☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як багач на свині женився
Українська народна казка Буковини

Дід і баба не мали дітей. Сильно вже пристаріли обоє і радяться:

— Що робити, що ми старі і не буде кому нас на старість утримувати? Каже дід бабі:

— Йдім до ворожки. Вона повинна сказати, чи будем ми мати діти, чи не будем.

Пішли дід з бабою до ворожки і розказують їй:

— Ми старі і не маєм дітей. Скажіть, де б нам узяти на старість дитину?

Баба-ворожка каже:

— Ідіть їдно горою, а друге долиною. Що найдете, то буде ваша дитина.

І пішов дід долиною, а баба горою. Найшов дід кістку.

— Іди, — кричить дід до баби, — гай, на долину, бо я вже найшов! Кістку!

Баба біжить на долину. Підіймає дід кістку, і йдуть обоє додому. Прийшли, поклали кістку у великій хаті. А самі пішли в хатчину. Відпочили дід з бабою, і каже дід до баби:

— Гай, іди в велику хату, візьми яєць, будем жарити яєшню. Повечеряєм і полягаєм спати.

Баба пішла до великої хати брати яєць. А в великій хаті така гарна дівчина з тої кістки вийшла, красуня понад усіх красунь. Баба з радости крикнула до діда:

— Діду, іди сюди! Побачиш нашу дитину!

Дід почав бігти, зашпортався за поріг і впав. Баба підоймила його і каже:

— Дивися.

І побачив дід, що дівчина гарна понад гарних. Та й каже їй:

— Тепер ти, дівчино, будеш наша. Ми тебе дуже довго чекали. А дівчина:

— Як я можу бути весь час ваша, як мені треба віддатися? Мені ж уже шістнадцять років.

Дід каже:

— Ти вийдеш, дочко, заміж лиш у нашім селі. Щоб була недалеко від нас, бо ми старі. Гай, дочко, — каже дід, — іди в хатчину, повечеряєм, бо завтра до роботи підем.

А дівчина каже:

— Ой, тату, я не піду з вами завтра на роботу.

— Чого не підеш? — питає дід.

— Бо мене чарівниця закляла. І я ще місяць маю сидіти в кістці. Вдень буду в кістці, а ввечері буду виходити з неї.

А дід питає:

— То як же це так вийшло, що ти в кістці?

— Я, — каже, — служила в чарівниці та вдарила свиню. А вона мене закляла в свинячу кістку. Завтра виходить мені строк у кістці бути. З кістки зробиться свиняча шкіра. Місяць побуду в свинячій шкірі, і тоді буду слободна, як і всі люди.

А через дорогу в сусіда був хлопець. Мав вісімнадцять років. Той сусідній хлопець часто приходив до діда помагати води принести. І побачив він увечір ту дівчину. Прийшов і захватив її коло вечері. І каже той хлопець:

— Діду, я на вашій дочці хочу женитися.

— Почекай, сину, бо вона ще місяць має сидіти в свинячій шкірі. Вона ввечір виходить зі шкіри, а на день знов заходить у шкіру.

І розказав дід, як вийшло, що вона в свинячій шкірі. А хлопець каже:

— Нехай буде, що вона в свинячій шкірі. Я її беру. А через місяць вона буде жінкою, то я й буду з нею жити.

Дід каже:

— Почекаєш — вона за тебе віддасться.

— Нє, діду, я завтра ввечір приходю зі старостами.

На другий вечір прийшов він зі старостами. Засватав ту дівчину, і договорилися робити свадьбу через недільку.

Підготовилися, і в неділю дід роби свадьбу. Наймає музик. Вдень ідуть до церкви. Молодий іде зі свинею. Прийшла свиня з молодим у церкву, піп обвів їх три рази кругом стола. Весь народ бачив, що він узяв свиню. Сміються з молодого, що звінчався зі свинею.

Вийшли з церкви, кінчили свадьбу, і той сусідній хлопець оставсь в діда за зятя. Вже дід і баба мають дочку й зятя. Вже є кому їх на старість доглядати.

А в тім селі був чоловік, багатий на все село. І мав він сина. Багацький син каже свому татови:

— Я хочу женитися. Дозволяєте ви мені? А багач йому:

— Дозволяю, сину. Сватай. Бери старостів і йди в село, сватай дівку. А де ти будеш сватати, яку?

А багацький син каже:

— А в батюшки є льоха. Така гладка. Не така худа, як той у діда взяв. Я гладку візьму.

Поговорив багацький син з батьком і з мамою, а батько й каже:

— Як той бідний засватав свиню, то йди й ти. Що засватаєш, то собі будеш мати.

— Ви ж бачили, як той у церкві вінчався. Його свиня йшла, як людина. А ввечір перекинулася на дівчину і сіла за стіл. То й ця буде як людина.

Багач і каже:

— То йди сватай.

Взяв багачів син старости і пішов до батюшки. Старости прийшли, поздрастувалися. Батюшка питає:

— Чо’ ви прийшли до мене? А старости кажуть:

— Цей хлопець хоче засватати у вас льоху. Ту якнайгладшу. А батюшка їм:

— Як вийшла така мода, що сватають свиней, то беріть і в мене. Най виходи заміж.

Договорилися з батюшкою, що через недільку буде свадьба. Свадьба буде тілко в молодого, а в батюшки не буде. І від свого дому до церкви молодий має йти з льохою.

Прийшла та неділя, і пішов молодий зі свинею вінчатися. Та свиня йшла, йшла, а до церкви не хоче ввійти. Молодий попросив дружбів, і затягнули льоху в церкву. Піп зачав їх вінчати і хтів, щоб вони три рази обійшли кругом стола. Молодий іде, а льоха не йде. Беруться дружби і тручають льоху кругом стола. А льоха впирається і кричить на всю церкву: «Кві-і-і, кві-і-і!» Тоді молодий почав сердитися і думає: «Прийдеш ти додому, я ж тобі дам!»

І не обійшли вони кругом стола — так батюшка й звінчав їх.

Після вінчання виходя молодий з молодою з церкви, щоб іти додому. Приходя додому, і молодого батько кладе гості за стіл. А старости кажуть:

— Най молодий сідає за стіл з молодою.

Молодий зайшов за стіл, а льоха не хоче зайсти. Каже молодий дружбам:

— Затягніть її за стіл.

Імилися зо п’ять-шість дружбів і тручають її за стіл. Одні за голову піймали, а другі за зад. І тручають. А льоха вирвалася, кинулася попід стіл і перевернула його. А там була горівка, і студенець, і різна їда. Побилося все. І молодому стало страмно. Льоха вибігла надвір, а молодий за льохою. Льоха біжить попри дривітню, де рубали дрова, і молодий попри дривітню. А на дривітні були довгі дрова. Попалася молодому якнайгрубша палиця. Льоха тікає, а він доганяє з тою палкою. Догонив, вдарив її навздовж, кінцем у голову, і зразу вбив.

Весь народ сміявся. А того бідного хвалили. Казали, що в него май розумна льоха, а ця — непотрібна.

Прийшов час, дідова дочка зі свинячої шкіри вилізла зовсім, і добре було дідови й бабі на старість жити.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 3 серпня 1984 року Боднар Гаврило Тимофійович (1914 року народження)