Як Микола був коровою
Українська народна казка Поділля

Жив собі один бідняк якого звали Миколою. Мав він лише стару хату. І мав багато дітей, які жили в одній хаті.

Одного разу Микола з жінкою пішли до лісу, жінка по гриби, а він по дрова. І вони побачили багача, у котрого Михайло рік прослужив задарма. Веде той багач корову з ярмарку.

Жінка чоловікові каже:

— Коли б нам таку корову. Було б дітям їсти що.

А чоловік говорить:

— Багач мені нічого не заплатив, то й корова буде нашою.

Залишив бідняк жінку, а сам пішов, тихо підійшов до корови зняв із неї мотузку, сам надів на себе, а корову відпустив. Жінка зраділа і пішла з коровою додому. Бо розумний чоловік сам прийде додому.

Багач іде не оглядається, аж тут іде назустріч йому знайомий купець. Знайомий купець крикнув:

— Добрий день, де купив такого вола?

— Якщо ти не відрізняєш корову від вола, то краще помовч.

Знайомий сміється, а то не корова і не віл.

— Якщо не віриш, то сам подивися.

Багач озирнувся і побачив чоловіка.

— Як ти тут опинився? — питає він у Миколи. — Як ти став коровою?

— Не знаю. Та я здогадуюся. Коли я був багатим та скупим, служила в мене вдова, але я їй не заплатив за роботу і вона мене прокляла. Тож заплати мені за ці роки, коли я в тебе служив.

— Іди геть, а то знов будеш рабом.

— Ні не піду, поки ти мені не заплатиш.

— Добре, на тобі все, що в мене зараз є. Іди геть і не роби з мене посміховище.

Чоловік прийшов додому, а там вже жінка молоко розливала. Через рік корова отелилася. Так вони і жили.

Як Микола був коровою
Українська народна казка Поділля

Жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він тільки стару хатину, а в ній багато дітей. Одного разу Микола пішов з жінкою в ліс: він по дрова, жінка — по гриби. Коли дивляться — іде багач, у якого Микола майже даром служив цілий рік і веде корову з ярмарку. Жінка зашепотіла:

— Коли б нам таку корову! Було б дітям молоко!

— Цить, жінко, — каже Микола. Багач мені винен — корова буде наша.

Лишив він жінку в кущах, і сам пішов на дорогу. Тихенько підійшов до корови, зняв з неї мотузку, і надів собі на шию. Корова пішла в ліс пастися, а Микола йде за багачем. Жінка Миколи зраділа, забрала корову і повела додому.

А багач йшов і не оглядався. Аж тут він зустрів сусіда, який запитав, скільки він дав за цього вола. Багач як оглянувся мало не знепритомнів і сердито буркнув:

— Звідки ти тут узявся? — питає він Миколу.

— Я й сам не знаю, не пам’ятаю, щоб ти купив мене коровою.

Ось тут багач ще гірше налякався.

— Не знаю, — каже Микола, — але здогадуюсь, що прокляла мене одна вдова. Колись я був багатий і скупий. Служила вона в мене цілий рік даром, я їй не заплатив, то вона мене і прокляла, сказала, щоб я був коровою і платив їй молоком.

Багач хотів прогнати Миколу, але Микола сказав йому, що подасть у суд за те, що він надів йому на шию мотузка. Багач злякався і заплатив Миколі гроші, щоб він мовчав.

Микола прийшов додому з повними кишенями грошей, а жінка вже корову подоїла і дала дітям молока. Через деякий час корова отелилася, і Микола вигодував собі другу. Стару рішив продати.

Ось привів Микола з жінкою корову на базар, поприходили купці дивитися на корову, аж тут і той самий багач прийшов. Він оглянув корову і зашепотів їй на вухо:

— Що, Миколо, знову тебе продають? Так тобі й треба. Та я не такий дурний, щоб тебе купити.

І пішов геть. А Микола з жінкою продали корову і повернулися додому, раді, що насміялися з багача.