Як кіт хлопця царем зробив
Українська народна казка Буковини

Іде бідний хлопець, зустрічає якогось вуйка. Той питає:

— Куди йдеш, хлопче?

— Іду десь наймуся, бо нема в мене ні тата, ні мами.

— Наймися в мене худобу пасти. І наймився він у того чоловіка.

Попас ту худобу їден день, другий. І так п’ять день попас. А хазяїн і каже:

— Ти погано пасеш. Ти непотрібний. На тобі п’ять копійок та й іди від мене, куди знаєш.

Взяв хлопець тих п’ять копійок та й пішов. Іде, а якийсь чоловік несе такого кота здорового. Хлопець подивився та й каже:

— Вуйку, продайте мені цего кота. А вуйко йому:

— На тобі його так. Він такий людяний, як ти.

— Я дурно не хочу, нате вам за него п’ять копійок.

Та й віддав тих своїх п’ять копійок за кота. Узяв його на руки та й пішов. Відійшов трохи, а кіт йому каже:

— Як ти мене врятував і хазяїн мене не завісив і не вбив, то я тебе покладу царем. Буду командувати тобою.

Завів його кіт покрадеми до одного багача в підвал. Приніс йому цілий хліб і сало, щоб він їв.

— А я, — каже, — йду до царя сватати за тебе дочку.

А хлопець йому:

— Дурний ти, який цар за мене дочку дасть? Я ж такий пірваний.

— Будеш мати царську дочку, — сказав кіт і пішов.

А хлопець їсть хліб і сало та чекає, доки він вернеться. Біжить той кіт лісом, а напроти — заєць. Кіт утік на дуба. Заєць став під дубом та й дивиться.

— Що ти за їден, що від мене втік?

— А ти що за їден?

— Що ти, не видиш, що я заєць?

— А ти не видиш, що я кіт?

— А куди ж ти йшов? — каже заєць до кота.

— Я йду до царя скаржитися.

— А чого?

— Де хто молоко переверне, де хто сметану з’їсть, все на мене кажуть. «Все, — кажуть, — кіт зробив». Усе напастують — усе на мене. Йду до царя скаржитися, що на мене так напастують.

А заєць йому:

— Отак і на мене напастують люди. Де яку щепу хто погризе, де капусту хто з’їсть — усе на мене напастують. Кажуть, що то заєць зробив. Йду і я з тобою до царя скаржитися.

Зібрав заєць собі кумпанію, десять зайців, і йдуть. Кіт іде вперед, а зайці ззаду. Приводи він тих зайців до царя на подвір’я, заганяє їх на обору та й каже:

— Ви тут сидіть, а я піду до царя. Та й за себе і за вас буду казати. Заходи кіт до царя.

— Здрастуйте!

— Здрастуй.

— Ви знаєте, чого я до вас прийшов? А цар йому:

— Скажеш.

— Мій цар — нежонатий та й хоче взяти вашу дочку. Передав вам гостинця — звірів, щоб ви собі шубу з шкірок пошили.

Цареви стало дивно, що це за цар такий, що його звір слухає. Вийшов, подивився — повна загорода зайців. Каже цар до кота:

— Я порадюся з царицею і з дочкою. Прийдеш потім — я тобі скажу.

Пішов кіт до свого хазяїна-хлопця, а зайці цареви лишив. Приходи, а хлопець каже:

— Де ти ходиш?

— Ходив до царя за тебе дочку сватати.

— Яку дочку? Я ж такий пірваний. Я їсти хочу.

— Почекай, зараз принесу тобі їсти.

Приніс кіт йому їсти і знов іде до того царя. Знов біжить тим лісом, коли дивиться — напроти лис. А кіт раз — та й утік на дуба. Лис підійшов до дуба, дивиться та й каже:

— Що ти за їден, що втік від мене? А той каже:

— А ти хто?

— Я — лис.

— А ти що, не бачиш, що я кіт?

— Куди ти йшов? — питає лис кота.

— Я йшов до царя скаржитися.

— Чого?

— На мене напастують люди. Де яке молоко перевернули, де яке сало вкрали, то все кажуть, що коти з’їли.

А лис йому:

— І мені треба йти скаржитися, бо де яка курка пропала, кажуть, що лис узяв, де яка качка, гуска — все на лиса кажуть, все напастують на мене. Я зберу ще кілька браттів та й піду з тобою до царя скаржитися.

Зібралися з десять лисів і пішли з котом до царя. Приводи кіт тих лисів, загони в обору, а сам іде до царя питати, чи дасть цар дочку за його царя. Входи.

— Здрастуйте! Ну що, яка буде мені відповідь? Бо гезди мій цар прислав вам звірів на коміри.

Каже йому цар:

— Піде за твого царя моя дочка. Най приходи — будем робити свадьбу.

Вертається кіт до хлопця, а хлопець каже:

— Де ти ходиш?

— Та я в царя за тебе дочку висватав.

— Яку дочку? Як я піду до царя такий пірваний?

— Гай ідем. Цар тебе вбере.

Взяв кіт хлопця і веде. Мають переходити через воду. Кіт взяв та укачав його в намул, та висадив на грушку, а сам побіг.

А там офіцери вийшли в ліс та робили собі баль. То було літо, велика спека була. Офіцери поклали свої кашкети. Кіт згорнув усі кашкети в мішок та й утік. Та й до тої річки — пустив кашкети на воду, а сам побіг до царя та й каже:

— Прибула вода, і потопилося військо мого царя. Помагайте рятувати.

