☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Щастя нерозумного брата
Українська народна казка Буковини

Було три брати: два розумних і один дурний. А в тих краях ходила дика худоба, і люди городили великі обори, щоб ту худобу ловити. Городили й троє братів. Два розумних роблять пліт із пруття, а дурний — з бур’яну. Загородили, полягали спати. А на ранок встали два розумних брати, дивляться, у зелену загорожу найшло повно худоби, а в їхню, сплетену з пруття, лиш один паршивий бичок. Брати перегнали всю ту худобу в свою обору, а дурному в його зелену загорожу загнали того паршивого бичка.

Продали браття всю худобу, а дурний узяв того бичка на мотузок та й собі веде продавати. Веде його лісом, а стара липа скрипає: «Скрип, скрип...» Він думав, що то липа до нього говорить, та й каже їй:

— Я продаю бичка.

А липа все скрипає. Тоді дурний прив’язав бичка до липи та й каже:

— Я тобі продав бичка. Завтра прийду за грішми. І пішов дурний додому.

— Продав бичка? — питають брати.

— Продав. Липі продав.

— Дурню ти. Як же можна липі продати!

Пішов дурний до липи за грішми, а там уже вовки бичка з’їли, лиш мотузок лишився.

— Давай, липо, гроші. А липа все скрипає.

— Давай гроші, бо йду за сокирою та й зрубаю тебе. Чекає дурний під липою, а липа все «скрип» та й

«скрип», та й не дає грошей. Приніс дурний сокиру та й зачав рубати липу. Врубав трохи, коли це як блисне щось під сокирою. Глянув — золоті гроші! Прорубав дурний трохи більшу діру, а гроші все сипляться й сипляться. І насипалася їх ціла купа.

Іде дурний додому та й каже братам:

— Треба фіри, бо не годен гроші за бичка принести. Браття спочатку не вірили, але відтак узяли воза та й поїхали. Приїхали — правда, лежить ціла купа золота. Склали вони його на фіру та й привезли додому.

— Давайте розділимо його на три частини, — каже один із братів.

— А чим будемо ділити? — питає другий. Та й послали дурного до попа, щоб позичив четверика.

— Та не кажи, що гроші маємо міряти, а лиш зерно. Але дурний любив усе по правді казати. Коли піп його спитав, він розказав усе, як було. Дав піп четверика та й каже:

— Там і мені хоч одного червінчика за обруч покладеш. Приніс дурний четверика. Розумні зачали міряти гроші, а дурного поставили з макогоном на дверях, щоб нікого не пускав до хати.

А піп не витримав та й прибіг. Лиш тільки він заглянув у двері, дурний ударив його макогоном по голові та й убив. Убив та й поклав йому в рот червінчика, якого той просив.

Налякалися розумні. «Що нам тепер буде!» Кинули вони хату й ті гроші та й тікають у світ. А дурний за ними. І нічого не взяв із собою, лиш батькову ступу. «Я батькову ступу не лишу».

Ідуть вони, йдуть, та й захопила їх ніч. А кругом ліс. Де ночувати? І повилазили вони на високу липу, щоб їх звірі не поїли. А дурний за собою й ступу потяг на липу.

Сидять вони на липі, коли їдуть купці й везуть смирну і ладан. Подивилися, що така велика липа росте, і лишилися під нею на ніч. Наклали вогонь, варять собі їсти.

А дурний держав, держав ступу, і зімліли йому руки. «Не годен ступу тримати», — каже він братам. Та й пустив ступу. Почули купці, що падає щось із липи, налякалися та й повтікали. Налякалися й браття на липі. Вони швидко злізли з липи та й собі втекли. Лиш дурний не злякався. Зліз він із липи, сів коло вогню та й доварює їжу. Коли це з-за куща виглядає один із купців.

— Ти чого заглядаєш? — питає дурний. — Ходи сюди, будемо їсти.

Купець підійшов, сів та й їдять оба.

— Що то в тебе на язику? — питає дурний купця. Купець показав язика, а дурний схопив його та й відірвав. Купець зачав утікати, а його товариші побачили, що він утікає та й бекає, та й ще дужче налякалися. Налякалися й браття дурного і так далеко забігли, що більше він їх не бачив.

Лишився дурний під липою та й господарює, як знає. Повисипав усю смирну і ладан з возів на купу й запалив. Пішов такий гарний запах, що аж на небі почули. І питає звідти якийсь голос:

— Що ти хочеш за те, що такий гарний запах зробив?

— Нічого не хочу, лише жінку, щоб ні в кого такої доброї не було, як у мене.

Сказав це дурний, і зразу з’явилася перед ним дівчина. Та така гарна, що нема ніде такої більше на землі.

— Ходімо додому, — каже вона.

Повів її дурний додому. Але не туди, де жив з братами і лишив золото, а в друге село, до хати свого батька. Прийшли, а там уже нічого нема. Землею заволодів пан і все лісом заросло. А від хати одне лиш печисько лишилося. Жінка й каже:

— Іди спитайся пана, чи дозволить нам хату на цьому місці поставити. Запитав він, а пан каже:

— Ну що ж, бери та й став хату, коли це місце твого батька.

