☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Що сказав батько синови
Українська народна казка Бойківщини

Єден батько умирав і мав тільки єдного сина. І син був бездітний. І сказав батько синови:

— Щоби ти не дав худобину нікому без свого дозору. І щоби з паном жодного сервусу не тримав. І би-с жоні не вірив. І чужу дитину би-с не брав за свою, а брав хіба з родини.

І хотів він переконатися, чи батько йому щось пусте наказав, чи добре. А тут прийшов до него сусід.

— Дай ми кобили дрова привезти. Дав кобилу.

— На, привези собі дрова.

А сам пішов подивитися, що він буде з тою кобилою робити, як буде дрова везти. Сів у корч і дивиться. А той набрав доста дров, і кобила не могла витягнути. Він її так бив, що аж ожеребилася кобила. Він ухопив то лоша і вер у корч. Біля господаря вер. А господар з того здохлого лошати врізав кусник стегна, приніс домі і жона спекла його. Кум пригнав кобилу.

— Дуже файна ваша кобила, файно тягне.

— Жоно, постав горівку та й закуску, може, би-смо з кумом щось трохи випили.

А жінка:

— Ти не їж м’яса, бо тобі шкодить. Най кум їдять. Та й кум їв тото м’ясо.

— Чи добре м’ясо, куме? — питає господар. — То з того лошати, що-сте верли в корчі.

Кум зачав блювати та й утік з хати. А господар переконався, що батько сказав правду. Прийшов до него пан.

— Позич, Іване, грошей.

І він позичив йому. А потому хотів собі купити кусник поля. Трохи грошей мав, а трохи в пана було. Каже він панови:

— Дайте гроші, бо я купую поле. А пан йому:

— Я в тебе не брав. Маєш свідка, що я брав?

Ну а свідка нема. Пан заскаржив ґазду, подав на суд за образу гонору. Господар ще й заплатив кару панови. І ще раз він переконався, що батько правду сказав.

У пана був синок, хлопчик. Той ґазда украв того хлопчика і відвіз на третє село до брата. Хлопчик там бавиться песиками й кріликами. Пан шукає хлопчика з поліцією — нема хлопчика. А той ґазда зарубав кугута, побризкав себе кров’ю по руках і по лиці. Жона питається:

— Чому ти такий? А він каже:

— З носа кров текла.

— Якби з носа, то би на голові не було крови. По грудях би кров була, а не на голові.

Жона дуже вгнівалася.

— Чому ти не хоч’ мені повісти?

— Бо то з носа, та й більше нічого.

— Ти мені не чоловік, коли не хоч’ повісти правду.

І пішов він на весілля без жінки. А хтось жоні наговорив, що він з якоюсь кумою доста танцював, і жінка сварилася з ним. А він роззлостився та й вдарив жону. Вона вилетіла надвір та й кричить:

— Ти різнику! Ти розбійнику! Ти панську дитину зарізав! Шандари його скували і повели.

Суддя питався народу:

— Що йому ся належить? Усі кричали:

— Шнурок! Бо він зарізав дитину! Повісити його! Наложили йому шнурок на шию. А він каже:

— Пан у мене позичив гроші і не віддав, я ще й штраф заплатив. І тому я дитину зарізав.

І знов наложили йому на шию шнурок. Тоді він каже, що дитина жиє. І йому шнурок знов зняли.

А той Іван, що його мали вішати, узяв чужу дитину за свою. І той хлопець, що він його приймив за свого, тепер каже:

— Кілько ще разів будете знімати з него шнура?!

Бо прийомний син хотів, щоби батька повісили, а він піде на його господарку.

Поїхали пан і шандари до його брата, а там дитина жива. І пан йому гроші віддав. А він ще раз переконався, що батько йому правду казав.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Підгородці, Сколівського району, Львівської області 13 грудня 1990 року Якуц Петро, син Матія і Катерини