Як селянин скарб знайшов
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись селянин. Сім’я була велика і дуже бідувала. Хатина світила обдертими боками. Холодно і голодно було в оселі. Засмальцьована піч, два-три казанки на полиці, стіл та дві лави попід стінами — ото й усе добро.

Своєї землі селянин не мав, а тому мусив наймати у багатого сусіди забур’янене кам’янисте поле, щоб хоч якось прогодувати сім’ю. Від зорі до зорі працював він у полі. Але кам’яниста земля малий давала врожай. Та ще й половину всього зібраного забирав сусід. Так і бідував селянин з року в рік.

Якось, виполюючи бур’ян, зачепив сапою щось тверде. «Знову клятий камінь, — подумав, — доведеться викопувати». І почав відгортати землю. Аж раптом помітив, що замість каменя виднілися ковані боки великої скрині. Довгенько довелося поморочитися селянинові, щоб відрити скриню. Підняв ляду, а там повно золота та срібла. Бідоласі і мову відібрало. Коли ж опам’ятався, оглянувся, чи ніхто не бачить. Закрив ляду, опустив скриню у яму і засипав землею. Потім узяв сапу і рушив додому.

Зранку селянин пішов до сусіда і спитав його, чи не погодився б він продати йому поле. Той погодився, бо користі з каменистого поля було мало. Але ціну заломив високу.

Селянин швиденько побіг додому, одкрив майже пусту скриню і з-під купи лахміття витяг вузлик з грошима. їх було замало. Він подивився по хаті, але не побачив нічого, щоб можна було продати. Тоді пішов до хліва, де ремиґала худюща корова, стояли кози і вівці, та ще його добрий помічник кінь. Все це селянин повинен був продати, щоб зібрати таку суму грошей.

Сяк-так спродався і надвечір стискав у кулаці заповітну суму.

На другий день вдосвіта він узяв гроші і пішов до сусіда. Віддав гроші, хазяїн зрадів, бо думав, що обдурив простака.

Повернувшись додому, селянин узяв лопату і швиденько пішов на своє поле, відшукав схованку, відкопав скриню. Довго втішався золотом, потім звалив скарб на плечі і подався додому.

Відтоді його родина не голодувала.