Як ворожила сова
Українська народна казка Буковини

Був собі дурний Іванко, глядів у бузині щастя. Іде їден чоловік та й питає:

— Що ти, Іване, глядиш?

— Гляжу щастя.

— А хіба щастя в бузині?

— А де ж?

— В керниці.

Побіг Іванко до керниці, подивився. І побачив там самого себе, як у дзеркалі. Він думав, що то щастя, розібрався та й скочив у керницю.

Сидить у керниці, змерз уже там. Приходи жінка води брати. А він не дав води брати — сам сів у казан. Жінка не бачить, що то Іванко, та й викрутює його догори. Вона лиш подивилася на казан, а Іванко — хап її за шию. Жінка налякалася та й біжить до хати казати чоловікови, а Іванко побіг за хату і заховався. Чоловік пішов його шукати, а він тим моментом ускочив у хату і заліз під постіль. Та й сидить там голий.

А до тої жінки ходили піп, дяк і паламар. Чоловік увечір поїхав до млина, а вона сказала попови, дякови й паламареви, щоб прийшли до неї.

Приходи піп, приноси півлітру. Вона наготувала закуску, коли це стукає хтось. А то був дяк. Піп каже:

— Де би я сховався?

— Під постіль.

І вже їх є там два: Іван і піп.

Заходи дяк. Поклав на стіл півлітру, а вона — закуску. Ще й не пили вони, коли знов стукає хтось. То був паламар. А дяк каже:

— Де б я сховався?

— Під постіль.

І вже три їх там є: Іван, піп і дяк. А паламар поклав на стіл півлітру, жінка закуску, ще й не їли, ще й не пили, аж приїжджає чоловік на подвір’я. Тов-гаря!» Паламар звертівся.

— Де б я сховався?

— Під постіль.

І вже штири їх під постіллю сидять. Приходить чоловік до хати.

— Давай щось вечеряти, жінко.

— Ой, я слаба, не варила нічого. Там ранішній борщ під піччю, то бери та їж.

Сів чоловік, а Іван тихо каже:

— Я так хочу співати. А ті кажуть:

— Тихо сиди, бо він вб’є нас.

— Добре вам сидіти, як ви вбрані. А я — голий.

Ті скидають з себе шмаття і дають йому, аби лиш сидів тихо.

Чоловік вийшов надвір, а Іван, що вже вбрав чуже шмаття, вийшов і собі надвір. Сів. А там сіла коковевка, і Іван піймав її. Входи з нею до хати та й каже:

— Добрий вечір, дядьку!

— Дай Боже здоровля.

— Як жиєте?

— А так, — каже.

Зачали вони говорити, чоловік побачив коковевку та й питає:

— А що це у тебе?

— Гадалка, — каже Іванко.

— А як вона гадає?

— Все скаже вам, що хочете. Махніть на неї пальцем. Чоловік махнув на неї пальцем, а коковевка: «Кх-х-х».

— Що вона каже? — питає чоловік.

— Каже, що у вас жінка слаба.

Чоловік ще раз махнув на неї пальцем, а вона: «Кх-х-х».

— Що вона каже? — знов питає чоловік.

— Каже, що ви їли борщ ранішній. А в вас у печі курка печена. І паляниці є сховані.

Питає чоловік:

— Чого ж ти, жінко, не даєш курку?

— А я забула, чоловіче, я така слаба.

Витягла вона ту курку й паляниці, сідає хазяїн з Іванком, і їдять обидва. А чоловік махнув ще раз пальцем на коковевку. А вона: «Кх-х-х».

— Що вона каже? — питає чоловік.

— Каже, що у вас під подушкою є ще горівка.

— Чого ж ти, жінко, не подаєш горівку?

— А то мені сестра принесла, та й я забула за неї.

Випили вони обидва, поїли. І ворожать далі. Знов махнув чоловік пальцем на коковевку, а коковевка: «Кх-х-х».

— Що вона каже? — питає чоловік.

— Вона каже, що ваша жінка слаба, бо в вашій хаті є таке, що мучить вашу жінку.

Махнув чоловік ще раз пальцем, а коковевка: «Кх-х-х».

— Що вона каже? — питає чоловік.

— Каже, щоб ви гріли баняк окропу, та будемо парити постіль, бо в ній бола замножилася.

Закипіла та вода, чоловік і питає:

— Що робити?

— Гадалка скаже.

Чоловік махнув на «гадалку» пальцем, а вона: «Кх-х-х».

— Що вона каже? — питає чоловік.

— А каже, щоб я лляв окріп до постелі, а ви ставали на дверях з макогоном. І що буде бігти, то бийте.

Іванко лляє окріп по постелі. А вони там голі. Окріп протікає і парить їх. А піп як вискочив відти. Чоловік налякався та й упав з макогоном. Піп утік, а тут вискочили дяк і паламар. А Іванко їх макогоном, макогоном, та й утекли вони. А жінка каже:

— Я вже трохи очуняла. Ви не продали б мені цю ворожку?

— Продам, — каже Іванко.

А та жінка перед тим продала корову й воли та взяла сто рублів. Дала вона Іванкови за ту коковевку тих сто рублів. «Я більше зароблю на ній, як вона так угадує», — подумала жінка.

Питається жінка Іванка:

— Що вона їсть?

— Та нічого не їсть. Раненько пустите її на подвір’я, вона попорпається по сміттячку. А ви скажете їй: «Ворожко, до хати!» То вона й прилетить до хати, — сказав Іванко.

Та й пішов Іванко. А жінка встала рано, пустила «ворожку» надвір, а та полетіла собі. Жінка вийшла, подивилася.

— Ворожко, до хати! Ворожка не йде.

— Ворожко, до хати! Нема ворожки.

— Пропали мої воли та й корова, — сказала жінка. І казці конець.