☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як жінка в чоловіка розум пробувала
Українська народна казка Буковини

Жив собі чоловік Іван. Одного разу вночі бігали у него по подвір’ю і гавкали пси. Жінка каже: — Чоловіче, йди нажени ті пси.

Він з хати свище й кричить, аби пси забралися, а вони не забираються. Жінка каже:

— Чоловіче, ти не годен вийти надвір та прогнати їх?

— Вийду.

Вийшов він надвір і побіг за собаками. А жінка замкнула за ним двері. Пробує жінка його розум: «Ану, що він буде робити надворі?» Надворі сніг і мороз — а чоловік босий і в одній лиш сорочці. Він кілко бігав, бігав, вертається до хати. До дверей — двері закриті. Він кричить до вікна:

— Маріє! Маріє! Пусти до хати!

— А ти хто? — питає жінка з хати.

— Твій чоловік Іван.

— Мій чоловік у хаті.

А він собі думає: «Блуд мене ся взяв. Я не до свої хати попав. Піду, — думає, — до кума Кондрата. А від Кондрата моя третя хата». Пішов до кумової хати, рахує — це його хата. Знов до вікна.

— Маріє, пусти до хати!

— Що ти хоч’? Мій чоловік у хаті, ти заблудив. Вертається він знов до кума Кондрата.

— Куме Кондрате!

— Хто там?

— Я, куме, заблудив і не можу найти свою хату. Може, ви мені покажете, котра моя хата?

Кум пускає його до хати. Той зайшов, обтрусив босі ноги від снігу та й каже:

— Куме, не годен я попасти до свої хати. Вже замерзаю. Кум Кондрат взувся та й каже:

— Лізьте мені на плечі — понесу вас до вашої хати.

Кум сідає йому на плечі і їде. Прийшов з ним Кондрат під вікно його хати та й стукає.

— Хто там? — питає Марія.

— Це я, кум Кондрат. Приніс вам вашого чоловіка Івана. Пускайте до хати.

А вона каже:

— Вам так показалося, що то Іван. Ви помацайте його за зад. Як зад холодний, то то нечистяга.

Кум Кондрат помацав — зад холодний, як сніг. Та й свиснув ним об землю. Кинув й утік додому. Приходи та й каже жінці:

— То не Іван був, то нечистий, бо зад у него холодний. Добре, що я скапав.

Думає Іван: «Що робити, щоб врятуватися?» Пішов на обору, заходи в сарай, а там бик. Лягає він коло бика. Ляг і до ранку переспав там, як міг.

Встав він рано і забігає до хати. А жінка питає:

— Де ти був, чоловіче?

— Дай мені годі, жінко. Я цілу ніч ходив і не міг хати найсти. Аж рано найшов.

— А де ти спав?

— Під биком, — каже, — спав.

— Як ти, чоловіче, спав під биком, то будеш мати теля. Іди собі, куди знаєш. Коли вродиш теля, тоді я прийму тебе до хати.

Він бере своє вдягало, взовання і пускається в дорогу. Взяв з собою лиш їсти і мішок. Іде він попри ліс, дивиться: чоботи лежать, а в них ноги чоловіка: то вовк з’їв чоловіка. Бере він ті чоботи та й кидає в мішок. Ноги в чоботях замерзли, і він не годен був витягти їх з чобіт. Думає: «Зайду десь до хати — ноги розмерзнуться. Тоді я їх повитягаю з чобіт». І пішов далі.

Іде він, іде. Вже вечір. Приходи під село. Треба десь проситися на ніч. Попав до одного дядька, а в того дядька корова мала теля мати. Проситься він у дядька на ніч, а той каже:

— В мене нема де. Маю жінку й дітей. Але будете у великій хаті на печі спати. Там я напалив.

А той дядько спеціально напалив, щоб покласти на піч теля, як уродиться вночі. Той поліз на піч та й нагадав, що треба витягнути чоботи з мішка. Думає: «Розмерзнуться, то завтра їх взую». І поклав чоботи на гарячу піч.

Поклав він чоботи на піч і заснув. А той дядько не спить, усе дивиться за коровою. І якраз корова мала теля. Той чоловік приніс теля до хати і поклав на теплу піч коло того подорожнього. Поклав та й забрався. А той пробудився, глип — коло него теля. І подумав, що то він його народив. «Сповнилися слова, що жінка мені казала». Зліз з печі і пішов додому хвалитися жінці, що народив теля. А чоботи лишив на печі.

Хазяїн приходи рано до теляти — теля є, а чоловіка на печі нема, лиш чоботи лежать і ноги в чоботях. Та й каже чоловік жінці:

— Це теля нечисте, воно з’їло чоловіка, лиш ноги лишилися. Давай уб’ємо його.

Та й убили теля.

А цей вернувся додому та й каже:

— Жінко, я народив теля.

— Та де?

— В такім і такім селі. Два дні йшов, поки до хати прийшов, бо це далеко від нас.

А жінка йому:

— Чоловіче, як ти народив теля, то йди приведи його додому. Пішов чоловік за телям. Приходи через два дні до того чоловіка, а з теляти вже й званія нема.

— Добрий день, дядьку, це другий раз я у вас

— Як другий раз? Я тебе не знаю. Коли ти був у мене?

— Та я у вас на печі спав. Вродив теля та й пішов похвалитися жінці. А жінка сказала, щоб я привів теля додому.

— Ага, — каже дядько, — то я через тебе вбив теля? Як бити, то бити.

І почав дядько його бити. Насилу від того дядька вирвався. Вернувся додому та й каже Марії:

— Той дядько не дав мені теля. Казав, що через мене вбив його. Що тепер робити?

А вона йому:

— Бери нашого бичка та йди на вивід. Вже час вивести тебе.

— То хіба і чоловіки на вивід ходять?

— Як ти народив бичка, то й тобі треба йти на вивід. Бери з собою ще хліб, рушник і трояка.

Узяв він все те та й повів бичка до батюшки. Прийшов, прив’язав бичка до воріт, а сам пішов у хату.

— Добрий день, батюшко!

— Доброго здоровля, Іване. Чого прийшов?

— Я розкажу вам, батюшко. Вродив я бичка, і жінка мене прислала на вивід.

— А де ж той бичок?

— Почекайте, батюшко. Беріть хліб, рушник і трояка, а потому возьмете бичка.

Батюшка поставив те все на стіл, а сам пішов надвір за бичком. А сусід бачив, як Іван в’язав бичка, та й забрав його, а до воріт прив’язав кугута. Батюшка вийшов — кугут.

— Та ж був бичок, — каже Іван.

— Якби був бичок, то ніде б він не дівся. Іване, ти дурний. Це не бичок, це кугут. Та нічого, я тебе виведу і за кугута. Скидай, — каже батюшка, — штани та лягай черевом на підлогу.

Бере батюшка нагайку та й «виводить» його по підлозі. А Іван аж підскакує.

— Батюшко, помаленьку виводьте, бо я не годен витримати!

А батюшка «виводить» ще сильніше. Та нагайка врвалася, і батюшка лишив Івана «виводити». Прийшов Іван додому та й каже:

— Ну, жінко, й виводив мене батюшка! Якби вивід не врвався, то був би я пропав.

— Як таке діло, то вже нікуди не ходи. Будемо собі хазяювати. Та й уже вони собі мирно хазяювали удвох.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 29 грудня 1985 року Боднар Гаврило Тимофійович (1914 року народження)