☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як бідний брат забагатів
Українська народна казка Буковини

Був чоловік і мав два хлопці. Як помер, лишилися хлопці з мамою. Мама дуже любила меншого сина, а старшого — не так. Думає старший син: «Вженюся, бо з мамою жити тяжко. До тяжкої роботи все мене та мене бере, а не брата». Вженився і поклав собі хату окремо. Жиє бідно, бо мама нічого не хоче йому дати, а лиш все меншому сину.

От уженився й менший син. Менший — багач, а старший — бідний. До того дійшло, що старший не має що їсти. Жінка каже йому:

— Чоловіче, у нас є красивий килим: неси його на базар та продай. Купим за ті гроші хліба, бо інакше нам край приходи.

Так він і зробив — продав килим та й іде з грошима додому. Іде він, а по городу поліція веде чоловіка в кайданах. Ведуть його і б’ють. Пожалів він того чоловіка, спиняє поліцію і питає:

— За що ви закували чоловіка в кайдани та ще й б’єте його? А поліція каже:

— Він не хоче платити державі податки. За те ми ведем його на суд.

— А скілко податку він має дати?

Поліція сказала якраз стілко, скілко він за взяв килим. Тоді він до кишені, виймає гроші, що взяв за килим, і дає поліції.

— Пустіть чоловіка.

Ті взяли гроші і того чоловіка пустили. А бідний брат пішов додому без грошей та й думає: «Гроші грішми, а чоловікови добре зробити — то велике діло».

А той чоловік, що він за него заплатив, доганяє його та й питає:

— Відки ти будеш?

— З такого й такого села.

Спитав той чоловік ще, як його звати, та й пішов собі. Приходи бідний чоловік додому, а жінка питає його:

— Продав, Іване, килим?

— Продав.

— То купим хліба. А він каже:

— Продав то продав, а грошей нема.

Та й розказав, куди дів гроші. А жінка йому:

— Добре ти, чоловіче, зробив. Ми якось проживем.

Поїли вони, що мали, та й лягли спати. А вночі стукає хтось у вікно. Встає чоловік і питає:

— Хто там?

— Той, що ти його відкупив від поліції.

Впустив його хазяїн до хати, а той поклав на стіл кошик. А в кошику приніс їсти й пити. Сіли вони за стіл, поїли й попили добре. Потому той чоловік каже хазяїнови:

— Йдем надвір, у мене коло воріт є підвода.

Вийшли вони, а там стоїть ціла підвода різного матеріалу.

— Роби собі вітрини, розкладай матеріал і будеш мати свій магазин, — каже той чоловік хазяїнови. — Справляйся тут з цим усім, а я завтра ввечір приїду до тебе. Подивлюся, як ти все зробив.

Встав чоловік рано і береться за роботу. Але грошей у него нема, лиш товар є. Він збив сам, як умів, полиці та вітрини, розклав товар. А на другий, вечір той чоловік привіз йому ще віз товару. Подивився, як хазяїн все зробив, і каже:

— Це не діло, треба по-хазяйськи зробити.

— Я б зробив, — каже хазяїн, — але у мене нема грошей. Роблю все своїми руками, як умію.

Той до кишені і дає йому жменю золота.

— На тобі ці гроші, найми майстрів і зроби все, як треба.

А був той чоловік великий багач, такий багач, що не мав де гроші дівати. Він сам попросив поліцію, щоб його закували в кайдани, вели вулицями і били. Чи найдеться чоловік, що пожалував би його і викупив — ось що хотів він знати.

Торгує старший брат, чим більше багатіє. А той щовечора везе йому віз нового товару. І довгий час це діло велося. Аж тут умерла його мама. Приходи до него брат і каже:

— Треба нам поховати маму.

Та як побачив брат, що в него таке добро, здивувався і думає: «Відки в него все це?»

Поховали бабу. А ввечері приходи знов той, що привозив товар, та й питає:

— Що в тебе доброго? А той йому:

— Нічого доброго, мама вмерла. Сьогодні поховали її.

— То заведи мене на кладовище і покажи, де твоя мама похована. Він повів його і показав мамину могилу. А той чоловік каже:

— Ти йди додому, а я зостануся та помолюся за твою маму. Добра вона була баба.

Пішов, а той відкопав бабу, витягнув її з ями, взяв на плечі і несе її в поле, де був табун коней меншого брата. Лови в табуні жеребця, кладе бабу верхи на жеребця, прив’язує, дає бабі в руку добрий бук, і їздить баба помежи табуном з буком у руці.

Рано пастухи побачили, що баба верхи на жеребці їде. Пішли до свого хазяїна і кажуть:

— Ваша мама їздить по полю верхи на коні.

Пішов хазяїн до коней, подивився та й думає: «Прийшла баба, щоб поділити нас з братом кіньми». Пішов до брата та й каже:

— Прийшла мама ділити межи нами коні. То йди поділимося та поховаєм її другий раз.

Поділилися вони кіньми пополам, а менший брат каже:

— Бери собі й того коня, що на ньому мама їхала.

Взяв собі брат ще й того коня, і поховали вони маму другий раз. А ввечері знов приходи до старшого брата той чоловік і питає:

— Ну, що нового?

— Все добре. Мама поділила нас кіньми.

— Я ж казав, що вона добра баба: вона все братове добро поділи пополам.

На другу ніч витягає той чоловік бабу з могили ще раз. Приноси її до меншого брата в гамбар, дає їй лопату в руки і сторцює коло хліба. Приходи рано менший брат до старшого і каже:

— Вернулася мама, щоб поділити нас хлібом. Ходім та поділимося. Поділилися вони хлібом, беруть бабу і ховають третій раз.

А ввечері знов приходи той чоловік до старшого брата.

— Ну, що?

— Прийшла мама та поділила нас обох хлібом. А той каже:

— Щоб баба не мучилася щовечора, піди сам до брата та й скажи йому: «Поділімся всім, що в тебе є. І хай не тривожиться мама».

Пішов старший брат до меншого та й каже:

— Знаєш що, брате? Давай поділимося добром самі, щоб більше мама не мучилася.

І той погодився. На другий день поділилися вони всім пополам, а на вечір приходи той чоловік до старшого брата і питає його:

— Ну, як?

— Поділили ми все добро.

— Я ж казав, що твоя мама хороша баба. Ну як, ти задоволений тим, що я тобі дав за гроші, які ти заплатив за мене поліції?

Старший брат подякував йому файно, бо був тепер багатший за свого меншого брата. Попрощалися вони, і той пішов. А старший брат дуже добре жив до самої смерти.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області 24 травня 1979 року Скаженюк Дьордій Степанович (1907)