Українська народна казка Буковини
Був чоловік і мав три сини. Покликав тата тих синів цар.
— Твої сини мають привести мені коней з-під зміїв. Він приходи додому й плаче. Питає старший син:
— Що ви, тату, плачете?
— Цар приказав, щоб ви привели коней з-під зміїв. Син плаче. Іде тато до царя і каже:
— Неможливо привести тих коней, плачуть сини мої.
— Що хотять, то най роблять, а мені щоб привели коні.
Приходи тато і знов плаче. Питає його середущий син:
— Що ви, тату, плачете?
— Цар приказав, щоби ви з-під зміїв коні привели.
І той середущий плаче. Питає Бориня, найменший син, тата і братів:
— Що ви плачете?
Вони сказали йому, чого плачуть, а він каже:
— Не плачте. Ідіть до царя і скажіть, щоби цар зробив для нас таке шмаття, як він носи. І щоб дав під нас три коні, котрі я виберу.
Тато пішов до царя й сказав. А цар:
— Все буде. Най приходять. Прийшли вони, а цар каже:
— Нате вам шмаття, вбирайтеся і йдіть собі вибирати по всім царстві коні, які хочете.
Пішли вони шукати коні, сходили все государство і не змогли найти таких, як хотіли. Прийшли до царя й кажуть:
— У вас нема коней під нас.
— Як нема, — каже, — то йдіть на ґражду. Там є три жеребці, вони світу не виділи. Як і ті вам не підійдуть, то я вже не маю коней під вас.
Пішли вони на ґражду — є три жеребці. Поклав Бориня на їдного руку — чуть гнеться, поклав на другого — ще менше гнеться, поклав на третього — нічого не гнеться. Пішли вони до царя і кажуть:
— Ці будуть під нас.
— То сідлайте і виїжджайте.
Сіли вони, поїхали в ліс, найшли там пусту хату і зупинилися в ній.
— Розсідлуйте коні та йдіть лягайте спати, а я піду битися зі зміями, — каже Бориня. — Я чіпляю до кілка рукавичку, а ви дивіться: коли з цеї рукавички буде течи кров, то йдіть мені допомагати, бо мене змії добивають. А як не буде течи, то сидіть.
Пішов він на той міст, де проїжджали змії. Стоїть під мостом і види — кипить вода. Вона закипіла від того, що вже близько був змій. Змії знали, що родився Бориня і їх поб’є, але не знали, де він.
Іде найменший, шестиголовий змій, а кінь на ножки спотикається. Змій каже:
— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Тут Бориню ніхто не привезе. А Бориня виходи й каже:
— Я тут.
— Виходи! — каже змій. Виходи Бориня.
— Чо’ ти, хлопче, прийшов? — питає змій, — битися чи миритися?
— Молодець-хлопець не прийшов миритися, лиш битися.
— То будем битися.
Змій злази з коня і в’яже його до поруччя. Піймалися битися, і Бориня забив змія. Вирубує йому з голів язики, кладе їх у кишеню, бере його коня і веде до своїх братів.
— Дивіться, браття, я забив шестиголового змія. Прийде ще дев’ятиголовий. Якщо й цей раз не буде течи кров, то знов спіть. Пазьте.
Пішов він знов під той міст і сів там.
Летить другий змій. Кінь спотикнувся, а змій питає:
— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Тут Борині ніхто не приведе. А Бориня каже:
— Я тут.
— Виходи!
Вийшов Бориня. Змій питає:
— Чого ти прийшов сюди, битися чи миритися? Бориня каже:
— Битися.
Злази змій з коня, в’яже його до поруччя, і починають битися. З цим змійом було тяжче, але Бориня забив і його. Узяв з него його дев’ять язиків, узяв коня і відвів до братів. Прив’язав коня і каже:
— Тепер прийде дванадцятиголовий змій. З цим буде ще тяжче битися. Пазьте, чи не потече кров з рукавички.
І пішов Бориня назад під той міст.
Знов летить змій, уже дванадцятиголовий. Труситься земля. Прилітає змій, знов спотикається кінь.
— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Тут Бориню ніхто не привів. А Бориня каже:
— Я тут.
— Виходи! Бориня вийшов.
— Чо’ ти прийшов? Битися чи миритися?
