Як справедливий Іван царем став
Українська народна казка Бойківщини

Мав батько трьох синів. Коли постарівся, просив їх, щоби кожний на його могилі по одній ночі ночував. Помер батько, поховали його, і треба одному йти на могилу сторожувати. Кажуть старші: — Най іде наймолодший, Іван. А Іван їм:

— Я наймолодший, я піду на третю ніч.

Пішов найстарший. Ходить, бродить, страшно йому на цвинтарі. Підходить дванадцята година, вітри ся звіяли, велика буря почалася. Він дістав страх великий, упав до землі та й чує: над батьковою могилою заіржав кінь. Він устав і пішов додому.

Приходить рано до него до хати середущий брат та й каже:

— Як тобі ночувалося?

А він розказує, що дуже вітри віяли, гриміло, блискало. Він настрахався і чув лише, що кінь заіржав. На другу ніч пішов середущий. Жінка йому каже:

— Уважай, аби-с не боявся, аби-с коло батька переночував, перебув там до рання.

Уже смеркло, бере він з собою пса і йде на цвинтар. Та й думає: «Хоч би яка була туча, я мушу перебути до рання.» Приходить дванадцята година, зачало дуже гриміти, блискати, зчинився великий крик. Він дістав великий страх, дивиться, собаки вже коло него нема. Він дуже напудився, але думає: «Все одно не лишу батька, що буде, то буде. Буду до кінця». Повіяв сильний вітер, і він упав на батькову могилу. Пробудився, а то вже сонце світить. А з села жінка з дітьми йдуть його шукати. Прийшов додому і розказує браттям, що з ним було.

На третю ніч приходить черга Іванови, наймолодшому братови. Коли смерклося, іде Іван на батькову могилу ночувати. Приходить на цвинтар, став коло могили, згадав усе батькове життя та й думає собі: «Невже я так не переночую ніч, аби добув до дня і не заснув?» Став на коліна, помолився богу і жде, бо брати розказували, що надходить велика буря. Приходить дванадцята година, зачало блискати й гриміти. Він став над могилою й думає: «Поможи мені, Боже, цю ніч переночувати. Щоби я виконав завіт свойого батька.» Тут дуже блиснуло і гримнуло, і коло батькової могили заіржав кінь. Він дивиться — а на кони золота уздечка. Іван пустився і ймив того коня за уздечку. Кінь став говорити людським голосом:

— Відпусти мене, бо я тебе страчу.

А він сильно тримає, аби не випустити. Каже кінь людським голосом другий раз:

— Я знищу тебе, і твої діти, і твою жінку. А він йому:

— Я виконую завіт свого батька. І буду тебе тримати до сходу сонця.

А кінь:

— Відпусти мене, я тобі в великі пригоді стану. А Іван йому відповідає:

— Не відпущу тебе до тих пір, доки ти мені не скажеш, чо’ ти приходиш до батькової могили.

А кінь йому каже:

— То є велика тайна. Тобі тої тайни знати не треба. Якщо хочеш, відпусти мене, а я тобі стану у великі пригоді. Зніми з мене уздечку. Коли тобі буде дуже треба великої помочи, потрясеш тою уздечкою — і я прийду тобі на поміч.

Він зняв уздечку, і кінь пропав, а він остався коло батькової могили і перебув там до рана.

Коли зійшло сонце, пішов додому. А браття вже його чекають. І кажуть:

— Розказуй нам, що бачив.

Він усе їм розказав, що бачив і чув, а старший брат і каже:

— Продай мені ту уздечку. А він йому:

— Не можу я продати. Якщо ти хотів знати тайну батькового життя, то треба було коло батькової могили не спати.

І де були якісь незгоди, або коли хтось хворів, або ще якась біда була, то приходили люди до Івана, і він їм помагав. Вийде на подвір’я, потрясе тою уздою, і приходить до него кінь, підказує йому, що робити, як ту справу налагодити.

Пішла чутка поміж людей, що Іван дуже людям помагає, і люди несли йому гроші, і все несли — дуже він збагатів. А браття завидували йому і хотіли в него ту уздечку вкрасти. Коли він ліг спати (вуздечку все клав собі під голову, під подушку), брати порадилися прийти вночі, уздечку взяти, а Івана вбити. Коли здойняли вікно, у хаті заїржав кінь, Іван прохопився і побачив коло себе своїх братів. А кінь говорить до Івана:

— Я ж тобі казав, щоби ти не відкривав нікому секрету, бо брат собі рад, а сестра собі несла, якщо ти ще раз відкриєш секрет, то ти пропадеш, і я вже тобі нічого не поможу.

