Як хлопець ходив мандрувати
Українська народна казка Буковини

Був собі бідний хлопець. Не мав він тата, лиш маму. Каже він їй:

— Чого я буду тут сидіти? Піду в мандрівку.

— Синку, як ти підеш мандрувати, я тебе не буду мати.

— Будете мати. Може, я ще стану великим багачем.

Та й пішов. Іде він та йде, десь треба ночувати. І нема села. Дивиться: в долині хатка. Заходи він до тої хатки, а там бабка.

— Бабко, прийміть на ніч.

— Прийму, синку. Ти йдеш мандрувати?

— Так.

Дала йому баба їсти і сказала:

— Лягай спати.

А рано буди його бабка:

— Вставай!

Він устає. Вона дає йому яблуко й пиріжок. І каже:

— Йди. Як дійдеш до села, не ставай у цім селі і ніде нічого не питай. Як вийдеш з того села, то зустрінеш такого самого мандрівника, як ти. І будеш з ним іти аж до керниці. Коло тої керниці є роздорожжя. Він скаже тобі: «Напиймося води». І нап’єтеся. А ти скажеш: «Здало б ся щось поїсти, та нема що». А він скаже: «В мене є». І як буде давати тобі половину і собі половину, то мандруй з ним далі. А як буде давати тобі більше, а собі менше візьме, теж мандруй з ним. А як дасть тобі менше, а собі лишить більше, то кажи: «Нам не по путі». І йди в одну сторону, а він — у другу.

Так і було. Зустрів він ще одного мандрівника. Той вийняв пиріжок та й дав цему лиш ріжок, а решту собі лишив. Встали вони, і цей хлопець каже:

— Нам не по путі.

І той пішов у одну дорогу, а той у другу. Іде він, іде та й здибає ще одного такого самого. Знов доходя до керниці й до роздорожжя. Напилися води, і знов цей хлопець каже:

— Щось би здалося поїсти, та нема що.

А той виймає дві яблуці і булочку. Та й дає йому їдно яблуко й більше, як половину булочки. А він і каже:

— То будем мандрувати разом.

Та виймає то, що дала йому в дорогу баба, і ділиться з товаришем.

— Ти ж казав, що в тебе нічого нема.

— Я хотів бачити, чи ти добрий друг. Ти поділився зі мною, і я хочу з тобою мандрувати.

І пішли вони далі удвох.