Як солдат на тому світі побував
Українська народна казка Буковини

Солдат служив двадцять п’ять років. Кінчив він службу і йшов додому пішки, бо колись поїздів не було. Ішов він, ішов і не вистачило йму харчів. І дуже захтів їсти. Уже й вечір, темніє, і ніде села нема. Але дивиться — світлечко маячиться, хтось там живе. А там жила в маленькій хатинці при дорозі бабуся-чарівниця. Солдат думає: «Поверну я до цеї хатинки, попросю їсти». Підійшов і стукає у вікно. Баба-чарівниця обізвалася:

— Хто там?

— Я, солдат.

— А ти грамотний?

— Трохи грамотний.

— Ну, як грамотний, заходи в хату. Солдат зайшов, а баба каже:

— Сідай, солдатику, на лавку. А солдат їй:

— Що, бабусю, сідати на лавку. Я хочу, щоб ви дали їсти.

— Я дам, солдатику, їсти, але як ти виповниш усе, що буду тобі казати.

Солдат каже:

— Виповню, бабусю, говоріть.

Бабуся починає говорити, а він слухає і записує:

— Отак, солдатику, даю тобі клубок. Куди той клубочок буде качатися, туди будеш іти. Буде він качатися через гори, ліси, через ярки, а ти йди за ним...

Бабка говорить, а солдат усе пише.

—...І докачається той клубочок до такої гори кам’яної, такої, що кам’яна стіна буде стояти до неба. Але ти не лякайся нічого. Вдариш у той камінь три рази ногою і скажеш: «Іван-камінь, отворись!» Камінь створиться, і там двері ся зробля. Тоді ти, солдатику, пройдеш туди, і двері позаду за тобою закриються. А ти не бійся. Це ти підеш на той світ.

А солдат усе записує, щоб знав, що робити. Каже баба далі: -...Увійдеш на той світ, побачиш там став. При березі буде човен. Сядеш на той човен і переплинеш на ту сторону. На тій стороні буде дім. В тім домі буде коридор, а в тім коридорі буде мідь стояти. Не лакомся на ту мідь, не бери нічого: возьмеш — можеш постраждати... А солдат усе пише.

—...Потому увійдеш у кімнату, там буде срібло. І його не зачіпай. В третю кімнату зайдеш — там буде три ліжка, і три дівки будуть на них спати. Подивишся, котра старша, покладеш їй руку на праву грудь і возьмеш ключі. Підеш з ними до шафи і відімкнеш її. А в тій шафі буде ще одна шафа, маленька. Ти й її відімкнеш. А в тій шафі буде малесенька шафка, і в ній буде три свічки. Візьмеш тих три свічки і принесеш до мене. Я дам тобі сто рублів і їсти на дорогу додому. Це все. Записав, солдате?

— Записав.

— А тепер я даю тобі їсти.

Баба дає йому вина, дає вечерю. Він випив, поїв добре. І сказала баба:

— Лягай спать на лавці, бо більш нема де.

До ранку спав солдат на лавці. А вранці встав, баба дала йому їсти ще раз, а на дорогу сухарів. І клубочок дала.

— Кидай цей клубочок на землю, і куди він буде качатися, туди будеш за ним іти.

Вийшов солдат надвір, кинув клубочок. Клубочок качається, а солдат за ним іде. Як баба говорила, так клубочок і качався. Через гору, через ліс, через ярок. А солдат іде. І докачався клубочок до камінної стіни. Б’є солдат ногою три рази в камінь і каже:

— Іван-камінь, отворись!

Двері відчинилися, і він пішов на той світ. Двері за ним закрилися. Як баба говорила, так воно й було. Бачить солдат став і човен при березі. Сідає він у той човен, бере весло в руки і плине на ту сторону. Припливає і заходи в той дім. Перший раз у коридор заходи. Дивиться: в коридорі мідь. Думає: «Возьму я в кишеню трохи цеї міді. Що буде, то й буде». І взяв тої міді. Не злякався солдат. Заходи в першу кімнату — срібло лежить. Викидає він коло срібла мідь і набирає в кишеню срібла. Заходи в другу кімнату, а там золото. Висипає срібло і бере золото. Багато бере — повні кишені і в пазуху. Обіклався золотом, що вже не було де й класти. І все думає: «Я не зробив, як баба сказала. Але що буде, то буде. Як скапаю, жити буду».

