Чого собі не зичиш — іншому не бажай
Українська народна казка Буковини

Жили два брати. Один був багатий, а другий — бідний. Каже бідний до жінки: — Печи, жінко, колачі та підемо до брата. А вона йому:

— Не піду я до твого брата, бо він не радий нам. Хочеш, то йди, а я не йду.

Іде він, а багатого брата жінка виглянула у вікно, побачила його та й каже чоловікови:

— Іде твій брат. Вийди напроти него, заведи його в комірчину під кагли та най він там п’є бражку.

Вийшов брат, узяв від него ті чорні колачі та й каже:

— Іди пий там бражку.

Пішов він та так ту бражку пив, що вже всі гості з хати позабиралися, а він ще в сінях сидить. Брат виходи та й питає:

— Мой, ти ще тут?

— Тут.

— Іди, бо я вже лягаю спати.

Іде він собі вулицею та й гумотить. Чує, за ним ще хтось іде позаду та й гумотить. Він питає:

— Хто це мені помагає співати?

— Це я, Біда твоя. А він їй:

— Ну, Бідо, будем ми ся розлучати.

— А чо’? — питає Біда.

— Бо я вмру, а ти лишишся. А вона каже:

— І я з тобою вмру.

— Ну й що з того, що ти вмреш? Але ж тебе коло мене не покладуть. Хіба що я тебе закопаю наперед, а коли я вмру, то мене покладуть коло тебе.

Вона каже:

— Най буде.

І закопав він Біду під дубом.

З тих пір почав він багатіти так, що вже до брата й не йшов. А брат дізнався, що той став таким багачем, приходи до него та й питає:

— З чого ти, брате, так розбагатів, що вже до мене й не йдеш?

— А мені твоя бражка помогла. Я з неї розбагатів.

— Як, з бражки?

— Як я твої бражки ся напив, то Біду піймив.

— А де ти її подів? А він каже:

— Закопав. — Де?

— А там-о, під дубом. Багатий брат пішов під того дуба та й питає:

— Бідо, ти ще жива? А вона йому:

— Жива.

— Я тебе пущу, то й зажиєш ти. Мій брат так забагатів. Та й викопав він Біду. І каже:

— Іди до мого брата. Прожиєш.

— Не йду я до твого брата. Він мене тримав голу й голодну — йду до тебе.

Як пішла Біда до багача, то зробився той бідним, як колись його брат був.

Що собі не зичиш, іншому не бажай.