Чого не можна жінці дозволяти
Українська народна казка Бойківщини

Як давно ся женили, то не міг бідний хлопець женитися з багацькою дівкою. Бідний женився з бідною, а багатий з багатою. Єдна дівчина була дуже красна, на все село. І ніхто не йде по ню сватати, бо вона бідна. Прийшов найкращий хлопець, і тоже бідний. І вони ся обоє поженили. Батьки їх були бідні, не могли нічим їм допомогти. Вони договорилися обоє:

— Підемо на службу до пана.

Пан прияв їх. Жінка помагає пани на кухні, а чоловік їде кіньми панськими. Дав пан їм кімнату, і вони там спали.

У того пана був син, при армії служив. За два роки вийшов син з армії і придивився до тої жінки. Він ще такої жінки ніде не видів, такої красної. І каже він до неї:

— Може, би ми двоє полюбилися? Я скажу батькови, щоби дав вам окрему квартиру. І би дав вам поля, і би дав вам корову.

І сказав він батькови:

— Я таке хочу зробити. Вона погоджується. А вона каже до чоловіка:

— Слухай, чоловіче, панич хоче зо мною спати. І дає нам такий маєток.

Чоловік до неї:

— Можеш із ним спати, лиш би-с мене не лишила.

І вони з паничем приспалися. Вже вони обоє окремо жиють від пана. Вони вже не такі залежні від него. Треба було всім людям іти до попа сповідатися. Каже піп на сповіди до тої жінки:

— Я вам давав шлюб. Ви були такі бідні, а тепер я чую, що ви забагатіли. Як то ви дійшли до того багатства? — питає піп.

— Я зазналася з пановим сином. Піп каже:

— Ви сами з ним зазналися чи вам чоловік дозволив?

— Чоловік сказав, що я можу з паничем спати.

І дав їй священик причастя. Сказав, щоб прийшов до сповіди чоловік. Приходить вона додому і каже чоловікови:

— Священик сказав, щоб ти прийшов до сповіди. Пішов він. Повідає гріхи, а піп питає кого:

— Я чув, що ви вже багачі великі. Як ви дійшли до того багатства? — питає піп.

— Та жінка зазналася з паничем.

— Чи ви їй дозволили з паничем зазнатися, чи вона сама?

— Я дозволив жінці. Каже піп:

— Я вам розгрішення не дам. Якби була жінка сама вкралася, то була би відповідала жінка, а ви позволили — і ви винні. Великий гріх маєте. Як будете йти в другу неділю до церкви, би-сте так рано йшли, що ще би люде не йшли. І що вийде назустріч вам, то би-сте цілували. Що би не було, цілуйте. І буде вам гріх відпущений.

Іде він до церкви, вилазить жаба. Він не цілує. Підходить уже до церковної брами, вилазить гадюка — він не цілує. Приходить до церкви, до попа.

— Що-с видів? — питає піп.

— Жабу видів.

— Цілував її?

— Нє.

— Що-с друге видів?

— Гадюку.

— Цілував-ис її?

— Нє, не цілував.

— То йди собі, куди хоч’. Гріх тобі відпущений не буде.

Він вийшов з церкви і йде до шваґра. Шваґро жив далеко на хуторі. І прийшов він до шваґра на вечір. А за ним усі гадюки, все, що було на земли. А шваґро питає:

— Що то за тобою, Василю, так гадюки женуться? Ти в хаті спати не будеш. Я тобі постелю в стодолі.

І накидав у стодолі соломи. Той ліг на солому спати. Рано шваґро виходить до стодоли подивитися, а його гадюки з’їли, що лиш чоботи лишили. Не можна дозволяти жінці спати з чужим. Ней сама вкрадеться.