Як царевич долю шукав
Українська народна казка Буковини
Був цар і мав сина. Задумав царів син женитися. Пішли вони і засватали дівчину у другого царя. Прийшли додому, а тут ще їден цар оголосив війну. Старий цар каже синови: — Синку, нам тепер не до свадьби. Ти лишайся і керуй царством, а я піду на війну.
Пішов старий цар на війну, а молодий лишився керувати царством. Чекав він рік — війна не кінчається. І вирішив на другий рік женитися без батька. «Війна може бути ще рік або два, а я постаріюся і хто за мене піде?» — думав він. Взяв царевич з собою начальство, взяв свого друга і їде до молодої робити весілля. І здибається з татом своїм. Питає його старий:
— Куди, синку?
— Їду женитися.
— Я думав, що ти на поміч мені йдеш, а ти — женитися? Іди, не спиняю тебе, іди, женись!
Приїхав він до молодої і не каже, що здибався з батьком. Справили вони там весілля, побули, скілко були, і вирішив він їхати додому. Їхали вони цілий день і заїхали ночувати в корчму, що була на полі. Цар з жінкою лягли спати, а товариш лишився сторожувати коні. Коло половини ночі прилетіли три ворони і сіли на дереві. Їдна каже:
— Хороша пара ночує в корчмаря, але додому вони не доїдуть. Його тато замінує міст, і як вони будуть переїжджати, міст підірветься. Вони й загинуть. А хто це чує і комусь скаже, стане до колін каменем.
Друга каже:
— Добра вони пара, але як не вб’ють їх на мості, дак старий вишле напроти них золоту карету. Як вони сядуть у ту карету, карета розірветься і вб’є їх. А хто це чує і комусь скаже, стане до пояса каменем.
Третя каже:
— Це ще не все. Як не вб’є їх карета і вони прийдуть додому, старий подарує їм золотий ремінь і шаблю. Але то не шабля буде, а смерть його. Як він упережеться, шабля розірветься і вб’є його. А хто це чує та кому скаже, стане весь каменем.
І полетіли ті ворони.
Встали вони рано та й поїхали. Приїхали до того моста, а товариш його став і каже:
— Злазь з брички, перейдем міст пішки.
Не хтів царевич, але послухав його. Злізли вони з брички, товариш коні пускає, а бричку трутив в обрив. Перейшли вони пішки. І лиш тілко перейшли на той бік — міст вибухнув: весь на куски розлетівся. А царський син каже:
— Добрий ти товариш. Я все послухаю тебе, що ти скажеш. Але як ти знав, що таке вийде?
Далі пішли пішки. А старий цар дізнався, що їх там не вбило, і посилає напроти золоту карету. А товариш каже:
— Лиши цю карету. Пішки підем.
Так вони й зробили: карету лишили на дорозі, а сами пішки пішли. Цар дізнався, що карета не вбила їх, і готує золоту шаблю з ременем. А товариш каже йому:
— Не бери цю шаблю, бо це — твоя смерть.
Зустрічають його на подвір’ї з тою шаблею і тим ременем, а він їх не бере.
Старий цар учув, що це товариш йому все підказує, заарештував його і питає:
— Відки ти знаєш мої секрети? Або розкажеш, або ростріл тобі. Він подумав: «І так, і так умирати. То лучче сказати, щоб і царевич знав». Бере він і каже:
— Говорили три ворони. Їдна казала, що міст замінований буде. А хто про це вчує і комусь скаже, стане до колін каменем.
І став він до колін каменем.
—...Друга сказала, що золота карета розірветься і вб’є їх. А хто це вчує і комусь скаже, стане каменем до пояса. І став каменем до пояса.
—...А третя казала, що шабля з ременем — то царевича смерть. А хто вчує це та скаже комусь, то весь стане каменем.
І став він кам’яним стовпом. Як старий цар це вчув та побачив кам’яний стовп, дістав розрив серця, впав і вмер.
А молодий цар дуже жалує за товаришем. Та й подумав: «Піду я в світ і буду ходити, поки не найду такі ліки, щоб оживив товариша». Ходив він, скілко ходив, і найшов одну бабку. Каже бабка:
— Ніхто не скаже тобі, як його воскресити, лиш найди Долю і її доню. Лиш вони скажуть тобі.
Пішов він далі і шукає, де б йому переночувати. Проситься на ніч у діда, а той каже:
— Прийму тебе ночувати, але їсти не маю що дати.
А він сам мельником робив, той дід. І молодий цар погодився:
— Не треба мені їсти, лиш би переночувати було де. Мельник питає його:
— Куди ти йдеш?
— Іду шукати Долю і її доню.
І розказав, яке горе сталося з його товаришем. А мельник каже:
— Як підеш, то спитаєш і за мене. Що мені робити, щоб я збувся млина? Не можу я його збутися.
