☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як женився рак
Українська народна казка Буковини

Були собі дід і баба. Пішов дід рибу ловити. Не піймав нічого, тілко піймав одного рака. Приніс його та й каже бабі, що нема риби, лиш одного рака піймав. — Нема, — каже, — в нас дітей, то най буде він наш син. А баба йому:

— Та нехай буде.

Поклали його в миску, налляли води, миску поставили на стіл, і чалапаеться в тій воді рак.

Полягали вони ввечір спати. Встає дід рано подивитися до рака, а коло рака на столі записка. А в ній написано: «Раз я твій син, то йди до царя сватати за мене дочку. Як не підеш, то я тобі, діду, голову зріжу».

Каже дід до баби:

— Клопіт я собі найшов, а не рака.

Взяв дід ту записку і пішов до царя. Боїться, що рак його знищить. Цар прочитав ту записку і написав ракови: «Я дам за тебе дочку. Але як ти такий мудрий, то зроби золоту дорогу від свого дому до церкви і від царського дому до церкви. І щоб посадив яблуні. Щоб ми до церкви йшли, а яблуні цвили. А з церкви щоб ішли і їли стиглі золоті яблука».

Прийшов дід, поклав записку коло тої миски. Лягли дід з бабою спати, а рак встав уночі, прочитав записку від царя і пише цареви другу записку: «Що ви мені сказали, те я виконаю. І що я вам написав, то ви тоже виконайте, а не виконаєте — я вас знищу». Заніс дід і ту записку цареви.

Рак зробив золоті дороги і посадив яблуні. І вже дійшло до свадьби. Цар пішов подивитися, що то за рак. Він думав, що то так по-вуличному чоловіка звуть, а то таки рак. Цар подивився і засумував. А рак види, що цар сумний, і нічого не каже ні до діда, ні до кого. Бачить, що цар не хоче дати дочку. Пише він третю записку: «Як ти засумував і не хочеш дати дочку, я тоді так зроблю, як у записці писав. А тепер рішай, як хочеш. І не рішиш, як хочеш, — буде так, як ми договорилися. А як так не буде, то й тебе не буде».

Цар муси давати за него дочку, бо серйозне діло. Роби цар свадьбу. Ідуть вони до шлюбу. Грає музика. Вона йде, вбрана як молода, а рака на тарілці несуть коло неї. Ішли вони до шлюбу — ті яблуні цвили, ішли від шлюбу назад — яблука спілі їли.

Одружилися вони: вона жінка як жінка, а рак як був, так і є. Жиє вона з ним місяць, жиє й два, а він лежить у мисці. Думає вона: «Що ж це за життя, як він у мисці? Піду я до ворожки». Пішла вона, а баба-ворожка каже їй:

— Я тобі скажу, що зробити. Він такий самий чоловік, як і ти. Лиш зачарований у шкіру рака. Я тобі повім, що можна зробити, але як ти так зробиш, то здорово постраждаєш. У половині ночі він виходи надвір, а шкіра лишається в мисці, а як приходи — знов залази в ту шкіру.

А жінка каже:

— Най я постраждаю. Більше не буду страждати, як страждаю тепер, коли не маю з ким жити.

— Раз ти погоджуєшся, — каже ворожка, — то наклади в печі вогонь. Як вийде він надвір, озми ту шкіру та й укинь у вогонь. І шкіра згорить.

Жінка прийшла додому, лягла ввечір, але не спить. Уночі він вийшов надвір, а вона ту шкірку в піч, і шкірка згоріла. Він до хати — а шкірки нема. Тілко й промовив:

— Здорово ти постраждала. Ще мало пройти три дні, і я б сам вийшов з тої шкірки.

І більше нічого. Лиш, відходячи, сказав:

— Тоді ти хлопця будеш, мати, коли мене найдеш. І як забрався, так забрався.

А вона засумувала. «От дурне я зробила», — подумала і знов пішла до тої ворожки. А ворожка й каже:

— На тобі перстень і яблучко. Кинеш їх — вони будуть качатися туди, куди він пішов. І ти йди за ними.

Дев’ять місяців ішла вона туди, куди качалися перстень і яблучко, і найшла його аж на Сендзіянській горі — він пішов до свої мами. Мама його називалася Єлена Сендзіяна. Прийшла жінка туди, привиталася. Там народила хлопця з золотою голівкою. І сказав її чоловік до свої мами:

— Ти мене вигодувала і від усього лихого рятувала. А тепер я хочу тебе просити, щоб ти мене поблагословила на хороше життя з моєю дружиною.

І жили вони добре удвох.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 12 серпня 1985 року Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)