— Лягай спочивати. А як спочинеш, будемо починати ставити хату, — сказала дурному жінка.

Він ліг, а вона взяла хустку та як махнула нею на всі штири сторони, то така хата І такий двір зробилися, що і в пана таких нема. Встав чоловік, а вона й каже:

— Іди попроси пана, щоб прийшов до нас. Будемо посвячувати хату.

Прийшов пан, подивився та й каже свому кучерові:

— Як він за ніч таку хату поставив?

— Хата хатою, але подивіться, яку він жінку має, — каже кучер.

Пан глянув та й зажурився: чого ця жінка не його? А кучер йому:

— Ви не журіться. Задушіть свою паню, а йому загадайте таке, щоб він не міг виконати. Та й візьмете цю жінку собі.

Пан прийшов додому, задушив паню та й кличе дурного до себе.

— Як ти зумів за ніч таку хату поставити, то зроби й таке: за день зрубай ліс, зори землю, засій просом, і щоб з того проса мені завтра кашу приніс на сніданок.

— Чого пан кликав? — питає жінка.

— Е, насівся пан на моє життя, — сказав дурний та й розповів, яку роботу дав йому пан.

— Лягай спати, — сказала вона.

Він заснув, а жінка махнула хусткою на всі штири сторони, і зразу зрубався ліс, виоралася земля, засіялося просо. Поки він устав, каша була вже готова.

Приходить дурний до пана, приносить кашу. Подивився пан на кашу та й каже:

— Яка була, але була певна паня, а тепер і такої нема. А кучер йому:

— Може, він десь купив тої каші.

Пішли, подивилися — все зроблено, як пан загадав. Кучер радить панові:

— Най він піде на той світ та спитає вашого тата, де тато заховав гроші.

Та й знову прикликають дурного і посилають його на той світ.

Приходить він додому, а жінка питає?

— Чого хоче пан?

— Пан на моє життя насівся. Посилає на той світ, щоби спитати, де його тато гроші заховав.

— То нічо’, — каже жінка. Та й дає йому клубочок. — Бери цей клубочок та й кинь на землю. Куди він покотиться, туди йди і тримайся за ниточку.

Він так і зробив, пішов за клубочком. Але не сам пішов, бо пан з ним і кучера свого послав. Клубочок котився, а вони все йшли та йшли. Раптом клубочок завертівся на місці. З’явилися якісь люди.

— Чого ви тут такого гуркоту наробили? — спитали ті люди.

— Нам треба знати, де нашого пана тато.

— Він на роботі. Як маєш кого поставити замість нього, то він прийде.

— Най іде за нього кучер, — сказав дурний.

Ті люди забрали кучера, а старий пан прийшов на розмову.

— Гроші замуровані в мурі, — сказав він дурному. Сказав та й пішов, але поки він це сказав, кучером на тім світі вивезли сім фір дров.

Ідуть вони оба додому та й радяться: «Не будемо казати панові, що його татом на тім світі дрова возять, бо він нам не повірить. Скажемо, що там є все, що хочеш: і їсти, і пити, і райські пташки співають».

Прийшли вони, а дурний і каже панові:

— У вашого тата там є, що хочеш: і їсти, і пити, і райські пташки співають. Коби й вам так було, як йому.

Пошукали гроші в мурі. Гроші знайшлися. А пан усе банує, що не годен у дурного жінку забрати. А кучер знову радить панові:

— У нас є череда корів. Най він їх подоїть і молоко зварить у котлі. А тоді ми скажемо йому, най скочить у те молоко. Він дурний. Скочить та й звариться.

Приходить дурний додому та й каже своїй жінці:

— Насівся пан на моє життя.

І розказав їй, що загадав йому пан.

— То нічо’, — каже жінка. — Роби все, як каже пан, а перед тим, як будеш скакати в кипляче молоко, попроси, щоб пан тобі позволив об’їхати навкруг дому. Але не на доброму коні, а на лошаті, обпаскудженому курми. То нічого тобі в молоці не буде.

Приготував дурний молоко та й каже панові:

— Дозвольте мені взяти обпаскуджене курми лоша.

— Нащо тобі лоша? Бери доброго коня.

— Я хочу лиш на тому лошаті перед смертю проїхатися.

Об’їхав дурний на паршивому лошаті три рази навкруг дому, а тоді підійшов до котла з киплячим молоком та й скочив туди. Лиш тільки скочив, як молоко зразу викинуло його з котла, і був він живий, і багато кращий зробився.

Як побачили це пан з кучером, то й собі захотіли кращими стати. Скочили в молоко та й зразу зварилися. Лиш кістки заторохтіли у котлі. А дурний стояв та все мішав ті кістки у киплячому молоці.

Щастя нерозумного брата. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 1643 + 465С. Записано 4 травня 1976 року у селі Рукшині Хотинського району Чернівецької області від Фімії Юхимівни Скуляк (1906 року народження, освіта — 3 класи, колгоспна пенсіонерка).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.