Браття Івана не вбили, уздечку не вкрали і втекли геть. А Іван уже більше не признавався їм, що має робити.

А в той час у царя пропала дочка, і ніхто не міг узнати, де вона ділась. Дійшла до царя чутка, що є такий на селі Іван, і він може все відгадати і прояснити. Цар посилає своїх слугів до Івана, і вони йому говорять, Іванови, що приказав цар, аби він приїхав де него. Іван сідає на бричку, приїжджає, цар виходить назустріч і каже:

— Якщо ти відгадаєш, де моя дочка поділася, я віддам тобі половину царства і поставлю тебе своїм заступником.

Іван йому:

— Треба почекати три години.

Взяв він уздечку, вийшов у поле, потряс нею — з’явився перед ним кінь. І говорить:

— Що ти хочеш від мене?

— Я хочу, би ти сказав мені, де ділася царева дочка. Кінь йому й каже:

— Цареву дочку забрали чародії. Найстарший чародій узяв її собі за жінку. Вона його ненавидить і дуже мучиться, бо він ї’ морить голодом. Але ти, Іване, її не добудеш, бо чародій має дев’ять голів, і дев’ять миль наперед чує, і дев’ять миль наперед видить. А ти будеш довіряти стороннім людям, і вони тебе зрадять. Але я тобі поможу, Іване. Раз ти відпустив мене, то я буду старатися й тобі помагати. Кажи цареви, нехай зварить три літри проса і посіє його. Якщо то просо зійде і вродить зерна, то ти будеш рятувати цареву дочку. Тоді нехай цар вижне дев’ять снопів пшениці, змолотить, змеле, спече хліб. І нехай злагодить цар тобі той хліб у торбу, аби ніде кришка не пропала. Свій перестень і жінчин перстень нехай цар дасть тобі на руку. І нехай всідлає тобі коня, на якім ще ніхто не сидів. А коли вже зберешся в дорогу, аби-с прикликав мене, і я тобі поясню, що ти маєш робити.

Пішов Іван до царя і то все цареви розказав. А цар зачав сміятися. Та й каже:

— Іване, тебе треба стратити. Де ж ти бачив, щоби варене просо вродило зерно! Але я тобі те все зроблю, твій приказ виконаю. А як ти не визволиш мою дочку, то зрубаю тобі голову.

Коли все було готове, Іван вийшов на поле, потряс уздечкою, перед ним став кінь і каже йому:

— Аби-с, Іване, нікого в дорозі не обижав. Будеш надибати мурашки, гуси, лебеді, змії — аби-с нічого не обижав, бо вони тобі стануть у великі пригоді. Коли будеш виїздити з царського двору, сядеш на коня і все будеш триматися правої сторони. Аби-с не пущав коня пасти, аби-с ні з ким не говорив з людей і аби-с нікому не розказував, куди ти їдеш. Коли переїдеш дев’яту гору, пустиш коня пасти, підійдеш під гору і там побачиш стареньку бабу. Попросиш її, аби вона тобі помагала. А вона тобі скаже, що маєш робити.

Заходить він до царя, все приготовили, сідає на коня, шепнув коневи в вухо, кінь перескочив усі три брами, і він поїхав у правий бік. А кінь йому каже:

— Як тебе, пане, везти — по землі, чи посеред дерев, чи поверх дерев?

А Іван йому:

— Так вези, щоби я не пошкодив нічого на землі живущого.

І поїхав він. Дивиться, а позаду него йде погоня. Його вже припікає в плечі велика палевінь. Кінь йому й каже:

— Поглянь у моє праве вухо, возьми щітку й мечи назад себе. Іван нагнувся, взяв щітку — і став дуже густий ліс. Змій уперся, бо не мав куди їхати. Проробляє він дорогу, а Іван тікає далі. Дивиться, знов доганяє його змій. Тоді каже до него кінь:

— Поглянь у моє ліве вухо, возьми баньку з водою і кидай назад себе.

Іван кинув, і позаду него зробилося велике озеро. Приїжджають на поляну, а там квіти цвітуть, птахи співають. Де яке створіння є на світі, все там є. Пускає він коня пасти, а сам лягає відпочивати. Підходить до него молода дівчина.