— Молодець не йде миритися, тілко битися.
Злази змій з коня і прив’язує його до поруччя. Почали вони битися. І почав заломляти змій Бориню, вже добиває його. Проси Бориня:
— Дозволь мені пограти в сопілку.
— Грай, — каже змій. — Вийдеш битися на Золоту гору. Бориня сподівався, що, коли він буде грати, почують його браття і прийдуть. Грає годину — братів нема. Грає другу — братів нема. Роззув Бориня чобіт, вдарив у землю, і звіялася така буря, що гілля ломалося. Він думав, що гілля вдари у вікно і розбуди братів. Дерево вдарилося в скло і розбило його. То було вікно в кімнату, де спали браття. Збудилися. Вони як встали, кров з рукавички була вже по коліна.
— Біда, — кажуть, — видно, нашого брата вже нема.
Побігли вони на той міст — нема ні Борині, ні змія. А Бориня на Золотій горі вже догравае свій час Побігли браття на Золоту гору, піймали змія і всі три разом убили його. Вирубали з него дванадцять язиків, взяли його коня і вернулися всі три до свої хатини.
А жінки зміїв узнали, що Бориня їхніх чоловіків побив, усіх трьох. Бориня каже:
— Виїжджаєм, хлопці. Берімо цих коней і їдьмо. Але знайте, що нас чекає ще багато горя.
Сіли вони і їдуть по дорозі. А коло дороги стоїть яблуня, і на ній яблука файні, як кулаки. А то жінка шестиголового змія перекинулася на яблуню. Під’їжджають браття і дуже хотять тих яблук. А Бориня каже:
— Не їжте, браття. Лиш хто вкуси — зробиться смолою. Станьте, браття.
Вийняв шаблю і махнув нею сюди й туди: раз! раз!
— А тепер їжте, браття.
Наїлися яблук і їдуть далі. Дуже хотять води. Бачать коло дороги керницю. Під’їжджають, а вода зверху, можна пити.
— Не пийте, браття, води, бо станете смолою, — каже Бориня. Виймив шаблю і знов махнув два рази: раз! два!
— Тепер пийте.
Напилися вони і поїхали далі. Доїжджають до глибокого яру. Повний яр наллятий смолою. А поверх яру ланц зачеплений — треба перескакувати. Перескочив старший брат — не зачепив. Перескочив середущий — не зачепив. Коли скочив Бориня, кінь його запечився за ланцюг, бо Бориня був май важкий. А той ланцюг — то була жінка найстаршого змія.
— Ото він, це він побив наших чоловіків! — крикнула вона. Змотався ланцюг вкупу, і зробилася з него змія. Бориня догонив своїх браттів, попередив їх і поїхав далі. А змія з роззявленою пащею неслася за ним. Підлетіла до старшого брата і проковтнула його разом з двома кіньми. Догонила й середущого брата і проковтнула його разом з кіньми. Доганяє Бориню. А збоку була кузня. Ковалі відкрили кузню і кричать:
— Сюди, Борине, бо змія тебе з’їсть!
Бориня з кіньми в кузню і, поки ковалі закрили браму, змія півконя з’їла. Та й кричить:
— Дайте мені Бориню на язик, най я його з’їм! Ковалі поклали на вогонь кліщі і кажуть змії:
— Як проріжеш ці залізні двері за три рази язиком, то дамо тобі Бориню на язик.
Змія прорізала за три рази двері та й наставила язик.
— Давайте Бориню! А ковалі кричать:
— Ми не можем його піймати!
Вони хотіли, щоб розпеклися на вогні кліщі.
— Пхай язик трохи далі, — кричать, — бо ми зараз піймем Бориню!
Вона виставила язик, а ковалі вихопили з вогню розпечені кліщі та й піймали її за язика. І так вхопили, що пропекли його наскрізь. Відчиняють двері, і Бориня виходи з кузні. А ковалі кажуть:
— Бери, Борине, молот, сідай їй на голову і бий, поки не виригне твоїх браттів.
Почав він бити її по голові, і вона виригнула його браттів та коней. Вони були цілі й живі. Кажуть ті ковалі:
— Отам є плуг на сто пудів. Запрягай змію в той плуг і поори кругом світу борозну. Сідай на ню, а як вона не зможе потягнути, добивай її.