Заходи солдат в третю кімнату, а там на трьох ліжках сплять три дівчини. Він подивився, котра старша, підійшов до неї, поклав руку на її праву грудь і забрав ключі. Підходи до шафи, відмикає її, а в тій шафі друга шафа. Відмикає і її. А в тій маленькій шафі третя шафка, ще менша. Відімкнув він ту третю шафку, а там три свічки. Забирає ті свічки, кладе в кишеню. А дівки все сплять.

Вийшов солдат надвір, пішов до берега, сів у човен і плине. Приплив до берега, йде собі до того каменя, і дало йому думку оглянутися назад себе. А ті три дівки вже перелетіли через став і біжать за ним. Він почав бігти. Прибіг до каменя, вдарив його три рази ногою і сказав:

— Іван-камінь, отворись!

Камінь отворився, і він вискочив. Вони прибігли, а двері вже закриті. Вже скапав солдат, остався живий. Вийшов він на білий світ, кинув клубочок і говорить:

— Клубку, котись в монахи. Я вже до баби не йду, я й так проживу. Клубочок покачався до баби і сказав:

— Солдат прогнав мене, казав: «Котись в монахи». А сам зі свічками пішов.

Пішов собі солдат у свою дорогу. Ішов, кілко йшов, і зайшов у город. І не знає, де переспати. Попадає на жида і проситься в того жида на ніч. Жид каже:

— В мене нема де спати, я не маю де тебе приймити.

— Де-небудь, аби в хаті, бо надворі дощ іде. Дам вам п’ять рублів золотих, аби надворі не спати.

Жид на п’ять рублів полакомився.

— Ну, як ти мені дав п’ять рублів, то я тобі ще дам повечеряти. Повечеряв солдат. Не було де лягти, то він собі насидячи спав до ранку. А рано встав і пішов у город. Найшов їдальню, поїв файно і йде по городу. Дивиться: край города великий дім двоповерховий. А на тім домі вивіска: «Хто хоче грати в карти, нехай о дванадцятій годині ночі приходить у цей дім» Солдат подумав: «У мене ж то є золоті гроші. Може, я ще щось виграю». Але хто там з ним мав грати в тім домі в карти, того він не знав.

От чекає він того часу. А в дванадцятій годині ночі прийшов туди, зайшов у той дім — нема нікого, лиш світло горить. Незабавка приходи туди царева дочка. Увійшла і побачила солдата.

— Здрастуй, солдате!

— Здрастуй, красуне! Вона й питає солдата:

— Що, хочеш грати в карти? Хочеш виграти чи програти?

— Як удасться. Хочеться виграти. А вона йому:

— Кілко кладеш у банк грошей?

— П’ять рублів золотих.

Вона тоже поклала п’ять рублів. І почали грати. Вона виграла. Він пішов уже на десять рублів. Думає: «Може, виграю».

І так грала вона з ним цілу ніч і виграла всі гроші. Солдат не має вже за що й поїсти.

Приходи він рано до того жида, що в него спав, та й каже:

— Дайте мені роботу, щоб я у вас заробив на харч. А жид йому:

— У мене сьогодні субота. Мені треба дров нарубати, курку зарубати, зварити, щоб ми мали що їсти. Бо мені не можна в суботу робити. І я тебе за це годуватиму, і переспиш у мене.

Робив солдат у жида цілий день, переспав ніч, а рано каже:

— Позичте мені п’ять рублів, я вам верну десять.

Жид подумав і дав солдатови тих п’ять золотих рублів, що солдат йому дав. А солдат хотів тими п’ятьма рублями знов пограти в карти з царською дочкою і вернути свої гроші.

Увечері солдат почекав під тим домом до дванадцятої години, зайшов у дім, пройшов у ту саму кімнату, що вчора був, а там уже лампа не горить, темно ся. Він собі й думає: «Хоч би побачити, де сісти. Що робити?» Та й нагадав собі, що в него є свічки. Засвітив разом усі три свічки, щоб видко було. Чує: щось гупає, іде хтось. Оглядається — три мужчини.

— Що, солдате, від нас хочеш?

А то були нечисті, чорти. Він бере та й розказує їм свою біду.

— Я вчора був тут, і лампа горіла. А сьогодні темно ся, і я засвітив свічки.

— То цими свічками ти й викликав нас.

— Вона вчора виграла в мене всі гроші! А чорти питають його:

— А ти маєш гроші?

