Як пан сіно їв
Українська народна казка Поділля

Давно-давно, ще за пам’яті мого прапрапрапрадіда, жив собі пан. Він був дуже багатий і скупий. А був у нього наймит. От одного разу пан каже наймитові:

- Іване, запряжи коней, та поїдем на друге село.

Там був у нього приятель та й запросив на свято. А цей пан був настільки скупий, що куди б не їхав, то ніколи не брав з собою хліба і нікому не давав на дорогу. І наймит рішив провчити хитрого пана. Він сховав на передку воза трохи хліба в сіно. От вони сіли й поїхали.

Їдуть вони цілий день. І застала їх ніч у полі. Пан говорить наймитові, щоб десь переночувати, бо в дорозі можуть напасти вовки. А в полі стояла копиця сіна. От вони завернули до неї, щоб переночувати. Коли сіли під копицю, то наймит взяв свій хліб, обклав його сіном, щоб пан не бачив, та й собі їсть. Пан тоже голодний, то й питає наймита:

— А що ти їси?

— Сіно їм, пане. Вибирайте і ви, пане, тільки дрібніше, і їжте, воно дуже смачне.

Пан почав вибирати і їсть. Жував, жував, от його почало душити. Кричить він до наймита, щоб той бив його по спині, аби легше сіно ковтнути. Наймит як почав пана бити — та так, що мало печінки не відбив. Аж пан захворів.

От вони приїхали додому. Пан видужав. І після цього вже ніколи не шкодував хліба. Завжди, куди не їхав, брав сам у дорогу і заставляв інших брати, щоб не їли сіна в дорозі.

Як пан сіно їв
Українська народна казка Чернігівщини

Давним-давно, ще за пам’яті мого прапрапрадіда, жив-був собі пан. Він був дуже багатий і скупий. А в нього був наймит. От одного разу пан говорить наймитові:

— Іване, запрягай-но коні та поїдемо на друге село.

Там жив його приятель та й запросив на свято. А цей пан був такий скупий, що куди б не їхав, ніколи не брав з собою хліба і не давав нікому. Наймит вирішив цього разу провчити свого пана. Він сховав у передку воза трохи хліба в сіно.

Сіли вони і поїхали. Їдуть цілий день і застала в полі ніч. Пан говорить наймитові, що треба десь переночувати, бо на дорозі можуть напасти вовки. А в полі стояв стіжок сіна. От вони звернули до нього, щоб перебути до ранку. Під’їхали, наймит випряг коні та й пов’язав біля стіжка. Коли сіли під стіжок, то наймит узяв свій хліб, обклав його сіном, щоб пан не бачив та й їсть собі. Пан був дуже голодний та й питає наймита:

— А що ти їси?

— Сіно їм, пане. Вибирайте і ви, тільки дрібніше і їжте, воно дуже смачне.

Пан почав вибирати і їсти. Жував, жував, от його почало душити. Кричить він до наймита, щоб той його бив по спині, аби легше сіно ковтнути.

Наймит як почав пана бити, то так, що мало печінки не відбив. Аж пан захворів. Приїхали вони додому. Після того, як вiн вилікувався, більше ніколи не шкодував хліба. Куди б не їхав — брав з собою та й іншим давав, аби сіна не їли.

Так наймит відучив пана від скупості.