☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чорт і баба чародійка
Українська народна казка Бойківщини

Був бідний чоловік і мав з жінкою десятеро дітей. Та так бідував, над усіх людей у селі, і каже до жінки: — Запишу чортови душу, може, будемо ліпше жити. Жінка йому:

— Дивися, би нам гірше не було. А чоловік:

— Раз таке-м задумав, таке зроблю.

І по полудню він зібрався. Там були три границі від трьох сіл. На самі границі великий дуб виріс. Сів чоловік під тим дубом, чекає. Приходить дванадцята година, приходить чорт.

— Що ти, чоловіче, хочеш?

— Я дуже бідую. Хочу тобі душу записати. Може, би-м ліпше жив.

— То бери підпишися.

— Я підписуюся на десять років, — каже чоловік. Укусив чорт чоловіка за палець.

— Підписуйся кров’ю на десять років. Той підписався. Каже чорт:

— Іди додому, все будеш мати. Прийшов чоловік додому, повідає жоні:

— Я підписав чортови душу на десять років. Казав чорт, що будемо всього мати доволі.

Жінка каже:

— А що буде, як минеться десять років?! Будуть діти сиротами. А чоловік їй:

— Лиш не повідай дітям.

Полягали спати. Рано встають, а на оборі десять коров. Чорт пригнав. Повставали діти, гладять худобу, тішаться. А на другу ніч пригнав чорт п’ять свиней. На третю ніч приносить чорт три міхи муки. На четверту — приганяє пару коней. На п’яту — приносить плуг, борони, віз. Дивиться ґазда — все є. Запрягає коні, їде.

Кожне має свою роботу. Їдні діти пасуть худобу, другі свині пасуть. А сусіда каже до жінки:

— Що це наш сусіда Матій так розбагатів? А жінка йому:

— Матій, певно, зв’язався з другим Матійом, з чортом, та й таке багатство має.

Так сказала жінка.

Але тото добро скоро перейшло. Вже проходять десять років. Каже чоловік до жінки:

— Но, жінко, будь здорова, діти вже маєш великі. Будеш з дітьми ґаздувати. Бо я вже йду чортови на потребу.

Жінка плаче, а дітям нічого не розказує. Діти гадали, що мама п’яна та й так плаче. Бо не знали, де тато пішов. Іде чоловік заплаканий. Здибає його старенька бабка.

— Що ти, чоловіче, такий заплаканий, засумований? — питає.

— Я записав чортови душу на десять років, — повідає він бабі. А бабка каже:

— Ти мене знаєш?

— Я вас, бабко, не знаю, — відповідає.

— Я баба-чародійка. Як хочеш, то я тебе врятую від смерти.

— Хочу, — каже, — бабко, дуже хочу жити. Каже бабка:

— Як даш ми корову і грошей, кілько собі в жменю озму, то я тебе врятую.

Він каже:

— Дам, бабко, вам корову — маю худоби багато. Каже бабка:

— Чоловіче, ти не дорахувався. То тобі завтра йти на границю до чорта, а не нині. Йди, — каже, — додому і накупи доста пір’я, та як гей на перину треба. Озмеш то пір’я, помалюєш на різні кольори. І постараєш літру меду. А я до тебе прийду.

А в него пір’я було доста, йому не треба було купувати. І мед свій мав.

Приходить бабка-чародійка до него. Розібралася догола і каже:

— Шмаруй мене медом. І знов:

— Теперка обкладай мене тим пір’ям.

А з гуски пір’я таке довге. Він наліпив то довге пір’я бабі ззаду. І пішла баба з чоловіком на границю, під того дуба. Та й каже:

— Я лізу на дуба, а як прийде чорт, будеш питатися: «Що то за птах, відгадай, чорте».

Баба вилізла на дуба, і якраз приходить чорт. Питається господар чорта:

— Що то за птах?

Обзирає чорт птаха, обзирає. Він ще такого не видів, відколи жиє. Не міг чорт вгадати, що то за птах. І лізе на дуба подивити. А під дубом був великий камінь. Як чорт виліз на дуба, як подивив того «птаха», птах потрусився, чорт напудився і впав з дуба головою на той камінь. Аж голова пукла. І каже чорт:

— Іди ти з своїм птахом, щоб твого духу тут не було.

Чоловік прийшов додому з бабою-чародійкою, дає бабі корову. І бере баба гроші, кілько може зачепити. А жона каже:

— Як ти вернувся живий, дай бабі ще другу корову.

Забрала баба-чародійка другу корову і жменю грошей та й з двома коровами і грішми пішла.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області 19 грудня 1990 року Бренич Федь Іванович (1912)