☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як пияк попом став
Українська народна казка Бойківщини

Був собі один файний хлопець. Оженився, узяв собі файну дівчину, і чудово зажили вони. Але коли в них появилися діти, чоловік почав недобре робити. Почав сильно пити. Кожного дня в корчмі п’є. До такого дожив, що вже все пропив, все попродав з дому, бо задармо не буде пити. І жінка з дітьми вже не можуть жити. Якось зібрав він десь трохи грошей, пішов до корчми та й знову

напився. Так напився, що під столом і заснув. Там були й інші пияки, але випили вони слабше і не були такі п’яні. Взяли вони десь попову одежу, таку, як ходять попи дома, і вбрали його в ту одежу. Той пробудився, дивиться по собі — піп. І пішов він селами. І зайшов, може, десь аж на десяте село.

Іде він одним далеким селом, а назустріч — люди. А в тому селі не було попа, помер чи десь виїхав. Подивилися ті люди на нього та й кажуть:

— Піп іде.

І затримали «попа».

— Слухайте, в нас священика нема, а є попівство. Ви би не могли на нім бути?

— Я би був, — каже. — Чого би-м не був? Як нема попа, то я буду.

— Добре, будьте.

— А дяк у вас є добрий?

— Є.

— То скажіть, щоби він прийшов. Прийшов дяк, а він йому каже:

— Слухай, дяче, я ніякий не піп. Якби ти мене щось навчив.

— Добре, я буду приходити і кожний день учити.

Ну й дяк приходить, учить. І треба вже в неділю йти на службу Божу. Та й службу він уже знав, бо дяк його навчив. Дяк співає, а він собі стоїть та поправляє. А як кінчив службу Божу, треба вже казання казати.

А він каже:

— Та що я буду казати, людочки? Ви й сами знаєте все, що є. Люди розійшлися, а він говорить до дяка:

— Дяче, нам би треба доконче щось зробити. А дяк питає:

— Та що?

— Ми пустім у студню образ Матері Божої. Ти увидиш, як будуть туди люди гроші кидати.

І так зробили. Люди стали кидати в ту студню гроші. Кидають, бо Матір Божа появилася в студни.

А вони потому туди пішли і таємно витягли ті гроші — сорок тисяч. Тут має приїхати біскуп, щоби висвятити його на священика. Він приїхав, і йому священик сказав, скільки й куди. Та й відправляє священик службу:

— Алілуя, алілуя! Сорок тисяч я зложив. Тридцять тисяч біскупови, а десять собі-і!

І висвятили його. Біскуп вийшов і сказав у церкві всім людям:

— Добрий у вас священик. Добрий!

Ну та й що далі робити? Піп каже дякови:

— Ти, дяче, візьмеш під паху голуба, а я буду відправляти: «Святий Духу, вознесися!» І ти пустиш голуба, а люди будуть думати, що то Святий Дух вознісся.

Дяк приніс того голуба до церкви та як зачав його тлумити під пахою. Тлумив, тлумив і задушив. Піп відправляє.

— Святий Духу, вознесися-я-я! А дяк каже:

— Нема, нема, бо вдушився-я-я!

А піп йому знов то саме кричить. А дяк не пущає, каже, що нема, бо вдушився. А піп ще раз, голосно так:

— Святий Духу, вознесися-я! А той кричить йому:

— Як не віриш, подивися-я-я! І кинув того голуба в попа.

На другу неділю відправляє піп:

— Дячениє, дячениє! Подивися, хто туди прохожениє! А то якраз несли жінки косарям їсти. Каже дяк:

— Ідуть молодиці, несуть сметану й паляниці!

— Подай нам, Господи-и! Знов співає священик:

— Дячениє, дячениє, хто туди прохожениє?!

— Ідуть пияки і несуть на плечах дрючки!

— Сохрани нас, Господи-и-и!

А люди скрізь по селах учули, що така служба в тій церкві. І вічно повно в тій церкві людей. І все приходять та приходять. А піп відправляв і взяв кадильницю. Ходить з кадильницею, як то всі священики ходять. І впав йому в холяву вуглик, та й почало печи за холявою. Він ліг і почав дриґати ногою, щоби той вуглик витрясти. А всі люди думали, що то так усім треба дриґати, полягали і дриґають усі.

А людей тоді стільки було, що до церкви не містилися. Один виходить з церкви, а ті, що не містилися, питають:

— Ну як священик?

— Добрий священик. Такого священика, певно, на світі більше нема. Якраз, — каже, — тепер по першому видриґанню.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Головське (присілок Матиця), Турківського району, Львівської області 22 серпня 1990 року Бонтей Іван Васильович (1938)