Як Іван корчмарів збувся
Українська народна казка Буковини

Був собі бідний Іван. Усе заробляв по корчмарях гроші. Довго він робив у корчмарів, і набридло йому ходити до них на заробітки. Думає собі: «Як обдурити корчмарів, щоб я добре жив?» І придумав купити горщик. А корчмарі в суботу святкують, не хотять нічого робити. Наймають Івана, щоб він їм у суботу варив. А Іван знав, що зараз має жид прийти, і так нагрів свій горщик, що вода в ньому кипіла. Тоді обгорнув горщик землею. А корчмар якраз надійшов та й питає:

— Іване, що ти робиш?

— Кип’ятю воду.

— А як же воно кипить, як нема вогню? А Іван каже:

— Це такий горщик. Я сказав, щоб закип’ятив води, і він кип’ятить. Тоді корчмар почав просити Івана:

— Продай цей горщик нам. Ти ж знаєш, що нам у суботу не можна нічого робити. А цей горщик буде для нас дуже хороший. Ну, що хоч’, Іване, за цей горщик?

А Іван каже:

— Дасте повний горщик золота — і я вам продам. А корчмар йому:

— Я не годен сам купити, бо це дуже дорого. Йду до своїх братів, складемося і дамо тобі горщик золота.

Поки прийшли, Іван ще більше нагрів горщик. А як побачив, що йдуть корчмарі, зарив горщик у гарячу землю аж по вуха. Вода в тій землі так кипить, що аж розливається. Корчмарі побачили й кажуть:

— Добра це річ для нас.

— Ой, добра. Бо в суботу нам не можна нічого робити, а він буде сам нам варити.

Поки вони це поговорили, горщик став холодний. Іван виливає з нього воду, і корчмарі насипають йому повний горщик золота. Іван сипле золото з горщика в мішок і дає горщик корчмарям. Сіли вони з тим горщиком на бричку та й поїхали.

Скликали корчмарі своїх жінок в одну хату і показують їм горщик. Кажуть:

— Що в цей горщик покладеш, то він нам зварить. У п’ятницю ми з вечора все заготуєм, а в суботу поставимо — і він нам закип’ятить. Будем мати їди і на ранок, і на обід, і на вечір.

В суботу рано корчмарі повставали І зійшлися з жінками в одну хату. Горщик був заготовлений у п’ятницю звечора. І сказали вони рано:

— Горщику, звари нам кашу з м’ясом.

А горщик сидить і нічого не робить. Просили вони, просили, а в горщику нічого не кипить. Тоді корчмарі зачали між собою сваритися. Та й кажуть:

— Іван обманив нас Завтра підемо і знищимо його.

Ідуть корчмарі, щоб убити Івана. А той наперед придумав купити собі скрипку й бендюх і налляти повний бендюх крови з корови. Скрипку і бендюх приніс Іван додому. Та й каже свої жінці:

— Слухай, як будуть корчмарі йти вбивати мене, я прив’яжу тобі цей бендюх до шиї, а ти його прикрий фартухом. А я візьму ножа і вдарю по бендюхови. Потече кров, а ти впади до землі і зробися вмерша. Я тоді візьму скрипку з кілка і почну грати. Тоді ти встанеш і почнеш гуляти. Корчмарі це побачать і не будуть мене вбивати, а почнуть купувати скрипку.

Корчмарі надійшли і застали Івана в хаті. А віл якраз свариться з жінкою. Та вхопив зі стола ніж, та жінці в груди. А то не в груди, а в коров’ячий бендюх. Потекла кров, і жінка впала до землі. І так роби, як говорив Іван. Зробилася вмерша. А Іван бере з кілка скрипку і починає над жінкою грати. Жінка нескоро стає на ноги. Корчмарі дивляться — що це має бути? Жінка піднялася на ноги й почала гуляти. Іван грає, а жінка гуляє! Корчмарі й кажуть:

— Стань, Іване, не грай. Ми хочем щось з тобою говорити.

Іван перестав грати, а жінка перестала гуляти. Питає він корчмарів:

— Що ви хтіли зо мною говорити?