Зачали вони орати, доорали до половини світу, а змія стала. І Бориня забив її. Взяли вони коні та й повели до царя. Здали цареви коні, а самі пішли додому.
Українська народна казка Буковини
Один чоловік мав три сини. Викликав того чоловіка цар і каже:
— Твої сини мають привести мені коней з-під зміїв. Приходить батько додому і плаче. Питає старший син:
— Чого ви, тату, плачете?
— Цар наказав, щоб ви привели з-під зміїв коней. І син плаче. Іде батько до царя й каже:
— Неможливо привести тих коней. Пропадуть сини мої.
— Що хочуть, хай роблять, але щоб мені привели тих коней.
Приходить батько додому і знову плаче. Питає його син середущий:
— Чого ви, тату, плачете?
— Цар наказав, щоб ви з-під зміїв коні привели.
І середущий плаче. Приходить Бориня, найменший син, і питає:
— Чого ви плачете?
Вони розказали йому, а він каже:
— Не плачте. Ідіть до царя і скажіть, щоб зробили для нас таке шмаття, як цар носить і дали три коня, котрих я виберу.
З тим і пішов батько до царя. Цар пообіцяв, що все буде, най приходять. Прийшли вони, а цар каже:
— Нате вам це шмаття, вбирайтеся і йдіть вибирати собі по всім царстві коні.
Пішли вони шукати коні, сходили всю державу і не могли знайти таких, як хотіли. Прийшли вони до царя й кажуть:
— У вас немає коней під нас.
— Як немає, — каже, — то йдіть на гражду. Там є три жеребці. Вони світу не виділи. Як ті не підійдуть, то кращих не маю.
Пішли вони на гражду — є три жеребці. Поклав Бориня руку на одного з них — трошки гнеться, поклав на другого — ще менше гнеться, поклав на третього — не гнеться. Пішли вони до царя й кажуть:
— Ці будуть під нас.
— То сідлайте й виїжджайте.
Сіли вони на коней, поїхали в ліс, знайшли там порожню хату і зупинилися в ній.
— Розсідлуйте коні, лягайте спочивати, а я йду битися зі зміями, — каже Бориня. — Чіпляю на кілок рукавичку, а ви пильнуйте: коли з цієї рукавички буде текти кров, то йдіть на допомогу, бо мене змії добивають.
Пішов він під той міст, де проїжджали змії. Коли дивиться, кипить вода. А закипіла вона від того, що вже близько був змій. Іде самий менший, шестиголовий змій, а кінь на ноги спотикається. Змій каже:
— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе.
А Бориня виходить і каже:
— Я тут.
— Чого ти прийшов? — питає змій. — Битися, чи миритися?
— Молодець-хлопець не прийшов миритися, а лиш битися.
Змій злазить і в’яже коня до поручня. Почали вони битися. І забив Бориня змія. Узяв він змійового коня і веде до своїх братів.
— Дивіться, браття, я забив шестиголового змія. Прийде ще дев’ятиголовий. Як і цього разу не буде текти кров з рукавички, то спочивайте, але слідкуйте за рукавичкою, — і пішов Бориня знову під міст.
Летить другий змій. Кінь його теж спотикнувся. Змій питає:
— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе.
А Бориня каже:
— Я тут.
— Чого ти прийшов сюди, битися, чи миритися? — питає змій.
— Битися, — відповідає Бориня.
Злазить змій із коня, в’яже його до поруччя і починають битися. З цим змієм було тяжче, але Бориня забив і його, узяв змійового коня і відвів до братів. Прив’язав коня і каже:
— Тепер прийде дванадцятиголовий змій. З ним буде ще тяжче. Дивіться, чи не потече кров із рукавички.
І пішов Бориня знову під той міст.
Аж ось летить змій, уже дванадцятиголовий. Трясеться земля. Спотикається зміїв кінь.
— Чого ти, ворон коню, спотикаєшся? — питає змій. — Сюди Бориню ніхто не привезе.
А Бориня каже: — Я тут.
— Чого ти прийшов, битися, чи миритися?
— Молодець не йде миритися, тільки битися.
Злазить змій із коня і прив’язує його до поруччя. Почали вони битися. І заломляє Бориню змій, добиває його. Просить Бориня:
— Дозволь мені пограти на сопілці.
