Як хлопці верталися з армії додому
Українська народна казка Буковини

Служили в армії два хлопці, Іван і Василь. А служба тоді була по двадцять п’ять літ. Закінчилася їхня служба і йдуть вони додому. Ідуть, бо поїздів і машин тоді не було. Каже Василь Іванови: — Іване, купім коня і поїдемо.

Так вони й зробили: купили коняку, підводу, сіли і їдуть. А тут уже й вечір, близько город. Вони подумали: «Не будемо на вечір у город їхати. Тут коня попасемо, переспимо, а рано поїдемо». Стали вони ночувати під городом: Василь ліг спати, а Іванови випало першому пасти коня й стерегти. Пішов Іван за конем і побачив кладовище. Злякався і буди Василя:

— Вставай, уже половина ночі пройшла. Прокинувся Василь та й питає:

— А кінь де?

— Кінь пасеться.

Ляг Іван спати, а Василь пішов за конем і побачив кладовище. Та й думає: «Ніч холодна, а на кладовищі затишно». Сів він під кущем, сидить, коли це щось засвітилося. Подивився він — а то могила відкрилася. У ямі світло горить і труно відкрите стоїть. «Отут мені буде добре», — подумав Василь і ляг у то труно спочити.

Аж тут приходи жінка та й каже Василеви:

— Вставай, бо мені пора лягати. А він питає:

— Де ти була?

Вона не хтіла казати, але мусіла, бо він не хтів устати. Каже вона:

— Я була в городі. Там у їдного пана весілля: я пішла та задушила молодого й молоду.

А він їй:

— Як скажеш мені, як можна молодого й молоду воскресити, то встану, а так — ні.

— У пана коло брами є слуп, — каже вона. — Під тим слупом найдеш фляшечку з краплями. Викопай ту фляшечку, капни в рот три рази молодому і молодій — і вони встануть.

Він устав, жінка лягла, і могила закрилася, і все стало, як було. А він бере коня, іде до Івана і буди його:

— Гай, Іване, вставай, поїдем, бо вже день.

Сіли вони й поїхали до пана. Коло ланового дому стали, і Василь по-темному дістав ту фляшечку. Прийшов з нею до пана, а там готуються до похорону. Василь каже:

— Скажіть панови, що я можу воскресити молодих.

— Що хочеш дам тобі, якщо вони воскреснуть, — каже пан.

Повів його пан туди, де вони лежали. Василь каже:

— Виходьте всі з кімнати.

Капнув він три краплі молодому — встав! Капнув три краплі молодій — встала! Пан зайшов, побачив це і каже:

— Що хочеш дам тобі, але треба, щоб ти й на їхній свадьбі був.

— Добре, буду, але в мене є ще товариш.

Пішов він та й каже Іванови, щоб ішов з ним на весілля.

— Лиши цю коняку, — каже Іванови. — Як ми з конякою будем іти?

А Іван йому:

— Нє, не лишу.

І бере коня до пана на подвір’я. Пан забачив, що це бідні люди, бо такою конякою їдуть.

Побули вони в пана на весіллі. Пили, їли, веселилися, а після весілля каже пан до конюха:

— Упрягай до брички пару хороших коней, та й дамо їх цим людям. І по мірці золота.

Взяли вони то і відправилися. Як від’їжджали, пан сказав їм:

— Як виїдете за город, то побачите дві дороги: їдна буде вліво, а друга — вправо. То вправо не їдьте, а тілко вліво.

Доїхали вони до того місця, а Іван каже:

— Їдьмо вправо, бо пан сказав, щоб уліво їхати. А Василь каже:

— Нє, їдьмо вліво.

Поїхали вони вліво. Їхали до вечора. А тут і ліс, стало темно. Іван каже до Василя:

— Убитий чоловік на дорозі лежить. А Василь йому:

— Бери кинь його на бричку.

Зліз Іван, взяв убитого чоловіка і кинув на бричку. Їдуть далі, а Іван, який сидів спереду і правив кіньми, знов каже:

— Ще їден убитий на дорозі лежить.

— Укинь і цего в бричку, — каже Василь.

Вкинув Іван і другого вбитого, та й поїхали далі. Їхали, скілко їхали, і найшли в лісі дворець. Василь каже до Івана:

— Давай затягнем бричку на подвір’я.

Затягнули вони бричку на подвір’я, а самі заходять до хати. Зайшли — а там сидять за столом дванадцять розбійників. Їдять, п’ють і кажуть до Василя та Івана:

— Як ви попали до нас?

— Їдемо з армії, — кажуть вони. Старший розбійник і каже їм:

— Хто попадає до нас, живий відци не виходи, але поки сідайте, повечеряйте з нами, випийте.

Погодилися вони. А Василь каже:

— Добре. Що буде, то буде, а я коло старшого сяду. Та й сів коло старшого розбійника.

А на столі в них було м’ясо — цілий бик засмажений: і кожен відкраював собі ножем і їв. Василь узяв ніж, відрубав кусок м’яса, понюхав його і каже:

— Нехороше у вас м’ясо. Іване, іди принеси нашого м’яса. Пішов Іван, узяв убитого чоловіка, приніс і кинув на стіл. Василь узяв ніж і відкраює кусок м’яса з убитого. Понюхав і каже:

— Недобре це м’ясо, смердить. Іди принеси друге.

А розбійники думають: «Що то за нація? Людей їдять». Приніс Іван другого убитого і кладе на стіл. Василь крає кусок м’яса з цего другого. Відкраяв, понюхав і каже:

— І це недобре. Смердить. Може, це не буде смердіти? Розмахнувся ножарою і відрубав голову старшому розбійникови.

А всі інші розбійники схопилися і втекли.

Взяли вони у тих розбійників багато золота, одежі — скілко могли на бричку покласти. Сіли та й поїхали.

Приїхали додому, поділилися золотом, поженилися і жиють і зараз.