Як чоловік жінку до роботи привчив
Українська народна казка Бойківщини

Жив собі хлопець і дуже-дуже багатий був. Пішов він на друге село, заходить до їдної хати, дивиться — дівчина колишеться в колисці. І дуже-дуже на вроду файна. Хлопець каже татови й мамі тої дівчини:

— Дайте мені тоту дівчину за жінку. Тато й мама відповідають:

— Що тобі з неї, як вона нічого не вміє робити? Тілько в колисці колисатися.

— Нічого, нічого, буде вона ще й мене колисати. Поженилися вони, і дали дівці в віно й колиску, поклали її на віз. Та й жиють вони удвох. Рано чоловік встане, варить їсти, в стайні порається, попоїсть, дасть трохи жінці їсти. Але тілько зварить, аби їди не лишилося. Та й іде до роботи. Цілий день робить, а ввечір приходить, порається, варить їсти. І сам попоїсть, і жінці дасть трохи. А жінка колишеться.

На другу днину встав чоловік рано, упорався, зварив їсти, попоїв, дав трохи жінці. Пішов до другої хати, взяв мішок і каже мішкови:

— Аби-с вніс дров. Бо як не внесеш, то я тобі дам.

А мішок мішком. Вечір чоловік приходить з роботи, попорався, зварив їсти і каже жінці:

— Лізь з колиски, будемо вечеряти.

Повечеряли, він натягає на жінку мішок, взяв палицю і б’є той мішок. Б’є мішок, а жінка в мішку ґвавтає. Чоловік каже:

— Чого ти ґвавтаєш?

— Бо ти мене б’єш. Він каже:

— Я тебе не б’ю, я мішок б’ю.

Вибив, вибив, стягнув мішок, відніс до другої хати, пообіймав жінку і каже:

— Лізь в колиску, колишися.

Другої днини так само. Встав рано, впорався, зварив їсти, попоїли. Він вніс мішок, поклав на крісло і каже мішкови:

— Аби-с вніс дров, вніс води, бо як не внесеш, то прийде вечір, і я ще не так тобі дам.

Чоловік пішов, а вона колишеться та говорить до мішка:

— Мішок, іди за дровами, бо й ти дістанеш, і я дістану.

А мішок не рушається. Нарешті жінка злазить з колиски, внесла дров, внесла води, лізе в колиску і далі колишеться.

Вечір приходить чоловік з роботи, упорався, береться варити їсти, дивиться — є дрова й вода. Він каже тоді до мішка:

— Ти настрахався, що дістанеш. А вона з колиски:

— Ага, то не він вніс, я йому казала цілий день, та він не слухав мене — мусіла я сама йти.

Він каже:

— Йой, жінко, я тебе не примушував, я мішкови казав.

На третій день так само. Чоловік упорався, зварив їсти, попоїли, іде до роботи. Взяв мішок і говорить до него:

— Аби-с вніс дров, аби-с вніс води, аби-с в кухни затопив і бульбів наскоблив.

Вона цілий день говорить та й говорить до мішка. Вже скоро й вечір, а мішок ся не рушає. Нарешті лізе вона з колиски, несе води, несе дров, затопила в кухни, наскоблила бульбів. Чоловік приходи додому, упорався, зварив бульбу, повечеряли. Він ляг в ліжко, а вона — в колиску.

На п’яту днину він уже сказав їй, аби внесла дров, води, їсти зварила — вона все так й зробила. А на шестий день дав приказ мішкови, аби в стайни порався.

— Бо як не будеш, то я тобі дам за все.

Жінка до обіду говорить до мішка та й говорить. А перед вечором встає з колиски, іде до стайні, порається. Упоралася, іде до хати, затопила, зварила їсти. Взяла колиску і викинула надвір.

Так вони стали працювати обоє.

Через дві неділи ідуть тато й мама подивитися, як їх донька жиє. Дивиться вона, в неділю йдуть тато й мама. Ввійшли до хати, а донька бігає по хаті, все робить. Пішла набрала муки, наварила пирогів, гостить тата й маму. Та й питається тато доньки:

— Чи не б’є він тебе?

— Ні, — каже, — він мене не б’є, тілько натягає на мене мішок і б’є мішок. А мене болить. Він завше дає приказ мішкови, аби мішок робив. А мішок не слухає, то мушу робити я.

Тато й мама погостилися і пішли додому, а вони жили, жили, проживали, і нарешті повмирали.