— Куди ти їдеш, молодий чоловіче? А він їй:

— Їду щастя шукати.

— Я знаю, де ти їдеш, — каже вона. — Ти їдеш рятувати царську дочку. Піди під ту гору, там є старенька баба. Попроси її, і вона тобі поможе.

Підходить він під ту гору, а там стоїть старенька-старенька бабка.

Він їй все розказав і попросив, аби вона йому помогла. Вона каже:

— Цареву дочку ти дістанеш, але тебе зрадить твій товариш. Зніми з коня уздечку. Там є великий будинок. Підійдеш під той будинок, удариш уздечкою три рази у ворота, ворота ся відкриють, і ти підеш під другу браму. Удариш знов три рази уздечкою, брама ся відкриє, і підеш направо. Підійдеш під двері, удариш три рази уздечкою в двері, двері ся відкриють, і відти вийде великий вогонь, велика палевінь. Скинеш з себе сорочку, розріжеш мізерний палець на праві руці і бризнеш кров’ю по тих дверях. Зачуєш голос людський — іди в двері.

Підходить він під ті двері, чує людський голос і заходить до середини. А там стоїть царева дочка, дуже плаче й тужить за своїми батьками. А він каже до неї:

— Я прийшов тебе рятувати. А вона йому:

— Ти не врятуєш мене, бо мій чоловік чародій, і його ніхто не може перемогти. Якби ти мав якусь вищу силу, аби ми летіли в повітрю, то так би ти мене врятував. Але не торкайся до мене, бо як він зачує твій дух, то і тебе, й мене знищить.

Він взяв уздечку, потряс тою уздечкою три рази, а до него голос говорить:

— Бери цареву дочку, сідай на мене і прив’яжи її до сідла. Посягни в праве вухо, вийми шаблю. Коли тебе буде доганяти чародій, аби-с не рубав голову, а відтяв йому хвіст. Тоді він втратить силу і трудно йому буде тебе догнати. Коли відрубаєш йому вісім голів, злізеш з мене, відрубаєш дев’яту голову, озмеш з собою та й поїдеш далі.

Сів він на коня і полетів. Догнав його змій, а Іван відрубав йому хвіст, а тоді відрубав голови і дев’яту голову узяв з собою. І поїхав до тої баби, в той сад, де птахи співають. Прийшов до баби і дуже став бабі дякувати. А вона йому каже:

— Відріж у голови змія полум’яний язик і озми з собою — будеш мати свідка.

А він питає:

— А нащо мені свідок?

— Бо ти будеш у дорозі зраджений. Тебе жде велика зрада. А царева дочка каже йому:

— Раз ти врятував мене від смерти, я не буду ні за кого виходити заміж. Ти будеш моїм чоловіком, а я — твоєю жінкою.

А він їй:

— У мене є жінка й діти, і я простий чоловік, з царевою дочкою женитися не можу.

Тоді вона знімає перстень з руки, переламує і півперсня дає йому, а пів лишає собі; виймає з вуха золотий ковток і дарує йому. Сідають на коня та й їдуть. Їдуть вони селами і зустрічають одного лицаря, що їде на кони на полювання. Питає той лицар:

— Відки ви їдете?

Іван йому все розказує, ту всю історію, яку пережив, і розказує, що врятував цареву дочку. А той лицар виймає шаблю, рубає Іванови голову, бере цареву дочку на коня і везе до царя. І каже цареви, що то не Іван, а він врятував цареву дочку від чародіїв. А царевій дочці загрозив, аби нікому не сказала, що то не він врятував її від чародія. Цар пообіцяв йому, що він буде женитися з його дачкою. А дочка не сказала цареви, що то не він врятував, — боялася, аби він її не знищив, лише сказала цареви, що вона заміж виходити не буде, і попросила царя, щоби дозволив їй збудувати такий будинок, аби там жили безплатно всі каліки: сліпі, криві, безрідні. Цар збудував такий будинок і написав об’яву, щоби всі каліки приходили і в тому будинку жили й кормилися.

А тим часом летіли лебеді і побачили на дорозі трупа. Та й кажуть:

— Треба полетіти до тої старенької баби, аби вона сказала, де є керниця з водою живущою й цілющою.

