знов покрутив перстенем. Злетілися всі чорти та й питають:

— Що тобі треба? А він каже:

— Хочу, аби в мене були такі коні, що ні в кого таких файних нема. І золота бричка, і срібна упряж.

Чорти йому то все до ранку придбали.

Має він уже все: коні, вбрання, покої прибрані. Ну та й хотів би ся женити. Треба уже й жінки. Але учув він, що є в цісаря файна дівчина. І хоче йти сватати ту дівчину. Упряг коні в золоту бричку, сам убрався в дороге вбрання та й поїхав до цісаря. Приїхав та й каже:

— Я хочу з вашою донькою женитися. Цісар:

— Добре, оженишся. Але я хочу, щоби тоді, як ти будеш їхати з моєю донькою від мене, то аби по обох боках дороги цвили сади. І на кожнім дереві аби співали золоті птахи.

Цісар не хотів за него дати доньку і того дав йому таке завдання. Думав цісар, що він не виконає.

Приїхав той додому, покрутив тим перстенем на пальці. Злетілися чорти. Питають:

— Що тобі треба? А він каже:

— Я їду до цісаря женитися. Аби по обох боках дороги цвили сади і на кожній деревині співали золоті птахи.

Чорти так і зробили. Поїхав він до цісаря. Як їхав туди, то вже цвили сади. Приїхав до цісаря та й каже:

— Вже сади цвитуть. І будуть співати птахи золоті, як ми будемо їхати обидвоє брати шлюб.

Цісар видить, що вже йому нікуди, бо сей виконує. Скликає всіх цісарів, просить на весілля. Гості приїхали на весілля. Чоловік бере дівчину в ту золоту бричку, де срібна упряж, і їдуть до шлюбу. І золоті птахи на деревах співають.

По весіллю бере він свою жінку до себе додому. Приїхали, вона подивилася на то все, що в него є. Пожила з ним один тиждень та й питає його:

— Скажи мені, що ти таке маєш, що так є, як ти задумаєш? А він дурний признався:

— Я маю сей золотий перстень. Як ним покручу на пальці, то злітаються чорти, і до ранку я маю то, що хочу.

Вона се взнала і пантрувала, де він кладе той перстень, як лягає спати. А чоловік, як лягав спати, клав перстень під подушку.

Жінка вночі пробудилася і перстень з-під подушки забрала. Взяла його на палець, вийшла надвір і покрутила ним. Злетілися всі чорти і її питають:

— Що вам, пані, потрібно? А вона каже:

— Аби ви мене взяли в сю бричку і занесли до мого тата, а тут то, що ви застали, би так і було. Та стара хата і більше нічого.

Чорти запрягли коней у бричку і повезли її до тата.

Чоловік рано встає, а то нема нічо’, лиш та стара хата. Подивився під подушку — перстеня нема. Уздрів, що се зрада. Тоді каже котови й псови:

— Збирайтеся, ідіть до сего царя і мусите мені привезти золотий перстень. Як не принесете, то й сами не вертайте додому.

Ідуть песик і котик по золотий перстень до царя. Довго йшли сушею, але треба й через море перепливати. Каже песик котикови:

— Ти сідай на мене, бо я умію пливати, а ти не вмієш.

Котик сів на пса, перепливли море і йдуть далі. Ішли, ішли і дійшли до того царя. Прийшли, сіли під браму та й сидять. Але поголодніли, і песик зачав скавуляти. А служниця учула та й забрала їх до кухні. Дала їм їсти. Вони попоїли і граються. Котик з песиком. А ся пані ввійшла до кухні і їх уздріла. Та й каже:

— Йой, які файні песик і котик. І забрала їх до покою.

Як прийшла ніч, пані лягла спати. А котик нічо’, лиш яка мишка появилася, він зловить її і задушить. Але схапив стару миш. А вона проситься:

— Відпусти мене. Що хоч’ я тобі дам. А котик каже:

— Найди мені золотий перстень. Десь пані його сховала. Мишка сюди-туди побігала, полізла на лужко і найшла перстень під подушкою. Дала його котикови. Котик поклав перстень у рот, і чекають вони з песиком, аби розвиднилося. Як зачало світати, пані встала, вийшла надвір, а вони потихоньку вийшли за нею. І пішли додому. Прийшли над море, треба перепливати. Каже песик котикови:

— Дай мені перстень, я буду трохи його нести.

Котик дав. Сів на пса і перепливають море. А риба підпливла і укусила песика за ногу. Песик гаркнув, і перстень упав з рота в море.

