Як сонце царя покарало
Українська народна казка Буковини
Були собі три брати: Вітер, Сонце і Місяць. Почули, що в царя є дочка на відданні. От вони й побігли туди. Бігли так швидко, що робили по сто — сто п’ятдесят кілометрів за годину. Добігли до лісу, сіли, відпочили. І поки вони добралися до царя, то були потомлені та обдерті. Зайшли до царя. — Ваша величносте, ми чули, що у вас є дочка на відданні.
— Є, ну й що? Вас три, а дочка їдна. Як бути?
— Як? Ми будем женити старшого. А старший був Вітер.
— То добре, хлопці. Але чого ви такі незграбні, такі погані.
— Ми не з города, ми селяни.
— Почекайте трохи. Я дам розпорядження своїм слугам.
Дав він розпорядження сильно напалити піч і закинути їх у піч.
— Закладіть їх у залізну піч та й починайте палити — вони там погоря.
І каже цар:
— Хлопці, йдіть туди, там слуги вам покажуть дочку. Вийшли вони, слуги ведуть їх.
— А де ж та дочка? Покажіть нам.
— Зараз буде вам дочка. Ану заходьте в цю кімнату.
— А що ж тут ні вікон, ні дверей?
— Зараз все буде. Вийшов цар.
— Ну, як там з ними?
— Ми з ними справилися. Вже закрили.
— А тепер смаліть до попелу.
От вони й палять. Уже метер дров спалили, уже й другий. Ще й третій спалили. А хлопці кричать:
— Ей, чого ви нас заперли в таку холодну кімнату?! Слугам не віриться, що то вони кричать. І кажуть:
— Ну що? Три метри дров спалили. Подивимся, як там. Відкрили, подивилися, а вони сидять і просять:
— Пропаліть ще трошки. Пішли доповідати цареви.
— Ваша величносте. Вже три метри дров спалили, а вони не згоріли.
— Я вам приказую всі дрова спалити! Вони й згорять.
Тут усі слуги стали на ноги, позапрягали коні, почали возити дрова. А ті почали палити. Ну й паля! Так палили, що вогонь не згасав цілий місяць. А хлопці стукають у стінки:
— Ей, холодно! Що ви не пропалюєте?
Тут зібралися всі слуги — а їх немало було, з п’ятдесят — і почали свою нараду. В чому ж діло? Що далі робити? Треба йти знов царю доповідати.
— Ваша величносте, ану йдіть подивіться. Дров мало що лишилося.
— Ну а вони? Що там?
— Та зараз відкриєм. Побачим.
— Ану відкривайте.
Відкрили, подивилися, а хлопці як хлопці. Сидять та й сміються.
— Що ж, ваша величносте, у вас луччого приміщення нема? Лиш таке для нас? То ми йдемо від вас.
— Ну що ж, ідіть.
А вони вийшли та й порадилися:
— Він хтів нас спалити, то ми його спалимо.
— Так і зробим! Сонце говори до Вітра:
— Ти не вій.
А Місяцеви каже:
— Ти йди в ніч. А я з ним тут справлюся.
Як починає гріти сонце у вікна до царя, цар давай тікати. Куди би не тікав, а воно пече. Так пече, що вже видержки нема. Почав кричати на слуг:
— Лляйте на мене води!
Коли тут така жара, що вода стала кипіти. Слуги набрали води в відра і несуть поливати царя. А вода в відрах кипить: цар від жари от-от умре. Та й не міг умерти, аж доки не обілляли його окропом. А як обілляли, то він і кончився. Та й казка кінчилася.