Як сповідався Іван
Українська народна казка Бойківщини

Був чоловік, спокійний, тихонький. Жив у сусідстві з ксьондзом, і ксьондз заходив до його жінки. Але чоловік до цего ставився байдуже, то й нічого не казав. Той чоловік мав коня, але його старий плуг зносився, а нового він не мав за що купити.

А в ксьондза було дві пари коней, то єдну пару коней продав. І мав ксьондз пару коней, а плуги мав два. Той сусід і подумав: «Я єден плуг у него візьму та направлю. Та й буду собі орати». Пішов та й украв плуга. Заніс його до коваля, щось там поправив та й уже навесну буде орати.

А ксьондз навесні купив собі другі коні, до плуга — плуга нема. Сюди-туди, зайшов на подвір’я до сусіда та й пізнав свого плуга. То аби лиш одні чепіги були, та й уже пізнає. Але сказати сусідови, що він украв — загнівається. А на сповіди признається.

Прийшов той до сповіди, сповідається, а за плуг нічого не згадує.

— Ану кажи, які ще в тебе гріхи є.

— Не пам’ятаю.

— Іване, ти, — каже, — не знаєш, хто мій плуг украв?

— Не чути, отче, що ви питаєте.

— Не може бути.

— Та не чути.

Той голосніше питає про плуг.

— Та такой не чути, — каже Іван.

— Ану, я буду там, де ти, а ти йди на моє місце. І я буду видіти, чи то чути, чи не чути.

Помінялися вони місцями, і каже ксьондз:

— Ну, питай.

— Слухайте, отче, ви не знаєте, хто до моєї жінки ходить?

— Ая, правду кажеш, Іване, не чути. Іди в мир і більше не гріши. бог тобі твій гріх відпускає.

Та й на тім скінчилося.