Перепливли вони море, сіли на березі і зачали оба сваритися, котик з песиком. Каже котик:

— Не треба було брати від мене перстень.

А песик починає ловити й душити рибу. Котра підпливе, він задушить. І багато риби задушив. Але підпливає до него стара велика риба.

Та й каже:

— Не души мого роду, я тобі стану в пригоді. Песик каже:

— Найди мені золотий перстень. Отут я його загубив, серед моря. Риба попливла, найшла під каменем перстень та й дала песикови.

Тоді каже песик котикови:

— Ну, бери вже ти. Неси перстень.

Принесли вони перстень додому і дали свому хазяїнови. Він узяв перстень на руку, вийшов надвір і покрутив ним. Злетілися чорти та й питають:

— Що тобі потрібно? Чоловік каже:

— То, що ви мені рознесли, добро моє все, щоби мені було тут. Як хата, так бричка — все.

І се все чорти зробили.

На другий вечір вийшов він надвір і покрутив перстенем. Чорти знов злетілися. Питають:

— Що тобі потрібно, пане? Він каже:

— Ви взяли від мене жінку-царівну. Аби вона зараз була передо мною.

Полетіли чорти до цісаря, ухопили його дочку і принесли до него. А він питає її, свою жінку:

— Що тобі належиться за сю зраду? Вона мовчить.

На другий вечір вийшов він надвір і покрутив перстенем. Чорти злетілися і питають:

— Що тобі треба? А він каже:

— Я хочу, аби ви мою жінку, а цісареву доньку, віднесли цісареви і кинули йому під браму. Аби вчинили з нею таку розправу.

Вони так і зробили: кинули її з висоти під цісареву браму.

Чарівний перстень
Українська народна казка Полтавщини

Жила собі бідна вдова. І було у неї двоє дітей: хлопчик і дівчинка. Багато чи мало часу пройшло, але жінка померла, а перед смертю дала синові перстень і суворо наказала, щоб одружився він лише на тій дівчині, котрій цей перстеньок буде впору.

Прийшла пора синові одружуватися. Багатьом дівчатам він переміряв перстень, але жодній він не підійшов. Одним був занадто великий, іншим —малий. Підходив він лише його рідній сестрі. Що залишалося робити бідному парубку? Вирішив він одружитися на сестрі.

Ось уже й музики у двір прийшли весілля грати. Плаче, благає бідна дівчина брата, просить його відмовитись від весілля. Але парубок вирішив дотриматися слова, даного матері. Тоді дівчина вбігла в хату і в розпачі вигукнула:

— Розступись, сира земля, по коліна.

Розступилася сира земля і сховала дівчину до колін. Дівчина знову просить:

— Розступись, сира земля, по пояс.

Розступилася сира земля і провалилася дівчина до пояса. Промовляє дівчина знову:

— Розступись, сира земля, і сховай мене з головою.

Розступилася сира земля і сховала дівчину з головою. Брат, що ввійшов до хати тільки й побачив, як невеличке пасмо волосся зникло під земле. Сів він і гірко заплакав. Адже втратив не лише наречену, а й рідну сестру.

Зібрав він сякі-такі харчі в дорогу та й подався в мандри. Довго чи коротко він ходив аж підійшов до невеличкої хатинки в лісі. Там жила стара баба. Хлопець і попросився до неї переночувати. Зайшовши до оселі, хлопець наносив старій води, назбирав хмизу, а ранком ще й лісу полагодив.

Розчулилася баба та й почала розпитувати парубка, по якій нужді він тут ходить. І хлопець їй і розказав про наказ матері. Пожаліла його стара і дала чарівний клубок, який повинен був відвести парубка на той світ. Пішов хлопець за клубком і через деякий час потрапив у підземний світ. А там все таке, як і у людей, тільки синього кольору.

Іде він, роздивляється навкруги та дивується побаченому. Аж ось клубочок зупинився поблизу великого ошатного будинку. А з нього вискочили дві однакові дівчини. Підбігли до нього, обнімають його, цілують. А він дивується з них і ніяк не може зрозуміти, яка з них його сестра, адже дівчата дуже схожі одна на одну. Дістав він тоді перстеньок і заходився його приміряти. А дівчата по черзі його надівають і обом він якраз впору. Забрав він їх із собою та й вивів з допомогою клубка на землю.

Сестру видав заміж, а з другою дівчиною одружився. І жили вони довго й щасливо, може й до цього часу живуть, якщо не повмирали.

