Як невістку привчили до роботи
Українська народна казка Бойківщини

В одного господаря була дочка-одиначка і нічого не вміла робити.

А вже підходили роки, мала вісімнадцять років. Та й каже чоловік до жінки:

— Слухай, жінко, бери та вчи доньку, аби знала якусь роботу, бо вона нічого не знає, нічого не робить.

А жінка говорить:

— Вона ще молода, ще ся навчить.

Одного прекрасного дня файний господарський парубок післав сватів сватати ту дівку. Прийшли люди й сказали:

— Такий-то Василь хоче з вашою дочкою женитися. А батько Марусі й каже до них:

— Я не проти того, щоби вона виходила заміж, якщо вона його хоче. Але знайте, люди, що моя Маруся ще не годна нічого робити.

Свати повернулися додому і розказали то женихови та його батькови. А батько говорить:

— Я не боюсь того, що не годна робити. Я її научу робити. Як ти хочеш ся з нею женити, то бери її.

А це був добрий, порядний господар, і він знав, що навчить її працювати.

Одного разу в неділю здибалися Василів батько і Марусин батько коло церкви і завели собі розмову про те, що Василь хоче з Марусею женитися. Марусин батько каже:

— Я не проти того, але моя Маруся ще не вміє робити ніякої господарської роботи.

А Василів батько відповідає:

— У мене вже є дві невістки, та й жінка в хаті, а я її навчу робити. Але аби ви мені помогли.

Договорилися вони і зробили весілля. Василь та Маруся поженилися, і забрав Василь Марусю до себе. На другий день по весіллю встали, і каже Василів батько до всіх:

— Треба її вчити робити.

Старша пішла корову доїти, середуща в печі палити, сини пішли худобу пораяти — усі зайнялися роботою, а Маруся сіла на лавку та й сидить. Старша невістка говорить до неї:

— Не сиди. Бери та щось роби, бо як не будеш робити, то не дадуть їсти.

А Маруся відповідає:

— Я не годна нічого робити. А мати з печі каже:

— Бери відра, йди по воду. Бери мітлу, замітай у хаті, іди внеси дров, запали в кухни.

Коли попораяли худобу, зварили їсти, входить до хати Василів батько та й говорить:

— Кажіть, хто що робив, бо будемо сідати до стола їсти. Старенька мати каже з печі:

— Я вже не можу нічого робити, бо я вже своє відробила. Найстарша невістка говорить:

— Я корови доїла та й обід варила. А середуща:

— Я шмаття прала.

А наймолодша, Маруся, каже:

— А я в хаті замітала, воду носила, дров унесла й закинула в піч. Батько говорить:

— Дати їй три лижки каші, бо вона три роботи робила. Пообідали та й далі взялися за роботу. А Маруся сіла коло стола та й сидить, бо хоче їсти, а їсти дали їй мало. Найстарша невістка говорить до неї:

— Не сиди, а шукай яку-небудь роботу, бо як не будеш робити, то не дадуть їсти.

— Що я буду робити, як я не знаю ніякої роботи? — відповідає вона.

А мати з печі говорить до невісток:

— Ідіть усі три на город та й копайте бульбу.

Дали їй мотику, розказали, як треба копати, та й пішла вона з ними робити.

Приходить до них батько і каже:

— Ідіть до хати, будете полуднувати. Зайшли, а батько каже:

— Хто що робив? А вони всі кажуть:

— Ми копали бульбу в городі, всі три. Тоді батько каже:

— Дайте Марусі їсти, кілько вона хоче. Раз вона працювала, то треба їй дати їсти.

І так цілий місяць її вчили всяких господарських робіт. Коли вона вже знала всі роботи, то Василів батько каже до неї:

— Іди до своїх батьків і запроси їх до нас, бо в нас у неділю храмове свято.

Прийшла вона до свого батька та й каже:

— Просили вас тато й мама, аби ви прийшли в неділю на храмове свято в гості.

А сама вхопила відра та побігла по воду. Принесла води, побігла по дрова і говорить до мами:

— Там, де я віддалася, такий порядок, що хто не робить, тому не дають їсти.

Мати була дуже задоволена, що дочка навчилася працювати. Погостила свою дочку і каже:

— Йди додому та й слухай тих батьків, бо вони добрі люди. А ми в в неділю прийдемо до вас у гості.

Прийшла неділя, храмове свято, повставали вони рано, попораяли худобу, поснідали, а батько й каже:

— Всі підуть до церкви, лише наймолодша невістка лишиться готувати обід.

Пішли до церкви, а Марусі наказали, що має готувати. Маруся дуже рада і дуже старається, бо в гості прийдуть її тато й мама. Вони прийшли коло обіду та й хотіли йти до церкви, але то було пізно, та й повернулися тато й мама до хати. Прийшли і застали її, що вона готує обід. Батько й мати дуже здивувалися, що їхня дочка вже сама вміє готувати обід. Сіли коло стола відпочивати. А Маруся й каже:

— Ой, тату, й ви, мамо, не сидіть, а помагайте мені готувати обід. Бо тут такий порядок, що хто не робить, той не їсть.

Вже пізня післяобідня пора, повиходили з церкви, позасідали за стіл, а Василів батько каже:

— Будемо обідати, але я хочу запитати, хто що сьогодні робив? А Маруся відповідає:

— Я готувала обід, а тато й мама прийшли до мене в гості та й помагали мені.

А Василів батько каже:

— То будемо гоститися всі разом.

Посідали, погостилися, і каже Василів батько до батьків Марусі:

— Тепер я даю свого Василя до вас. Бо в мене вдома уже є два сини й дві невістки, а третій най іде до вас та й най господарюють там.