— Грай, — каже змій. — Вийдеш битися на Золоту гору. Бориня думав, що поки він буде грати, прийдуть його брати. Грає годину — братів нема. Грає другу — братів нема. Роззув Бориня чобіт і вдарив ним об землю. І звіялася така буря, що гілля ламалося. Зломилося дерево коло хатини, де спали брати, вдарилося у вікно і розбило його. Браття пробудилися. Глянули вони, а кров із рукавички уже до колін доходить. «Біда, — кажуть, — видно нашого брата вже нема». Побігли вони на міст — ні Борині, ні змія. Тоді побігли па Золоту гору і всі три вбили змія. Узяли вони змійового коня і вернулися всі до лісової хатини.
А жінки зміїв дізналися, що Бориня їх чоловіків побив. Бориня каже:
— Виїжджаймо, хлопці. Берімо коней і поспішаймо. Попереду нас ще багато страшного чекає.
Сіли вони і їдуть. Бачать, коло дороги яблуня, і на ній великі файні яблука. А то жінка шестиголового змія перекинулася в яблуню. Браття дуже хотіли тих яблук, та Бориня каже:
— Не їжте, браття, бо хто вкусить, зробиться смолою, — та вийняв шаблю і махнув нею сюди-туди: раз! раз! — А тепер їжте, браття.
Наїлися браття яблук і їдуть далі. І дуже хочуть води. А при дорозі — керниця. Під’їжджають, а вода зверху, можна пити.
— Не пийте, браття, води, бо станете смолою, — каже Бориня. Та вийняв шаблю і знову махнув два рази: разі раз! — Тепер пийте.
Напилися вони і поїхали далі.
Доїжджають до глибокого яру, а він повний смоли. Поверх яру ланцюг натягнутий, треба перескакувати. Перескочив старший брат, не зачепив. Перескочив середущий, не зачепив. А коли скочив Бориня, кінь його зачепився за ланцюг, бо Бориня був май важкий. (А той ланцюг — то й була жінка найстаршого, дванадцятиголового змія). Ланцюг змотався докупи, зробилася з нього змія та й каже: «Ото він, той, що побив наших чоловіків».
Бориня догнав братів, випередив їх і поїхав далі, а змія із роззявленою пащею понеслася услід. Підлетіла до старшого брата і проковтнула його разом із кіньми. Догнала й середущого і теж проковтнула його разом із кіньми. Доганяє вона й Бориню. А при дорозі була кузня. Ковалі відчинили її і кричать: «Сюди, Бориня!» Бориня з кіньми — в кузню. Поки ковалі зачинили браму, змія з’їла півконя і кричить: «Дайте мені Бориню на язик!»
Ковалі поклали на вогонь кліщі і кажуть змії: «Як проріжеш ці залізні двері язиком за три рази, то дамо тобі Бориню на язик». Змія прорізала двері і наставила язика: «Давайте Бориню!» А ковалі кричать: «Ми не можемо його піймати!» Вони хотіли, щоб добре розпеклися на вогні кліщі. «Пхай язика трохи далі, — кричать ковалі, — бо ми зараз піймаємо Бориню!» Змія наставила язика, а вони вихопили з вогню розпечені кліщі та й пропекли його наскрізь.
Відчиняють ковалі двері, і виходить Бориня із кузні. Ковалі кажуть: «Бери, Бориня, молота, сідай змії на голову і бий, поки не виплюне твоїх братів». Бориня почав бити змію молотом по голові, і вона виплюнула його братів живих і здорових разом із кіньми. Ковалі кажуть:
«Отам е плуг на сто пудів. Запрягай змію в той плуг і проори кругом світу борозну».
Зачав Бориня змією орати. Доорали до половини світу, і змія впала. І Бориня добив її.
Узяли браття коні і повели до царя. Та здали коні цареві, а самі повернулися додому.
Українська билина
Один чоловік мав три сини 2. Викликав того чоловіка цар і каже: «Твої сини мають привести Мені коней з-під зміїв». Приходить батько додому і плаче. Питає старший син: «Чого ви, тату, плачете?» — «Цар наказав,
Щоб ви привели з-під зміїв коней». І син плаче.