Чарівний перстень
Українська народна казка Бойківщини

Батько мав одного сина. Син мав уже штирнадцять літ. І батько оставив жінці триста золотих і вмер. І як умирав, то так сказав:

— Як виросте син і буде мати свої роки, аби-сь йому давала потроху грошей, щоб він міг купити собі щось на господарку.

Коли син мав уже двадцять літ, вона витягла сто золотих і каже:

— На ці гроші, іди на ярмарок і щось купи, або коня, або корову.

І він забрав сто золотих і пішов на ярмарок. І здибав по дорозі дядька, а дядько ніс у ліс кота, щоби вбити його або веречи, би звірі з’їли.

Хлопець питається:

— Дядьку, що ви там несете?

— Кота.

— А де ви несете кота?

— Несу, — каже, — в ліс.

Каже той хлопець:

— Продайте його мені. Нате вам сто золотих.

Той дядько втішився. «От дурень найшовся, дав мені за кота сто золотих». Вийняв дядько кота з мішка і каже:

— На тобі.

А хлопець питається:

— Як він у вас називається?

— Котик Мурчик, — каже старий.

Хлопчина бере котика і приносить додому. Мама питається:

— Що ти купив?

— От кота купив.

Мама взяла качівку та його обложила.

На другий ярмарок знов дає йому мама сто золотих.

— Іди та купи вже щось доброго.

Він узяв ті гроші й пішов. Іде він, а дядько веде в ліс пса.

— Для чого ви ведете у ліс пса?

— Та, — каже, — я його там уб’ю, бо він уже не хоче гавкати коло хати.

Каже хлопець:

— Дядьку, продайте його мені. Нате вам сто золотих.

Виплатив він гроші, узяв того пса та й питає:

— А як він називається?

— Песик Валетик.

Приводить він того пса додому, та й знов мама обложила його качівкою. Та й що буде робити? Вже двіста золотих пропало.

На третій ярмарок дала йому мама знов сто золотих.

— Іди вже та купи щось такого, щоби ми мали на господарці.

Пішов він третій раз, іде дорогою, а там робочі при дорозі якісь корчі рубають, прочищають. І поїмали там змію. І зробили такий розщеп і там її поклали. Хотіли вони, щоби змія мучилася. А той хлопчина кричить на них:

— Що ви робите?! Пустіть її. Нате вам сто золотих, тільки пустіть, би ся не мучила.

І вони сто золотих у нього взяли й змію пустили. Та й він вернувся додому, бо вже не ярмарок нема з чим іти, грошей нема. Він собі думав, що змію пустили та й змія піде в світ. А змія повзе за ним. Та й прийшла з ним аж до його хати і заскочила в хаті під піч. Там собі виробила гніздо і сиділа.

І сиділа змія під піччю сім літ. А мама тої змії не виділа та й питає сина:

— Що ти купив за ті гроші, за сто золотих?

— Нічого, мамо, не купив, я ті гроші згубив.

А він з тим котом і псом ходив у ліс на польовання. І так він прожив сім літ. Що сам їв, то й змії кидав, так, щоб мама не знала. А в сім літ тота змія говорить до него:

— Бери мене на плечі й неси до мого батька.

Але мама тої бесіди не чула і не знала, що то робиться. Він говорить до мами:

— Мамо, аби-сь годували мого пса і мого кота, бо я йду далеко. А коли вернуся, то я й сам не знаю.

Змія звилася кругом нього, і він пішов. Довго йшов лісами і степами. І приходить якраз туди, де її батько жив. А там великий ліс і брама желізна напроти дому. Коло того дому змія розвилася з його плеча і стала красною дівчиною. Зато вона була змією, що її мачуха закляла на сім літ у змію. Бо та мачуха була чародія.

Заходять обоє разом у хату ід’батькови. Батько дуже врадувався і питає:

— А де ж ти була сім літ?

Батько прияв його за гостя, дав йому веливу гостину. І пішов він спати у другу кімнату. А вночі та дівчина приходить до нього і говорить:

— Мій батько хоче, щоб ти взяв мене за жінку, але ти мене не візьмеш, бо ти видів, яка я була. То він тобі буде давати грошей, скільки ти понесеш. Би ти грошей не брав. Скажи, най він дасть тобі перстень, який має на собі дванадцять камінців.

Рано батько каже:

— Ну що, синку, будеш женитися з моєю дочкою? Все тобі даю, що хочеш. Коли не хочеш брати дочку, то на тобі грошей, кілько-сь годен нести.

— Ви, — каже, — дайте мені перстень, котрий має дванадцять камінців. Бо, — каже, — гроші мені непотрібні. Я би набрав грошей, то хто-небудь убив би мене на дорозі.