Прилетіли вони до баби, і баба їх пізнала. Каже до лебедів:

— Уже Іван зраджений. Летіть на тоту найвищу гору. Там є дві керниці — по правій стороні з цілющою водою, а по лівій — з живущою.

Полетіли вони на ту гору, взяли цілющої і живущої води, прилетіли до Івана, змочили водою голову — і голова зцілилася. А тоді змочили другою водою, живущою, і Іван ожив. Беруть лебеді Івана на крила і кажуть:

— Поїдемо до царя, бо царева дочка сьогодні виходить заміж. Цар присилував її, аби вона йшла за того лицаря, який врятував їй життя.

Прилетіли лебеді під царську браму, Івана лишили і полетіли геть. А на брамі — варта. Іван каже:

— Я хочу говорити з царевою дочкою. Я їй врятував життя.

А варта зачала сміятися і вигнала Івана геть. Гонять його і говорять йому:

— Сьогодні весілля. Царева дочка виходить за того лицаря, котрий врятував їй життя.

І відправили вони його в той інвалідський будинок, де всіх калік і бідних приймали. Приходять до царя і кажуть цареви:

— Якийсь знайда підійшов під ворота і говорив нам, що він врятував вашій доньці життя. А ми його відправили в той будинок.

Царева дочка то почула і говорить до того лицаря:

— Я піду подивитися, що то за людина. Але лицар її не пускає. А всі люди говорять:

— Чого ви забороняєте їй піти подивитись на того чоловіка? Вона зачала гірко плакати і каже:

— То, напевне, мій Іван, той, що врятував мені життя. Приходить вона в той будинок. І приходять цар, цариця і всі гості. А там сидить чоловік і розказує людям, як він зраджений, як він урятував цареву дочку від смерти, а лицар його зрадив, відтяв йому голову. А царева дочка прийшла та й то слухає. Цар каже:

— Які в тебе є знаки, як можеш доказати, що ти врятував від смерти мою дочку?

А Іван відповідає:

— Туй ніхто мені не повірить. Якби туй була царева дочка, то я би доказав, бо маю три свідки.

Царева дочка підходить до него та й каже:

— То ти, Іване?

А він обдертий, босий. Подивився на неї та й гірко заплакав. А вона йому:

— Я царева дочка. Я тебе, Іване, не пізнаю. Дай мені якийсь знак, хоч один. Я бачила, що була зрада, але не могла тайни відкрити.

Тоді він виймає з правої кишені язик з дев’ятої голови змія і каже їй:

— Розкажи, як то було.

Вона стала і розказала все людям. Тоді він виймає з лівої кишені півперсня і каже:

— Пізнавай, чи твій перстень.

Вона післала слугів і принесли того півперсня, що був у неї. Склали дві половини докупи, і перстень зцілився. Тоді він вийняв золотий ковток і каже до неї:

— Це твій чи не твій? А вона йому:

— Так, це мій дарунок. Один у тебе, а один — у мене.

І паде вона Іванови до ніг, і дуже плаче. Та й каже всім людям, що Іван її вирятував від чародіїв. А лицар Івана вбив, відтяв голову і загрозив їй смертю, аби нікому не казала, що її визволив Іван.

Тоді лицар зачав тікати геть. А цар приказав нікого не випускати. Нехай сама царева дочка розсудить, що з ким робити.

А царева дочка говорить:

— Іван мені врятував життя, і я буду його жінкою. А Іван їй:

— Жінкою ти мені не будеш, бо в мене є жінка та діти. Ти дай мені притулок, аби я з жінкою та дітьми міг прожити.

Царева дочка говорить:

— Я з лицарем жити не буду, бо він — душогубець, зрадив чесного, справедливого чоловіка. Я до смерти не буду виходити заміж. Я вірю одному Іванови. А лицареви приказую перед усім народом стяти голову.

Тоді цар передав усе своє царство, усе царювання на Івана. Іван бере бричку, їде по жінку, по діти, привозить їх у царський двір та й стає царем. І випускає новий закон: усіх бідних і скривджених помилувати, а брехунів і зрадників знищити.

Жінка його дуже врадувалася, що попала у велике добро, і говорить:

— Я не можу бути царицею. Я буду у вас хоч наймичкою. А цар і цариця їй:

— Раз твій муж Іван не брехун, не зрадливий, чесний, справедливий чоловік, то він достойний бути царем. І нехай царює, а ми будем йому помагати.

І на тім конець, бо розбився горнець.