Чорт у господаря на службі
Українська народна казка Бойківщини

До приходу Ісуса Христа ходили чорти по земли. Їх і тепер є доста, бо деякі люде чортами ся поробили. Одного разу Луципер вигнав чортюка на службу, доки не затягне яку душу до пекла. А це було вже перед весною. Іде той чорток, і знає, де має йти. Приходить до єдного господаря.

— Ґаздо, може, би я у вас нанявся служити? Ґазда каже:

— Добре, мені треба такого. А воли ти будеш водити в яри?

— Буду, — каже. — Я все вмію робити. В того господаря дітей не було.

Ну й так день поза день, і прийшла яр. Але як він перебув у ґазди дві неділі, ґазда його дуже собі сподобав, бо він цікавий був.

— Слухай, хлопчику, нам треба ся згодити. Є в тебе яка рідня? А чорт рідні не має, чорт бідний. Каже він:

— Я сирота, не маю нікого. Сам годжуся. Я вже багато служив. І каже чортюк:

— Аби-м не голий, не босий, не голоден. І щодня маю ґедзитися. І пішли вони орати.

А до жінки того господаря ходив піп. Ті оруть у полі, господар за плугом, а той воли водить.

Раптом він лишив воли й поґедзився, лиш покурилося за ним. А в жінки якраз був піп. Вона й каже:

— Йой, біжить мій слуга! А піп:

— Йой, де мені ся сховати?

— Під запічок.

Вбігає той хлопець, а вона вже в ліжку йойкає.

— А чого-с прийшов? А чортюк каже:

— Ґаздинько, вам невільно нервуватися. Ми дали волам їсти і ґазда мене загнали, би вніс вам дров до хати, бо вітер холодний. Би ви не йшли надвір.

Він набрав на руку букових дров і всі дрова в попа викидав, набив його там добре. Побіг у поле, взяв воли на мотуз і водить далі. Ґазда не питається, де він був, бо згоду має таку.

Пішли вони орати на другий день, і знову прийшов піп до господаревої жінки. А чорт як вів воли, так і пішов. Поґедзився, аж ся покурило за ним.

— Йой, — каже піп, — де мені ся сховати? Знов слуга біжить.

— На під. Там є бочка з пір’ям. Лізьте в пір’я.

Слуга вбіг до хати, а вона йойкає в ліжку. І так сварить його:

— А чого-с прийшов?! Ти лиш домі та домі. А він каже:

— Ґаздинько, вам невільно злоститися. Загнав мене ґазда, би я випарив бочку, тоту, що з пір’ям на поді.

Наклав огня, налляв води в баняк. А в чорта скоро кипить. Взяв він той баняк з окропом, і горі драбиною, і бах той окріп у бочку на попа. Кинув баняк до сіней і побіг. Взяв воли і водить далі. А господар нич не каже.

На третій день пішли орати знов. І так, як вів слуга воли, так поґедзився знов і побіг. Жінка каже:

— Йой, біжить мій слуга. А піп каже:

— Де ж мені сховатися?

— В ясла, — каже, — до стайні, там, де воли припинаються. Піп заховався в ясла. Вбігає слуга, а жінка:

— Чого-с прийшов?! А він плаче:

— Мене ґазда загнали, би-м поправив ясла, бо воли поламали. Та й не буде ввечір до чого воли прип’яти.

А на подвір’ю були букові кльоци. Взяв він кльоца і поставив ясла на попа. Притис його там. І поґедзився. Вона насилу випустила попа. А піп каже:

— То якийсь чорт у тебе, а не слуга. Більш я до тебе вже не йду. У того ґазди були лисі воли, а в попа — красянисті. Вона й каже:

— Я вам, отчику, завтра винесу т’плугови їсти.

А лан попівський був поряд з ланом того ґазди. Пішли вони орати. Оруть, а вона зварила файний обід і несе попови їсти. Слуга каже:

— Ґаздо, робіть то, що я роблю. Змітуйте ґаті і мечіть через бика. Звер він ґаті і кинув на бика. Дивиться, жінка несе їсти. Ґазда кинув плуг, бо за сім років жінка перший раз винесла обід на поле. Вона слабувала на смішну хворобу. Дуже втішився ґазда, об’яв її і цілує. І не знає ґазда, що то вона попови їсти несла та й не туди потрафила. Каже вона:

— Дідику, кортіло ня вийти, подивитися, що ти тут робиш, як ти тут ґаздуєш.

Посідали, їдять, чорт так гаратає. Лишилися вареники. Вона каже:

— Дідику, може, би отчик з’їли кілька вареників? Вона встає, а слуга каже:

— Я віднесу сам. Ви відпочивайте, бо ви ся змучили.

Іде він. Переломить вареник, сир виверже і з’їсть, а тісто кидає. Прийшов ід’попу та й каже:

— Отче, загнали ня ґазда сказати, що як будете ходити до його жінки, то вас сокирою зарубає.

Вертається він і каже:

— Ґаздо, просили ксьондз, щоби ви взяли сокиру і прийшли до нього, бо плуг попсувався.

Піп увидів, що ґазда йде з сокирою. А ґазда йде й збирає тісто з вареників, що чорт пометав. Піп думає: «Вже він на мене каміння бере». Та й утік геть. А ґазда приходить, пообзирав плуг — справний. Приходить і каже свої жінці:

— Щось отець так побігли. А вона йому:

— Дідику, і я буду йти геть.

А дорога була через ліс, і піп чекав її там. Чорт догнав їх там, сів на попа і заїхав на нім аж у пекло. Та й пригнав Луциперу дві душі. І байка скінчилася.