Як господиня навчилася варити вареники
Українська народна казка Полтавщини

Було це дуже давно. Одного разу молода господиня вирішила для свого чоловіка приготувати вареники. Нарвала вишень, малини, нажарила капусти, печінки, наварила картоплі, приготувала сиру та й наварила вареників. Склала їх у велику миску, насмажила засмажку з цибулі, гарно їх полила нею, перетрусила і поставила у теплому місці, щоб вони не прохолонули, поки чоловік з роботи прийде. Через деякий час вона почула сердитий шепіт:

— Ти чим мене вимазуєш червоним?

— А ти чого роздавлюєш мене?

— Ти дуже солоний, не торкайся до мене!

— Що це пристало гірке до мене? — чулось з-під покришки.

Відкрила миску і стало тихо, але вареники чомусь зовсім не схожі на ті, які вона складала: якогось незрозумілого кольору і вигляду. Одні посиніли, інші почервоніли, одні худі, інші товсті.

Попробувала їсти, але вареники з ягодами стали солоні, з картоплею і капустою — солодкі, з сиром — гіркими.

Соромно було господині такі вареники подавати чоловікові. Тож вона знову нарвала ягід, нажарила капусти, приготовила картоплі, сиру та й наварила вареників. Але склала їх всі окремо. З капустою, картоплею і печінкою олією засмажила, з сиром маслом полила, а з ягодами — цукром посипала. Поставила і почала прислухатись, чи не будуть знову вареники шуміти. В мисках було тихо, всі вареники мирно лежали в своїх мисках і чекали з роботи господаря.

Коли прийшов чоловік, господиня спочатку подала вареники, засмажені олією, потім з сиром до сметани, а на закуску солодкі вареники з ягодами.

Чоловік був дуже вдячний за смачну вечерю, а господиня назавжди запам’ятала, що вареники з різною начинкою люблять тільки свою приправу.