☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як мати зозулею стала
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одної жінки було троє дітей. Мати їх дуже жаліла, все сама робила, а діти по цілих днях гралися, перекидалися. Тільки прибіжать до хати:

— Їсти!

Мати дає їм їсти, миє їхнє взуття, сушить одежу брудну і мокру. Одного разу мати тяжко заслабла. Лежить слаба, нема кому їй водички подати. А діти граються, прибігли з вулиці, а мати просить:

— Хоч хтось води подайте.

Діти не чують, а лиш кричать:

— Хай менший подасть! Хай менший подасть!

Одного разу прибігли діти з вулиці, дивляться, а їх мати встала, взяла дошку з полика, на якому спала. А та дошка стала в неї хвостом приростати. Взяла рядно, накрилась, а воно крилами стало. Перстень на руці був, перетворився на дзьоб. Тіло стало покриватись пір’ям і мати почала вилітати з хати. Діти побігли слідом, плакали, просили:

— Вернись, мамо, ми будемо слухатись, подамо тобі водички!

А мати стала зозулею і прогукала:

— Пізно, дітки, пізно!

І полетіла. Діти бігли за нею, падали, плакали. Порвалося їхнє взуття, позбивалися ноги, але мати не вернулась.

І там, де бігли діти по траві, де капала дитяча кров з побитих ніжок, ростуть червоні ягідки. А зозуля не висиджує пташенят, а підкидає свої яйця в чужі гнізда.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

58 (5241). Як мати зозулею стала. СУС —, низка варіантів. Записано 2008 року. Ситник Лідія Василівна (1939). Черкаська область, Монастирищенський район, Степівка

Як мати зозулею стала
Українська народна казка Полтавщини

Давно це було, ще як моря були глибокі-преглибокі, а гори такі високі, що сягали своїми шпилями аж до самого неба. Ось у ті часи жили собі чоловік з жінкою і мали вони аж четверо дітей. Виживала сім’я за рахунок риболовлі.

Чоловік брав сіті, сідав у човен і плив у відкрите море ловити рубу. Якось він застудився, довго болів, а невдовзі й помер. Гірко плакала жінка, промовляючи

— Ой Боже, Боженьку мій! Нащо ти забрав у мене чоловіка, а в дітей — отця і годувальника?! Та чим же ми завинили перед тобою?

Нічого було робити, прийшлося вдові замість чоловіка нести тяжку ношу. Стала вона виходити у синє море та ловити рибу. Не мала спочинку ні вдень, ні вночі. Тягла лямку, як могла. Усе робила, аби діти не були голодними. Удень ловила рибу, цілий вечір справлялася з хазяйством. А вночі, коли на небі з’являться зірки, тяжко зітхала, сідала коло сплячих дітей і любувалася ними.

Глибокі зморшки порізали її ще молоде лице, а руки зашкарубіли і потріскалися од вітру та солоної води. А ще глибші борозни утворилися в її душі. Вони ятрили серце, завдавали невимовних душевних мук.

Та незабаром і жінка застудилася і злягла в постіль. Лежить у лихоманці, а дітей немає чим погодувати. У неї пересохло в горлі. Тоді вона ледь стиха мовила до дітей:

— Діточки, діточки, подайте мені води, бо не дам собі ради, а пити так хочеться.

— Нема в хаті води, — одказують діти.

— То ж візьміть з мисника глечик, — відмовляє матінка, — та підіть до криниці та й наберіть води.

Обізвався старший хлопець:

— У мене нема чобіт, нехай іде сестра

Мати до дочки:

— Доню, то ти піди.

А донька відказує:

— У мене немає хустки, щоб запнутися. Нехай іде менший брат.

Просить мати меншого сина:

— Піди, Івасику, принеси мені холодної водички.

— Я не маю в що вдягнутися і взутися, — одказує той.

Так ніхто і не приніс хворій матері води. Пішли діти надвір гратися, а мати в хаті з полу ледве підводиться, обгортається пір’ям. Найменший хлопчик саме вбіг в хату й бачить, що мати стає зозулею. Став гукати до брата і сестри:

— Брате, сестро! А йдіть-но сюди скоріше! Наша матінка на зозулю перетворилася, хоче відлетіти від нас. Скоренько біжімо по воду їй!

Схопили діти з лави хто кухоль, хто глечик, хто відро та й кинулись мерщій до криниці. Набрали води, біжать і навперебій кричать:

— Мамо, мамочко, матусенько, пий воду, холодну, криничну!

Та мати вже сизою зозулею одлітала од хати:

— Куку-куку! Пізно, діти, ку-ку, пізно!

Зозуля летить, а діти біжать босоніж, збиваючи по грудках ноги до крові.

І на тому місці виріс мох з червоними краплинами. Кажуть, то краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих. А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею. Несе яйця, підкладає іншим птахам і тужливо співає «куку-куку», сумуючи за своєю долею.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

34 (4635). Як мати зозулею стала. СУС —. Записала Маєр Аліна (5 клас) 2008 року. Маєр Ольга Максимівна (1947). Полтавська область, Лохвицький район, Романиха

Як мати зозулею стала
Українська народна казка Поділля

Були собі чоловік і жінка і мали вони четверо дітей. Жили вони з рибальства. Жінка сама ловила рибу і годувала нею дітей. Та якось вона застудилась і злягла хвора. Лежить у ліжку, а дітей нема чим годувати. Вже в неї в горлі пересохло і мовила вона тихо:

— Діти, подайте мені води. Бо не дам собі ради, аби підвестися, а дуже пити

хочеться.

— Нема в хаті води, — одказують діти.

— Візьміть відерце, — каже мати, — ідіть до річки та наберіть.

Озвався старший хлопець:

— Я не маю чобіт, нехай іде сестра.

Мати до дочки:

— Піди доню, принеси мені водички.

— Я не маю хустки зав’язатися. Нехай іде менший.

Просить мати меншого сина:

— Піди, Іваночку, принеси мені водички.

— Я не маю що одягнути, — одказує той.

Так ніхто і не приніс хворій матері води.

Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір’ям. А найменший хлопчик саме вбіг в хату, бачить, що мати вже стала зозулею, став кричати до брата і сестрички:

— Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти від нас. Скоренько біжимо по воду для неї.

Побігли діти до річки, схопивши хто що, набрали води і кричать:

— Мамцю, мамцю, пий воду!

Та вона вже обросла пір’ям, стала зозулею, відлітає з хати:

— Ку-ку, ку-ку... Пізно, діти, пізно... Ку-ку, ку-ку.

А малі за нею бігли, бігли, збиваючи ноги до крові. Так мати назавжди покинула рідний дім і своїх дітей, і донині літає зозулею.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

57 (6008а). Як мати зозулею стала. СУС —, низка варіантів. Записано. 2008 року. Горна Любов Іванівна (1939). Хмельницька область, Красилівський район, Чернелівка