Але батько не хоче давати перстень. А дочка каже:

— Ви, батьку, не хочете дати йому перстень. А він мене викупив, дав за мене всі свої гроші, сто золотих. Якби не він, то були би мене робітники вбили. І він мене сім літ годував. А ви шкодуєте дати йому за то перстень.

І батько йому той перстень віддав. Він відклонився і відходив, і дівчина його провожала. І говорить йому так:

— Той перстень натягни собі на палець і оберни камінцями вниз. І стануть перед тобою дванадцять хлопців і скажуть до тебе: «Що хочеш, пане наш?» І зроблять для тебе все, що захочеш.

Ішов він півдня. Та й обернув перстень камінцями вниз, і стало коло нього дванадцять хлопців. І кажуть:

— Що ти хочеш, пане наш?

А він каже:

— Я хочу в хвилі бути дома.

І в хвилі він уже був дома.

Приходить стара мама. Пес і котик коло неї. Вона питається:

— Сину, де ти був?

Але він нічого не хотів казати. Тільки сказав:

— Мамо, ідіть до царя і спитайте, чи дасть цар за мене дочку.

А вона каже:

— Ти, дурню, та за тебе й ніяка біднячка не піде, не то що царева дочка.

— Ідіть, ідіть, мамо.

Вона приходить до царя. Цар питає:

— Що хочеш ти, стара негоднице?

А вона йому говорить:

— У вас є дочка, а в мене є син. То мій син хотів би женитися з вашою дочкою.

Цар дивиться на бабу та й дивиться. Та й говорить:

— Добре, добре, бабусько. Буде таке, але, — каже, — моя дочка не має шуби. То йди й скажи свому синови, нехай він прижене до мене сто живих зайців. То я вб’ю їх і зроблю своїй дочці шубу. І тоді дам її за твого сина. А як не зробить, то мій меч, а його голова з плеч.

Мама приходить плачучи, а син питає:

— Чого, мамо, плачете?

— Казав цар, що дасть за тебе дочку. Але би ти пригнав до нього сто живих зайців. То цар зробить з них дочці шубу і тоді дасть за тебе дочку.

А він сказав:

— Мамо, лягайте й спіть. І не бійтеся нич.

Він натягає перстень на палець, і стало коло нього дванадцять хлопців.

— Що хочеш, пане наш?

— Я хочу, — каже, — аби мені до рана коло хати стояло сто живих зайців однакових.

Рано встає — сто зайців стоять коло хати. Дає він мамі в руки батога.

— Гоніть, мамо, зайці до царя.

І мама погнала їх. Цар як увидів то, слова промовити не годен був. І вже він прияв її за сваху, вже дав їй і випити.

— Но, — каже, — сто зайців — то добре. Але одної шуби моїй дочці мало. Мені ще треба й сто вовків. А як не буде, то мій меч, а його голова з плеч.

Вона приходить до сина і каже:

— Ще й таке наказав цар: сто вовків би я пригнала однакових.

— Мамо, не бійтеся нич, лягайте спіть.

Мама лягла спати, а він натягає перстень на палець камінцями вниз. І стало коло нього дванадцять хлопців.

— Що хочеш, пане наш?

— Хочу, щоби сто вовків стало рано коло мої хати.

Мама проспалася, встала — сто вовків однакових стоять. Взяла вона батога і погнала вовків до царя. А цар як увидів, що вона пригнала сто вовків, то ще ліпше зрадувався, ще ліпше її прияв за сваху.

— Но, — каже, — все, буде весілля. Але би в твого сина, мого зятя, ще ліпший дім був, як у мене. І золотом був покритий. І би від його хати до мої у воздухах був міст. Відтак нехай приходить за моєю дочкою.

Устає цар рано, дивиться, дивиться — що за блиск! Сам не знає, що сталося. Стоїть дім, і від того дому до дому царського у воздухах міст. І тим мостом їде молодий за його дочкою.

Приїхав він, зробили весілля і забрав він царську дочку до себе. І жиють вони собі. А він що скаже до того перстеня, то все так стане. І в них усяке добро є. нічого їм більше не треба.

А він з тим котом і псом усе ходив у ліс на польовання. А одного разу жінка питає:

— Звідки ти міг виконати всі прикази мого батька? Що батько приказував, то ти все виконував.

Він довгий час не хотів признатися, а тоді сказав:

— У мене є такий перстень. Як натягну його на палець, то що скажу, те й буде.

А вона каже:

— Який же ти дурень! Та ти такий дорогий перстень носиш по лісі. Десь можеш і згубити. Ліпше, — каже, — ти оддай його мені, той перстень, і я його заховаю в скриню.