— Та позичив у жида п’ять рублів і хочу виграти назад свої гроші.

— Виграєш усі!

І розказали йому чорти, що в неї є три погреби грошей.

— За цю ніч ти виграєш від неї всі гроші. Вона сама на себе буде грати і себе програє.

І сказав нечистий:

— Гаси свічки, не задержуй нас. Він погасив свічки.

А вона приходи по-темному і каже:

— Ти, солдате, знов є?

— Є.

— Хочеш знов грати в карти?

— Хочу.

Вона засвітила лампу, і почали вони грати. Почали знов з п’яти рублів. І так грали, що вона вже й третій погріб програла. І каже йому:

— Я вже буду сама в себе грати. Програю я, виграєш ти мене — буду твоєю женою.

І виграв він.

Рано іде разом з нею до неї додому, щоб побачити гроші. Побачив, що грошей дуже багато. А батько її бачить, що вона водить солдата і показує гроші.

— Що ти солдатови показуєш?

— Батьку, я програла. Й сама себе програла. І за него виходю заміж, бо він мене виграв.

А батько спасіював і вигнав солдата.

— В мене найдуться для тебе багатирі. Ти за солдата не підеш. Солдат вертається назад у той город, продає свою шинелю і віддає жидови гроші — десять рублів. А сам лишився без грошей і без шинелі. Заходить знов у дім, де грав у карти. Та й думає: «Ану ще раз свічки засвітю». Засвітив свічки, приходять три чорти та й кажуть:

— Що тобі треба, солдате, що ти нас викликав?

— Я хочу, щоб ви принесли сюди царську дочку, ту, що я з нею грав. Щоб так і принесли сюди сплячу.

Чорти взяли її і принесли туди разом з ліжком.

А мама її пробудилася і думає: «Зайду подивлюся, як з дочкою». Прийшла, а дочки в кімнаті нема. Ні ліжка, ні дочки. Цариця побігла і каже цареви:

— Ой, нашої дочки нема! А цар каже:

— Неправда. Ти так мене обманюєш. Вона є.

Пішов цар, подивився — справді, нема її. Каже тоді до цариці:

— Йдім до ворожки. Ворожка скаже, що її забрало. А ворожка поворожила і сказала:

— Вашу дочку забирають уночі чорти. А цар питає:

— А що ж робити, щоб її знайти?

— Беріть мішок маку, кладіть той мішок на ліжко їй під голови, і пробийте в мішку дірку. Мак буде сипатися аж до того місця, куди її будуть нести.

Полягали вони спати. А солдат у тому гральному домі засвітив свічки, викликав чортів і знов каже, щоб принесли її в кімнату. Чорти взяли її і понесли з ліжком до него. А як несли, то помітили, що мак сипеться, і почали носити її кругом кожного дому, і кругом кожного дому сипався мак.

Подивився солдат на неї, і чорти віднесли її назад. Рано цар устав, подивився — є слід. Пішли цар з царицею тим слідом. Хочуть знати, куди чорти носять їхню дочку. Пішли вони тим слідом і побачили, що кругом кожного дому мак посиланий. І цар не міг кінця найсти. Зблудив і вернувся назад додому.

Приходить цар знов до тої ворожки і каже:

— Скажіть мені правду, як його піймати — того, що мою дочку вночі забирає.

А ворожка каже:

— Я скажу вам правду. Ваша дочка грала в карти з їдним солдатом на гроші. І вона того солдата перший раз обіграла. На другий день вона знов почала з ним грати, і той солдат виграв у неї всі гроші, усі три погреби. Вона й сама себе програла і сказала солдатови, що «я тобі буду женою». Ви не хтіли дати солдатови гроші і свою дочку за жінку, прогнали-сте його. Оце він і мучить її, той солдат.

Тоді й каже цар:

— Що ж робити, щоб найти того солдата? А ворожка йому:

— Ваша дочка знає, де того солдата шукати. Кажіть дочці, най іде на те місце, де вона грала з ним у карти. І там вона його найде.

Прийшов цар додому і каже:

— Іди, дочко, на те місце, де ти грала з солдатом у карти, найди його, і я вас одружу.

Дочка пішла і застала там солдата. І каже:

— Пробач, що батько нагнав тебе. Вертайся до мене, батько погодився, щоб ти був мій муж.

І він погодився піти до неї знов. Батько її подобрів і зробив їм свадьбу.