Чарівні чоботи
Українська народна казка Полтавщини

Жив колись у селі Велика Круча чоботар Микита, майстер на всі руки. Одного разу погукав його до себе піп та й каже:

— Чув я, що ти можеш будь-що зшити. Зроби мені чарівні чоботи, за це великі гроші отримаєш.

— Спробую, мені це цікаво,— відповів чоловік.

Цілий день і ніч просидів Микита, ламаючи голову, де ж взяти матеріал для незвичайних чобіт. Вирішив прогулятися до лісу, може, там знайде відповідь. Скільки часу провів він у лісі, того ніхто не знає, але натрапив на напіврозвалену хатинку. Стомився і сів перепочити. Аж тут з’явилася старезна, страшна-престрашна баба і запитала:

— Чого тобі треба, чоловіче?

— Маю клопіт немалий, треба зшити чарівні чоботи, а з чого, не знаю, — перелякано пробурмотів майстер.

— Я допоможу тобі, але ти повинен принести мені тюльпан із клумби найзлішої людини вашого села, і гриб-лисичку, який росте у найглухішому місці лісу. Принесеш, то й скажу, що потрібно робити далі.

Швидше вітру помчав майстер у ліс. Ішов день, два, нарешті добрався до найгустішого чагарника. Нахилився низенько, аж зирк, а там гриб. Зрадів чоловік, посміхається, забув про обережність. Раптом де не візьмись налетіла чорна хмара кажанів і прямо на бідолаху.

Не довго думаючи, Микита витяг саморобний свистунець і з усієї сили засвистів. Де й поділися хижаки. Зрізав тоді він гриб і попрямував за тюльпаном. Квітку знайти було не важко, бо вона росла на клумбі у сусіда, злого і заздрісного. Уночі чоботар зрізав тюльпан. Рано-вранці відправився до чаклунки. Стара вже на нього чекала. Взяла своїми старечими руками гриб та тюльпан і сказала:

— Ти маєш дати мені 50 волосин із своєї голови.

Відступати не було куди. Майстер погодився. Чаклунка зрізала у нього волосся і зникла в глибині лісу. Чоловік попрямував додому. Зайшов у хату, а на столі стоять гарненькі чобітки. Взяв витвір, милується. І раптом чує звідкілясь голос чаклунки:

— Відтепер ти мій вічний раб. Не знати тобі спокою ні вдень, ні вночі.

Чобіт Микита так і не віддав попові. Вночі, говорять люди, одівав їх і літав, такий страшний, наче нечиста сила.

А одного разу пролітав над річкою Удай, зачепився ногами за кущі, чоботи намокли і полетіли в річку. З того часу майстра ніхто не бачив, а чоботи, кажуть, до цього часу лежать на дні, тільки їх ніхто піднімати не хоче.