Як Матір Божа оживила джерела
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Ішла Марія, Божа Матір, зі святим Йосифом у гостину до своєї тітки Єлизавети. Та втомилися, бо день був дуже гарячий. Дорога вела степом, де росла тільки марна травичка, ніде ні деревця, ні джерельця.

Аж ось серед рівнини вони побачили одним-одне невеличке дерево. Під деревом сидів пастушок. Кругом нього паслися вівці, скубли суху траву. Але вона їм не смакувала, бо хотіли пити.

— Чи дозволиш нам, хлопчику, відпочити в тіні твого дерева? — запитала

Божа Матір. — І, може, покажеш нам яке джерело, бо спрага в нас велика.

Хлопець привітно всміхнувся, але відповів зажуреним голосом:

— Будь ласка, але слабу тінь дає це дерево, бо всихає від посухи. А джерельце є тут недалеко, та зосталось у ньому лише трохи каламутної води. Я сам з вівцями страждаю від спеки й спраги.

— Дай нам горнятко тієї води! — попросив святий Йосиф.

Хлопчик побіг і приніс горнятко теплої каламутної води. Матір Божа простягнула руку до горнятка і, як тільки його доторкнулась, вода зробилась чистою і свіжою. Напилася й подала Йосифові. Потім пішла до джерельця і вилила в нього решту води. По дорозі бризнула кількома краплями на деревце. В ту ж мить наповнилось джерело чистою водою. Вода потекла струмком на леваду й освіжила траву. А дерево враз зазеленіло і вкрилося таким густим листом, що зовсім закрило мандрівників і пастушка від пекучого сонця.

Вівці напилися води і стали пастися на свіжій траві, весело підстрибуючи і помекуючи. Здивований пастушок став навколішки й запитав мандрівників:

— Чи ви, можете, ангели, які зійшли з неба, порятувати мене й мою отару?

Божа Матір всміхнулась, поблагословила хлопчика і пішла зі святим

Йосифом у дальню дорогу. А хлопчик зробив собі з галузки дерева сопілку і заграв так гарно, що навіть вівці перестали на хвилину пастися, підняли голови і слухали. Він грав на честь бога і тих мандрівників, які оживили джерело й дерево до нового життя.