Іде батько до царя й каже:
«Неможливо привести тих коней,
Пропадуть сини мої». —
«Що хочуть, хай роблять,
Але щоб мені привели тих коней».
Приходить батько додому і знову плаче.
Питає його середущий:
«Чого ви, тату, плачете?» —
«Цар наказав,
Щоб ви з-під зміїв коні привели». І середущий плаче. Приходить Бориня, Найменший син, і питає:
«Чого ви плачете?» Вони розказали йому, А він каже: «Не плачте,
Ідіть до царя і скажіть,
Щоб зробили для вас таке шмаття,
Як цар носить 3,
І дали три коня, котрих я виберу» 4.
З тим і пішов батько до царя.
Цар пообіцяв, що все буде,
Най приходять.
Прийшли вони, а цар каже:
«Нате вам це шмаття,
Вбирайтеся
І йдіть вибирати по всім царстві коні».
Пішли вони шукати коні,
Сходили всю державу
І не могли знайти
Таких, як хотіли.
Прийшли вони до царя й кажуть:
«У вас немає коней під нас». —
«Як немає, — каже, —
То йдіть на гражду 5.
Там є три жеребці. Вони світу не виділи. Як ті не підійдуть, То кращих не маю». Пішли вони на гражду — Є три жеребці.
Поклав Бориня руку на одного з них
Трошки гнеться.
Поклав на другого —
Ще менше гнеться.
Поклав на третього —
Не гнеться.
Пішли вони до царя й кажуть:
«Ці будуть під нас». —
«То сідлайте й виїжджайте».
Сіли вони на коней,
Поїхали в ліс,
Знайшли там порожню хату
І зупинились у ній.
«Розсідлуйте коні,
Лягайте спочивати,
А я йду битися зі зміями, —
Каже Бориня. — Чіпляю на кілок рукавичку, А ви пильнуйте: Коли з цієї рукавички Буде текти кров, То йдіть на допомогу, Бо мене змії добивають». Пішов він під той міст, Де проїжджали змії. Коли дивиться — кипить вода. (А закипіла вона від того, що вже близько був Змій) 6. Іде самий менший, Шестиголовий Змій, А кінь на ноги спотикається 7. Змій каже:
«Чого ти, ворон-коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе». А Бориня виходить і каже: «Я тут». — «Чого ти прийшов? — питає Змій. —
Битися чи миритися?» —
«Молодець-хлопець не прийшов миритися,
А лиш битися».
Змій злазить і в’яже коня до поруччя.
Почали вони битися.
І забив Бориня Змія.
Узяв він змієвого коня
І веде до своїх братів.
«Дивіться, браття,
Я забив шестиголового Змія.
Прийде ще дев’ятиголовий.
Як і цього разу не буде текти
Кров з рукавички,
То спочивайте.
Але слідкуйте за рукавичкою». І пішов Бориня знову під міст. Летить другий Змій. Кінь його теж спотикнувся. Змій питає:
«Чого ти, ворон-коню, спотикаєшся? Сюди Бориню ніхто не привезе». А Бориня каже: «Я тут». — «Чого ти прийшов сюди, Битися чи миритися?» — Питає Змій.
«Битися», — відповідає Бориня. Злазить Змій з коня, В’яже його до поруччя І починають битися. З цим Змієм було тяжче, Але Бориня забив і його, Узяв змієвого коня І відвів до братів. Прив’язав коня і каже: «Тепер прийде дванадцятиголовий
Змій.
З ним буде ще тяжче. Дивіться,
Чи не потече кров із рукавички».
І пішов Бориня знову під той міст.
Аж ось летить Змій,
Уже дванадцятиголовий.
Трясеться земля.
Спотикається зміїв кінь.
«Чого ти, ворон-коню, спотикаєшся? —
Питає Змій. —
Сюди Бориню ніхто не привезе». А Бориня каже: «Я тут». —
«Чого ти прийшов, битися чи миритися?» — «Молодець не йде миритися, Тільки битися». Злазить Змій із коня І прив’язує його до поруччя.
Почали вони битися. І заломляє Бориню Змій, Добиває його. Просить Бориня:
«Дозволь мені пограти на сопілці». —
«Грай», — каже Змій.
«Вийдеш битися на Золоту Гору».
(Бориня думав, що поки він буде грати, прийдуть його брати) 8.
