Якби не тирлич та тоя
Українська народна казка Полтавщини

Люди давно подейкували, що у хаті покійної баби Талимонихи твориться щось непевне. То вогонь блищить у вікнах опівночі, то щось грюкає, а то і плаче або регоче.

— Якби хто оселився в хаті та висвятив її, — говорили знаючі усе старі люди.

Та молодь на це не зважала. Наближався Великодній піст. Ото ж провести м’ясниці вирішили у хаті на пустці. Запросили музик. Дівчата зранку прибрали всередині у хаті, а хлопці — знадвору. Затопили в печі, стали лагодити на стіл. Що з дому поприносили, а що доварювали у печі.

По обіді прийшли музиканти. І хата ожила співом, сміхом, танцями. Але чогось лампа на стіні то пригасне, то знову засвітиться. А то і зовсім згасла. Поки в темряві знайшли сірники, щоб запалити, лампа сама по собі засвітилася, і всі заклякли з подиву. Серед хати стояли три парубки. Високі, міцні, в смушевих шапках, сірих свитах.

— А чого ж музики замовкли? — гукнув той, що був з вусами. — А ушкварте веселої і швидкої!

І музиканти заграли. Все закружляло у вихорі танцю. Здавалось, що й хата сама по собі танцювала. А які викрутаси виробляли ті парубки! По черзі вихвачували дівчат і носили їх у повітрі, не торкаючись долівки.

Дівчата забули в сторону своїх хлопців і дивитися. Як зачаровані водили очима за кожним рухом трьох молодиків. Нікому і на думку не спало спитати, хто вони і звідкіля.

Потомились музики, втомилась і молодь. Сіли за стіл вечеряти. Всі три парубки зручно вмостились, одягнуті і в шапках.

— Хлопці, скидайте свити і шапки, в хаті ж тепло, — промовила до них дівчина з довгою русою косою.

— Прийде час, скинемо. Ми ще не нагрілися, — відповів вусатий, — краще приберіть зі столу оте зілля.

Він кивнув на глечик, у якому стояли гілочки зеленої тої і сухого тирличу.

Дівчина піднялась, щоб прибрати глечик, і скинула ненароком ложку. Нагнулась, щоб підняти її і скам’яніла. У прибулих парубків замість чобіт були копита.

— Матір Божа, спаси! Царице небесна, заступись! — закричала дівчина, вистрибнула з-під столу і жбурнула на прибульців глечик з тирличем і тоєю.

Парубки зірвали шапки з голів і давай ними витирати свій вид. Всі за столом завмерли. На головах прибульців стирчали ріжки.

А вусатий заскреготав зубами, блиснув очима, як блискавками, і глухо простогнав:

— Ех, якби не тирлич і тоя, була б дівчинонька моя!

І всі троє щезли раптово, як і з’явились.