Як кум кума збувся
Українська народна казка Буковини

Кум прийшов до кума на друге село на празник. Попразникували, жінка з дітьми пішла додому, а кум лишився. Та й сидить, та й сидить, та й їсть, та й їсть. А хазяїн муси його годувати. Як його збутися? Пішов хазяїн до шефа поста та й розказує про своє горе:

— ...Не можу збутися кума. А шеф говори:

— Я його так випровадю, що більше його тут не буде. Він же не приписаний у нас сидить, то я йому добре дам.

А румуни сильно тоді били. Вислухав хазяїн шефа та й каже:

— Нє, треба так зробити, щоб я не був винен.

— Добре, — каже шеф.

І договорилися вони, як зробити.

Хазяїн пішов додому і відкрив вікно. Стоїть він коло вікна, а шеф проходи попри хату. Привитався та й питає:

— Що робите?

— Наводю порядок в хаті після празника. А ви куди йдете?

— Іду шукати тих, що не приписані після храму сидять. У мене є дома багато роботи. Я їх поставлю город копати.

Почув це той, що сидів уже штири дні після празника, та й проси хазяїна:

— Ви мене відвезіть за село, бо як встрітить мене шеф поста в селі, то буде бити.

Хазяїн каже:

— Добре. Я буду їхати до млина, то й тебе візьму.

Наважили вони п’ять пудів кукурудзи. Хазяїн сказав, що треба точно важити, бо в млині крадуть. Поклали мішок з кукурудзою на візок, а коло мішка ляг кум, і хазяїн накрив його вереткою. Та й везе його попри пост, бо так договорився з шефом. Їдуть вони, а шеф виходи на дорогу.

— Куди їдеш?

— До млина. Везу п’ять пудів кукурудзи.

— Хіба тут п’ять пудів? Тут багато більше, — каже шеф. Каже шеф «тут» та по кумови буком.

— Нє, тут лиш п’ять, я сам важив. А шеф каже:

— Нє, більше.

Та й знов буком по веретці. Хазяїн усе твердить «п’ять», а шеф усе «більше», та все кума буком. Вибив його добре та й каже:

— Ну, їдь.

А кум такий збитий, що аж слабий. Приїхали вони до млина.

— Ну, куме, беріть колачі та йдіть додому, а я буду молоти. А кум каже:

— Кілко буду жити, більше у вас на празнику не буду.

— Чого це?

— Бо ви дуже вперті. Нащо ви твердили «п’ять» та й «п’ять»? Каже він «десять», то най би було «десять», аби лиш не бив. Не будьте такі вперті. Кілко буду жити, у вас не буду.

Та й пішов битий кум додому.