☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як звірі воювали
Українська народна казка Буковини

Були собі дід і баба. Баба варить вареники, а дід каже: — Я піду прорубаю катку і наловлю риби. Поїхав дід, розгорнув брезент, взяв сокиру, прорубав катку, наловив риби. Склав ту рибу на віз, вкрив брезентом і їде додому. А лисиця стояла на горі і виділа все, що дід роби. Переганяє вона його і лягає на сніг. Дід доїжджає до неї. Коні бояться далі йти. Скочив він з саней, дивиться: лисиця вбита. Бере ту лисицю, підоймає брезент, кидає її на рибу, вкриває і їде далі. А лисиця підоймає край брезенту і висотує з саней рибу: коли викинула на дорогу всю рибу, вискочила й сама. Дід приїхав та й кричить:

— Бабо, відчини ворота! От щастя маєш!

— Яке, діду?

— Рибу маєш ще й лисицю на комір.

Баба відкриває брезент, а там ні риби, ні лисиці.

А лисиця зібрала рибу й занесла до свої хатки. Приходи до неї вовк.

— Ох, кумо, у вас, — каже, — риби багато. Дала лисиця й вовкови кілька штук з’їсти.

— Скажіть, кумо, як ви наловили тілко риби?

— Я пішла на став, а там була прорубана катка. Я встромила туди хвіст і казала: «Рибко, рибко, ловися велика й мала». Отак само і ви робіть, та й наловите.

Пішов вовк на став, устромив хвіст у катку і каже:

— Рибко, рибко, ловися велика та мала!

Сидів вовк і сидів, доки не примерз його хвіст. Йшли люди, наробили крику, вовк злякався, почав рватися і врвав собі хвоста.

Розсердився і приходи до лисиці, а лисиця увиділа його і втекла. Вовк каже:

— Я тебе розірву!

Лисичка побоялася цего, іде й плаче. Боїться й додому прийти. А назустріч їй — заєць.

— Чо’ ви, — каже, — кумо, плачете?

— Проклятий вовк хоче мене, — каже, — пірвати. А заєць сказав:

— Я тоже з ним маю комерцію.

— Яку? — питає лисиця.

— Отаку, — каже, — я був назбирав капусти і сховав її. А вовк найшов і мені капусту померзив. І сьогодні я не маю що їсти.

Лисиця йому:

— Збираймо на него війну.

— Я підберу вояків, але щоб було їм що їсти, — каже заєць.

— Я найду все, що треба, щоби лиш вояки були.

Пішла лисиця їжу збирати, а заєць — збирати військо. Іде він, здибає дикого кота і каже:

— Куме, ідіть до мене у вояки. Я збираюся на війну з вовком.

— А що ж ми будем їсти?

— Лисиця пішла в село і все нам дістане.

— То добре, піду до вас у вояки, — сказав дикий кіт. Ідуть кіт і заєць, здибають дикого кугута. Заєць і каже:

— Куме, ідіть до мене у вояки. Я збираю військо для війни з вовком.

— А що ж ми будем їсти?

— Лисиця пішла в село і все нам дістане.

— То добре, іду до вас у вояки.

Ідуть вони втрьох далі, здибають качура дикого. Сказав заєць качурови про ту війну. А качур каже:

— І я йду.

А вовк почув, що на него мають іти війною, та й пішов і собі вояків збирати. Зустрів дикого кабана.

— Куме, ідіть до мене у вояки, бо на мене нападає заєць. Він зібрав сильну армію.

А кабан каже:

— Що нам заєць і його армія! Ми їх розженем!

Ідуть вони обидва, здибають медведя. Вовк каже медведеви:

— Куме, йдіть до мене у вояки. На мене нападає заєць — зібрав військо.

— Що нам заєць! Ми тому зайцеви дамо! — каже медвідь.

І пішли вони втрьох. Вийшли на край лісу. Каже вовк медведеви:

— Ану лізь на дуба і дивися, чи вони ще не йдуть. Медвідь виліз на дуба, подивився і каже:

— Мой-мой-мой! Ідуть! І такі страшні! Їден шаблю вгору задер, їден косиці зелені має. А третій командує. І заєць з ними.

Каже вовк:

— Я залазю в корч.

Заліз вовк у корч, а кабан зарився в сухе листя коло дуба. Вовк питає:

— Мой, ще далеко? А медвідь:

— Тихо, бо вони вже тут.

Зайшла зайцева армія в ліс. А дикий кабан поворушив хвостом. Кіт думав, що то миша, та й піймав кабана за хвіст. Кабан як скричав та як вискочив, кіт налякався і поліз на дуба, медвідь налякався кота, впав з дуба та й убився. Кабан з переляку лопнув, а вовк з корчів зачав тікати. Кугут закричав:

— Куд-ку-дак!

А вовк думав, що той кричить: «Ти куда?» — і втік. Вернулися вони всі з війни, і лисиця їх файно вгостила. На цім і кінець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Кулішівка, Сокирянського району, Чернівецької області 5 серпня 1984 року Бендус Семен Микитович (1908 року народження)