Цар прибув з котом до води. Еге, різні кашкети пливуть, різне військо було. А де сам цар, щоб його врятувати?

— А он на острівці на груші врятувався.

А той такий у намулі на груші сидить. Цар каже:

— Нічого, військо буде. Добре, що він сам врятувався. Приводя його туди, вимили добре. Цар вбрав його в своє шмаття, а він сів і все дивиться по собі. Бо відколи жиє, ще не видів такого царського шмаття. Цар дивиться та й каже тихо до цариці:

— Щось він на те вбрання так дивиться. В него, видно, лучче було. Треба йому дати краще.

Забирають то вбрання і дають йому краще. А він все дивиться по собі. Цар каже да цариці:

— Він знов дивиться по собі. У него, видно, ще лучче було. Треба дати йому лучче.

Забрали те друге вбрання, а йому дали третє, ще краще. А він знов дивиться по собі. Цар до цариці:

— Як і це йому не подобається, то яке ми вже йому дамо? Кіт учув це, підійшов до него та й каже тихо:

— Не дивися по собі, бо проженуть нас відци. В них уже луччого вбрання нема.

І він уже глипає по боках, уже не дивиться по собі. Цар каже:

— Це вбрання йому підходи.

Одружилися вони з царевою дочкою. І треба вже її забирати до себе. Та куди везти? А кіт знав у лісі двір, яким володів змій. Побіг наперед, забіг у той двір та й каже до змія:

— Ховайся, бо війна йде і вб’ють тебе зараз. А змій йому:

— У мене при дворі е грушка, а в тій грушці дупло. Я залізу в те дупло — і вони мене не найдуть.

Заліз він у ту грушку, а кіт узяв такий пеньок-чіп та й ту дірку забив. І змій уже не має як вийсти.

Приїжджають вони туди, а двір такий позолочений. Заходя до хати, почали хазяйнувати. А кіт ходи з сватом-царем і розглядають усе.

Цар каже:

— Все добре і скрізь порядок. А кіт йому:

— Все добре. Тілко цю грушку треба забрати, бо її тут не треба. Каже цар до кота:

— Ну то що? Візьмемо пилочку, зріжемо її та порубаємо. А кіт:

— Нє, так не можна.

— А як же? — питає цар.

— Треба так зробити: притягнути гармату і так ударити, щоб порох з тої грушки полетів.

— Це дворови пошкодить, — каже цар.

— Нічого, поправимо.

Привезли гармату, та як ударили в ту грушку три рази, то лиш порох став з грушки, а із змія лиш деготь. Цар поїхав додому, молоді хазяї жиють собі, а кіт і каже хазяїнови:

— Ти мене врятував, то я тобі за це відслужив. Поклав я тебе хазяїном — хазяюй собі. А я від тебе вже йду.

І забрався від него кіт.

А вони ходя обоє по саду, розглядають усе. Дивляться — а на одному дереві труп чоловіка висить. Він і каже до неї:

— Знімім цего чоловіка і похоронімо, як належить. Бо, може, й батька мого десь так повісили та й ніхто не поховає.

Зняли вони той труп, похоронили, як належить. А той труп — то був від того двору колишній хазяїн — змій його повісив.

Полягали вони вночі спати. В половині ночі хтось стукає в двері і кричить:

— Іване, відчини двері! А той каже:

— Я нікому двері вночі не відчиняю і надвір не виходю. Хочеш, то сам підходь.

А той знадвору:

— Я не можу до тебе підійти, бо в мене така сила, що підлога підо мною поломиться.

— Підходь, ми підлогу полагодимо.

— Я прийшов не шкодити тобі, а своє хазяйство тобі показати. Ти не бійся.

Тоді він устав, вийшов до того чоловіка, поздоровкалися вони. І каже той до него:

— Іди, я тобі покажу хазяйство своє, покажу, де що тут є. Бо це я тут хазяїн був, а змій мене повісив.

Заводи він його в підвал і каже:

— На тобі ключ від підвалу і від двора.

Дає йому, а цей не годен підняти того ключа, такий той ключ важкий. Каже Іван до него:

— Я не годен його взяти. А той йому:

— Зараз озмеш, ходи зо мною.

Заводи його в підвал. А там стоїть бочечка з силою і бочечка без сили. Як перебереш з тої першої бочечки сили, то в другій можна її зменшити. Наливає йому з першої бочечки і каже:

— На, пий.

Він випив, а той питає:

— Як тобі? Ану тепер бери ключа.

Він узяв той ключ — зовсім легенький. Той наливає йому другий раз.

— Пий.

Випив він, а той його питає:

— Ну, як тобі тепер?

— Отак, — каже, — чую себе: яке б дерево не було, можу їмити його рукою й кинути.

Той бере наливає йому третій раз. З тої самої сильної бочки. Він випив, і той його питає:

— Як себе чуєш?

— Отак себе чую: як хватну цю гору, то її тут не буде. А той каже:

— Ні, такої сили тобі не треба.

Наливає йому трохи з другої бочки. — На, пий. Він випив.

— Як себе чуєш?

— Нормально.

— То з такою силою і будеш жити. А як зменшиться в тебе сила, вип’єш знов трошки з тої сильної бочки. І ніяка сила тебе не візьме — ні змій, ніхто. Будеш тут собі з жінкою жити.

Жиє він там і зараз. Я був і людей питався — знають його люди.