Грає годину — братів нема.
Грає другу — братів нема.
Роззув Бориня чобіт
І вдарив ним об землю 9.
І звіялася така буря,
Що гілля ламалося.
Зломилося дерево коло хатини,
Де спали брати,
Вдарилося у вікно і розбило його. Брати пробудилися. Глянули вони,
А кров з рукавички до колін доходить.
«Біда, — кажуть, —
Видно, нашого брата вже нема».
Побігли вони на міст —
Ні Борині, ні Змія.
(Тоді побігли на Золоту Гору і всі три вбили Змія. Узяли вони змієвого коня і вернулися всі до лісової хатини) 10. А жінки зміїв дізналися, Що Бориня їх чоловіків побив 11. Бориня каже: «Виїжджаймо, хлопці. Берімо коней і поспішаймо. Попереду нас ще багато страшного чекає».
Сіли вони і їдуть. Бачать, коло дороги яблуня 12. І на ній великі файні яблука. (А то жінка шестиголового Змія перекинулася в яблуню) 13. Браття дуже хотіли тих яблук, Та Бориня каже:
«Не їжте, браття, бо хто вкусить,
Зробиться смолою».
Та вийняв шаблю
І махнув нею сюди-туди: раз! раз!
«А тепер їжте, браття» 14.
Наїлися браття яблук і їдуть далі,
І дуже хочуть води.
А при дорозі — керниця.
Під’їжджають,
А вода зверху, можна пити.
«Не пийте, браття, води,
Бо станете смолою», —
Каже Бориня.
Та вийняв шаблю
І знову махнув два рази: раз! раз!
«Тепер пийте!»
Напилися вони і поїхали далі. Доїжджають до глибокого яру, А він повний смоли. Поверху яру ланцюг натягнутий, Треба перескакувати. Перескочив старший брат — Не зачепив.
Перескочив середущий — Не зачепив.
А коли скочив Бориня, Кінь його зачепився за ланцюг, Бо Бориня був, май, важкий’ 15. (А той ланцюг — то й була жінка найстаршого, дванадцятиголового, Змія») 16. Ланцюг змотався докупи, Зробилася з нього Змія та й каже: «Ото він той, що побив наших чоловіків».
Бориня догнав братів,
Випередив їх і поїхав далі.
А Змія із роззявленою пащею
Понеслася вслід.
Підлетіла до старшого брата
І проковтнула його
Разом із кіньми.
Догнала і середущого
І теж проковтнула
Разом із кіньми 17.
Доганяє вона й Бориню.
А при дорозі була кузня 18.
Ковалі відчинили її і кричать:
«Сюди, Бориня!»
Бориня з кіньми — в кузню!
Поки ковалі зачинили браму,
Змія з’їла півконя і кричить:
«Дайте мені Бориню на язик!» Ковалі поклали на вогонь кліщі І кажуть Змії:
«Як проріжеш ці залізні двері
Язиком за три рази,
То дамо тобі Бориню на язик».
Змія прорізала двері
І наставила язика:
«Давайте Бориню!»
А ковалі кричать:
«Ми не можемо його піймати!»
(Вони хотіли, щоб добре розпеклися на вогні кліщі) 19.
«Пхай язика трохи далі, —
Кричать ковалі. —
Бо зараз піймаємо Бориню!»
Змія наставила язика,
А вони вихопили кліщі
Та й пропекли його наскрізь.
Відчиняють двері ковалі >
І виходить Бориня з кузні.
Ковалі кажуть:
«Бери, Бориня, молота,
Сідай Змії на голову і бий,
Поки не виплюне твоїх братів».
(Бориня почав бити молотом по голові, і вона виплюнула його братів живих і здорових разом із кіньми) 20.
Ковалі кажуть:
«Отам є плуг на сто пудів 21.
Запрягай Змію в той плуг
І проори кругом світу борозну» 22.
Зачав Бориня Змією орати.
Доорали до половини світу,
І Змія впала.
І Бориня добив її.
(Узяли брати коні і повели до царя. Та здали коні цареві, а самі повернулися додому) 23.
|
Українські народні казки у 40 книгах
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області
16 грудня 1979 року
Оповідач: Чабан Сафроній Домінтійович (1904)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.