Як цар красти ходив
Українська народна казка Буковини

Колись було так, що давав цар жити чоловікови тілко сімдесят років, а тоді менший син повинен був тата свого вбити. Наближається одному батькови до кінця сімдесятий рік життя, а він плаче.

— От, сину, яке життя веселе. Хотілося б ще жити, бо й здоров’ячко ще маю. Та щось би й тобі помагав.

А син йому й говори:

— Не бійтеся, тату, я вас не вб’ю, я договорився з попом, що вб’єм того пса старого та й поховаєм його за вас. А вас заховаю та й будете жити.

Виміняли вони день на ніч, ніч на день. Старенький вночі робить, а вдень спить. Та прийшов голод. Питає син старого батька:

— Що будем робити? А тато каже:

— Розкривай хату й сарай і молоти сніпочки — там ще є трохи зерна. Та й обсівай своє поле.

Так син і зробив. У всіх поля не були засіяні, а в него — засіяне, їде цар на білім коні та й дивиться. Що це? Скрізь голі поля, як після пожару, а в одного таке гарне поле. Каже цар:

— Дайте того хазяїна до мене, най я повидю, який він. Приходи той до царя. Такий молодий. Та й каже:

— Добрий день, царю. Чого ви мене до себе кликали?

— Це твоє поле?

— Моє.

— А що ж ти робив-ис, що таке гарне твоє поле? Що воно з урожаєм?

— Розшивав хату, сарай, молотив. Та й розсіяв те зерно по своїм полі. І файно зійшло.

— А хто ж тебе нараяв це робити?

— Та я сам.

— Не може бути, щоб ти сам це придумав. Щоб ти, такий молодий, міг своєю головою це зробити? Скажи, хто тебе навів на цю путь, а то шаблею голову зрубаю.

— Не рубайте мені голову, я вам все розкажу. Всі вбивали своїх батьків, а я свого лишив — і старий батько навчив мене так робити.

— Ану давай свого батька сюди.

Приходи старий батько. Такий засмучений. Боїться, труситься і думає: «Прийшла до мене смерть». Крикнув до него цар:

— Ти його навчив так робити?!

— Я.

— Як ти його навчив так робити, то ти знаєш, коли я маю вмерти.

— Через рік.

— Ну а що ж би робити, щоб не вмерти?

— Треба вам іти красти.

— Та як я піду красти, як я цар?

— Смерть не дивиться. Цар не цар, а треба через рік умерти.

— То що ж робити, щоб не вмерти?

— Я ж казав — треба йти красти.

Повертає цар свого білого коня, їде додому та й каже до жінки:

— Треба йти красти.

— Та що ти, п’яний? Піймуть тебе та й що буде? Ти ж цар.

— Нічого не знаю. Треба йти красти, бо хочеться жити. Перебрався цар на простого, іде вночі дорогою. Та й думає: «Куди б це піти красти? Піду я до цего купця. В него золота багато».

Іде цар та й дивиться — скочив злодій через пліт. А цар хап його за ногу та й питає:

— Куди ти йдеш? А той каже:

— Іду до цего купця золото красти.

— Бери й мене з собою.

— Добре, йдем.

Прийшли вони туди, злодій ключі витягає, касу відмикає. Набирають золота в мішки, кілко хто може нести. Набрали та й несуть. Каже злодій до царя:

— Куди вперед підем, до тебе чи до мене? А цар каже:

— До тебе.

Прийшли вони до злодія. В хаті дев’ять дітей і файно живуть. Каже злодій:

— Ну що ж, треба ділитися. Ти більше взяв від мене, то переділим, щоб було однако.

А цар каже:

— Хай буде цей раз усе тобі. А другий раз буде мені.

— Добре, най буде так.

Минає рік, Цар боїться, що вже скоро смерть підходи. Прийшов до злодія та й каже:

— Йдем красти до царя.

Злодій подумав: «Оце злодій! Не та як я. Я лиш до купців, а цей і до царя хоче йти красти». Підходять вони обидва до царського дому, а цар і каже злодієві:

— Ти сиди тут, а я піду до царя.

Пішов цар, приносить склецок золота і кладе коло злодія. Та й каже;

— Сиди, я ще один склецок принесу.

Приноси ще один склецок золота і каже до злодія:

— Ходім.

Прийшли вони до злодія на квартиру. Та й каже злодій до царя;

— Це золото треба вже тобі забрати, бо той раз я брав. А цар каже;

— В тебе така велика сім’я, бери й цей раз, а я візьму третій. У мене мала сім’я.

Та й каже цар:

— Добре ми побідили царя, А злодій:

— Гей, якби цар знав, що йому має бути, то він би нам половину царства дав.

— А що йому має бути?

— Там говорили міністри. Один казав: «Нащо нам цар? Отравим його, і я буду царем, і ви будете добре жить». — «А як ти це зробиш? Як ти його отравиш?» — спитав другий, «Дуже просто. Попросю царя і міністрів на мій день народження. І перед кожним оставлю пляшку, а в його пляшку дам отрави. Цар вип’є і зразу ноги задере». Отаке говорили міністри.

Послухав цар, що сказав злодій, та й думає: «Добре, що я це вчув. Лиха два я буду пити перший».

Приходи цар на роботу та й щось бурчить сам до себе. Підходи старший міністер і каже до него:

— Хочу відмітити свій день народження. Та хтів би й вас попросити. А цар каже:

— Я можу прийти. Що мені? Лиш прийду у воєнній формі.

Прийшов той день. Цар приходи до того міністра на день народження. На всіх міністрах волос їжиться. Чого це цар у воєннім вбранні, як війни нема? Цар кожному руку подав та й сів. І крикнув старший міністер:

— Перед кожним пляшка! Яка пляшка перед ким стоїть, з такої повинен пити!

Цар довго не думає, відкриває пляшечку, а тим усім на голові волос дибом встає: лиш вип’є цар — і вже його нема!

А цар був не простий. Відкрив він пляшку і першому налив старшому міністру. Та й говори:

— Чим гостей угощать, треба й самому пить.

— Та що ви, ваша величносте, це ж вам підготовлено.

— Мені підготовлено, а ти будеш перший пить.

І виходи цар з-за стола. А ті думають: «Цар, видно, був тут, як ми про це говорили. Бо інакше, як він знає?»

А старший міністер випив, упав до підлоги та лиш п’ятами бликнув. А ті говоря тихо:

— Коби й нам це не було.

А цар як розходився, то всім їм голови познімав. Сів на білого коня і приїжджає до злодія. А жінка злодієва подивилася у вікно та й каже:

— Нащо було йти до царя красти? Цар уже знає. Он уже приїхав білим конем.

А злодій каже жінці:

— Судити будуть мене.

Цар під’їхав до хати та й каже:

— Виходь, виходь. Щоб ти був сьогодні у мене.

Злодій пізнав царя і зрадів. Цар поїхав, а за ним пішов і злодій. Прийшов злодій до царя, а там уже й той дід є зі своїм сином. І говорить цар злодієви:

— Ти будеш у мене міністром. І тому дідови сказав:

— Твій син буде міністром. Я забороняю вбивати старих людей. Вони повинні жить до старості, і смерть повинна їх у постелі застати.

Тоді цар поклав злодієви на голову яблуко, вихопив шаблю, махнув нею і розрубав те яблуко на дві половинки. А злодій від переляку випустив з себе непристойний звук. Цар подивився на него та й каже:

— Що це ти зробив? Хіба таке роблять у царя? А злодій каже:

— Це з мене злодійський дух виходи, а міністерський входи. І зробив цар з новим урядом великий баль.