І він, дурень, віддав жінці перстень, а сам пішов на полювання з псом і мацуром. А перед тим він їй сказав, як поводитися з перстенцем. Коли він був уже глибоко в лісі, вона натягла перстень на палець, стало перед нею дванадцять хлопців і питають і питають:

— Що хочеш, пані наша?

— Я хочу, би чоловік мій був у лісі каменем, а навкруг мого чоловіка зробився мур на двадцять п’ять метрів висоти, а мій чоловік був за тим муром.

І зробився навкого нього такий мур, і кінчилося його вільне життя.

А кіт із псом пішли і шукали хліб, і через віконце нагорі вони наметали йому хліба і води в фляшках, щоб він міг жити. Та й пішли вони шукати перстень.

А вона любилася з королевим сином. Натягла вона собі перстень на палець камінцями вниз і стало перед нею дванадцять хлопців.

— Що хочеш, пані наша?

— Я хочу, би той дім був перенесений за море, там, де королів син жиє.

І перенеслося все за море. І вона вже з королевим сином живе за водами. А котик з собачкою пішли туди. Собачка кота взяв на плечі і перепливли через море. І прийшли оба-два ід’тому домови. Вона вийшла, пізнала їх і говорить:

— Сучого сина худоба прийшла тут. Але добре, — каже, — що прийшли. Собака буде стерегти хату, а кіт ловити миші.

І кота заперли в ту кімнату, де миші й щурі наплодилися. І він їх там ловить. Ловив, ловив і зловив найстаршого щура, котрий тими щурами й мишами командував. А той щур так пищить у його зубах:

— Пусти мене! Дай ми спокій!

А мацур говорить:

— Я вам не дам спокою, поки ти не добудеш мені перстень від пані.

А щур каже:

— Добре, я добуду.

Але пані держала вночі той перстень у роті, щоб ніхто його не забрав. Старший щур заходить у ту кімнату. На тарелі стояла біла мука, а у відрі вода. Тоді щур що робить? Намочив свій хвіст у воду і намазав у муку. Пані спала, а він потяг їй хвостом по губах. А на хвості була мука. Вона почала плювати і виплюнула той перстень. Мацур перстень ухопив та й почав тікати. Біжать оба з псом. Прибігли до води. Пес бере мацура на плечі та й попливли. Коли вже перепливали, пес до мацура говорить:

— Віддай мені перстень. Бо тебе газда похвелить, а мене ні.

І передава мацур перстень псови, і пес не зловив його, і впав перстень у море. І не має перстеня ні той, ні той. Прийшли оба до газди, і мацур каже, що передавав перстень псови, і перстень упав у море. А газда каже:

— Я за вас однаково гроші давав, то я однаково був би вас і похвалив.

Щось вони йому там ще донесли їсти і пішли на то місце, де затопили перстень. Оба-два, як пес, так і мацур. І ходять вони коло води, ходять. А там якраз рибаки їмали рибу. І їмили таку здорову рибу. Витягли її з води, розпороли і найшли в ній той перстень. А мацур з псом виділи, як рибак витяг з риби перстень і поклав собі в кишеню.

Вони оба вертілися коло того рибака, і він забрав їх обох з собою. Думає рибак: «Собака й кіт будуть коло хати».

А той перстень рибак зав’язав у хустинку і заховав собі у кишеню. А як лягав спати, то поклав то за образ. Кіт то добре зауважив. І вже ніде з хати не хотів іти, сидів собі на печи. Рано рибак устав і вийшов, а мацур ухопив перстень у зуби і почав утікати. Та й пес із ним.

Принесли вони перстень до того муру та й пустили його газді. Він натяг його на палець і стало коло нього дванадцять хлопців.

— Що хочеш, пане наш?

— Я хочу, би той камінь розпався.

Камінь розпався і вони всі троє пішли додому. А там старенька хата і в ній його мама. Він натяг перстень на палець, стало коло нього дванадцять хлопців.

— Що хочеш, пане наш?

— Я хочу, щоб той дім знов став тут, де й був. Враз і з моєю жінкою і тим королевим сином.

І в хвилю той дім уже там стояв. Він зайшов, а його жінка з королевим сином обнімається. Він узяв палку і єдно й друге трохи вибив. А тут і цар прийшов. Він говорить цареви:

— Дивіться, що ваша дочка зо мною зробила. Мене в камінь замурувала, забрала дім і втекла з іншим.

І цар свою дочку знищив. А той чоловік жив із старенькою мамою тому домі. Та може, ще й нись жиє.