— Ми хочем у тебе цю скрипку купити, бо і в нас так буває, що ми коли-не-коли сваримося з жінками. Продай нам, Іване, цю скрипку. Ми дамо за неї шапку золота, бо ця скрипка нам пригодиться.

Купили вони ту скрипку, їхали попри корчму і зайшли з тою скрипкою до корчми. Кажуть корчмарі:

— Давайте цю скрипку примочимо. Вип’єм, щоб вона була май голосна.

Понапивалися вони в корчмі. Прийшли додому, а їхніх жінок по хатах нема — зійшлися в одну хату, бо боялися. А п’яні корчмарі ходять хата від хати. Приходять до хати старшого брата, а там усі три їх жінки. Почали вони з жінками сваритися. Того сварилися, що жінки не по своїх хатах. Взяли ножі й порубали своїх жінок. Бачили, як Іван робив, так і вони роблять. А тоді беруть скрипку і починають грати. А жінки не встають, лежать мертві. До ранку грали — жінки не встали.

Поки корчмарі хоронили своїх жінок, Іван мав час придумати, як сховатися від корчмарів і врятуватися від смерти. За короткий час він зробив собі труно. І каже свої жінці:

— Як будуть корчмарі істи на подвір’я, я ляжу в труно, а ти плач наді мною.

А в трунові він зробив зверху маленьку дірку. Побачив, що йдуть корчмарі, заліз скоро у труно і взяв з собою ножиці.

Корчмарі вже на подвір’ї, а жінка голоси над Іваном. Зайшли корчмарі до хати, побачили, що жінка голоси, та й питають:

— А де Іван?

— Вже три дні, як умер. Озде лежить у труні.

А вони хотіли понюхати, чи вже смердить умерший. У труні дірочка. З тих трьох корчмарів їден хотів через ту дірочку понюхати, чи вже смердить мерцем. Всунув носа, а Іван відтяв ножицями кінчик. Корчмар піймався за ніс і вибіг надвір. А другий подумав, що то дуже смердить, і тоже встромив носа в дірку. А він і тому відтяв. Той ухопився за ніс — і надвір. І третій схотів собі понюхати. А він взяв і третьому відтяв. Той третій тоже піймався за ніс і вибіг.

Поки вони собі робили перев’язки, він з труна виліз та й сховався на під. А в труно поклав тяжкий камінь, запечатав і забив труно.

Приходять корчмарі та й кажуть:

— Кинем його в став.

Схопили то труно, поклали на віз і повезли до ставу. І втопили. А в труні була дірочка, труно набиралося водою і булькало.

Коли вони їхали з труном до ставу, Іван ішов позаду за ними. А там гнали панську худобу. Іван попросив у вакаря, щоб дав худоби. Вакар питає:

— Нащо вам, дядьку?

— Я хочу жидів обдурити. Обдурю їх і назад тобі худобу поверну.

Вакар сказав:

— Як таке, дядьку, то беріть.

Взяв Іван худобу і жене. А корчмарі вертаються від ставу. Пізнали вони Івана.

— Іване, відки ти цеї худоби набрав? Ми ж тебе втопили.

— Ге-гей! Я хтів би, щоб ви ще раз кинули мене в став. Дивіться, скілко я худоби там набрав.

А корчмарі йому:

— Гай, Іване, покидай і нас у став. І ми собі худоби наберем. Та й думають вони: «Ми ще більше худоби возьмем, як Іван». Іван лишає вакареви ту худобу. Беруть корчмарі його на віз, їдуть до ставу. Найшли три камені. Іван питає:

— Котрому в’язати перше камінь до шиї? А вони кажуть:

— Перше старшому, потому середущому, а відтак — меншому. Іван прив’язав старшому камінь до шиї і кинув його у воду. Той почав топитися й булькати. А корчмарі питають Івана:

— Що це воно булькає там?

— Булькає, бо вибирає худобу. Там дуже багато худоби. А корчмарі кажуть:

— Нема коли говорити. Скоро в’яжи і кидай.

Прив’язав Іван каменя до шиї другому і третьому. Потопив і збувся їх. Та й став добре жити.