— Добре, спитаю й за вас.
І пішов цар далі. Треба йому ночувати другу ніч. Проситься він на ніч до трьох сестер. Тато й мама їм умерли, і вони лишилися сами — красиві такі ті дівчата. Приймили вони царя, нагодували і питають, куди він іде.
— Іду шукати Долю і її доню, бо хочу оживити товариша. І розказав усе, як було.
— Добре, як підеш, то спитай і за нас. Спитай, чого ми не віддаємося. Віддаються май погані, а ми всі сидимо.
— Добре, спитаю.
Переночував він та й іде далі. Дійшов до великої річки. А річка й питає його:
— Куди ти йдеш?
— Іду найти Долю і її доню.
І розказує, як товариш його зробився каменем. А річка каже йому:
— Я тебе пустю, але спитайся там і за мене. Чого в мені нема риби, і нема раків, і нічого нема? Я ж така чиста.
— Добре, спитаю.
Річка роздвоїлася, зробилася суха дорога, і він перейшов на другий берег. Пішов далі і йшов, скілко йшов, і зайшов він до Долі. Це була дуже стара баба.
— Здрастуй, бабусю!
— Здрастуй, синку.
Питає його баба:
— Що скажеш? А він їй:
— От що вийшло в мене — мій товариш став каменем. Як його оживити?
— Я вже нічого не роблю, синку, вже стара. А роби моя дочка. Вона зараз прашує виноград. Бери сапу і йди до неї. Стань коло неї і прашуй, але не говори з нею нічого. Як вона буде говорити до тебе, буде питати, ні слова не кажи до неї, лиш прашуй.
Пішов він до тої дочки, став коло неї і прашує. Вона питає:
— Що за їден ти будеш? Чого прийшов до нас?
А він — ні слова. Лиш прашує. Так прашували вони до обіду. Дівчина каже:
— Йдем додому пообідаєм.
Він далі мовчить. Іде з нею і нічого не каже. Прийшли, а вона бере та каже мамі:
— Що це за чоловік? Я до него говорю, я його питаю, а він — ні слова. А прашує добре.
Мама каже їй про товариша, який весь став каменем. -...Він проси, щоб ти помогла оживити товариша. Пообідали вони всі разом, і каже йому бабина дочка:
— Поки ти прийдеш додому, у твої жінки вродиться хлопчик. Дуже красивий. Ти рубай тій дитині руку, помасти тою кров’ю свого товариша, і він ожиє.
А він каже:
— Старий мельник питав, як йому збутися млина.
— Не збудеться він, бо скупий дуже. А він далі питає:
— Є там три сестри: питали вони, чого не віддаються.
— Скажи тим дівчатам: вони того не віддаються, що ввечері допізна роблять, а рано допізна сплять.
— Я переходив через річку, а в річці тій нема ні риби, ні раків. Така вода чиста, і нічого нема в ній. Чого?
— Зато нема ні риби, ні раків, що ніхто ще не втопився в тій річці. Як утопиться хтось, тоді будуть і риба, і раки. Але не кажи зразу річці, чого нема риби, бо вона затопить тебе. Спочатку перейди на той берег, а потому скажи.
Відправився він додому. Прийшов до річки.
— Ну що, питав за мене?
— Питав. Давай я перейду на той бік, а тоді скажу. Річка роздвоїлася, пустила його на той бік, а він їй:
— Нема ні риби, ні раків, бо ніхто в цій річці не втопився.
Річка розбушувалася, щоб дістати царевича і втопити. Але було вже пізно — він пішов далі. Пішов до тих дівчат і каже їм:
— Ви не віддаєтеся, бо ввечері пізно лягаєте, а вранці пізно встаєте. Треба увечері раніше лягати і вранці раніше вставати, бо кожен думає, що ви не хочете робити.
Прийшов він до мельника, а той питає:
— Ну що, питав за мене?
— Питав.
— То як я збудуся млина?
— Казала Доля, що не збудешся ти, діду, млина, бо дуже скупий. У тебе все є, а ти окупуєш.
Прийшов він додому, а вдома вродився хлопчик. І такий красивий! Жінка вийшла надвір, а він узяв ніж, відрубав дитині руку та й іде з тою відрубаною рукою до свого закам’янілого товариша. Помастив його три рази тою кров’ю — і товариш ожив. Вони обидва врадувалися і поцілувалися.
Але що робити — хлопець зостався без руки? Товариш питає його:
— Чим ти мене оживив?
А він каже, що зробив з дитиною. Той пішов дивитися, що там з хлопчиком. Може, він умер? Подивилися з товаришем, а дитина грається в колисці. Обидві руки в неї є, і навіть місця не видко, де рука була врубана. Жінка нічого і не знала про це.
А потому вони всі разом жили. Товариш був коло царя.