Як Микола топився
Українська народна казка Поділля

Жив собі один чоловік на імення Микола. Хазяйнував потроху, як усі. Усе було добре, поки одного року трапилася з ним халепа. Хліб, що заробив за літо, миші з’їли, худобина, яка була, виздихала. Сів він на призьбі та й плаче.

— Ну що, — каже, — мені робити, такому невдасі. Нічого не лишається, як тільки втопитись.

Пішов до річки з того горя. Йде дорогою, зі світом прощається. Коли це назустріч йому йде якийсь чоловік.

— Добридень, добрий чоловіче, куди йдеш? — питає Микола.

— Та от, іду кращої долі шукати, а від своєї тікати, — відповідає незнайомець.

— Що ж це за доля така, що ти від неї втікаєш? — питає.

— Та така, що був колись і багатий, і в пошані. А тепер нічого не маю, на кусень хліба у людей питаю. Хата згоріла, жінка втекла, діти відцурались. За яку роботу не візьмусь — ніяка не робиться.

Відповів так та й пішов собі. А Микола зупинився, та й каже собі:

— Почекай, дурню, не спіши! Виявляється є на світі ще більші невдахи, ніж я!

Та й не пішов топитися.