Дружина володаря змій

Українська народна казка Буковини

Одна жінка мала дівчину. Як мати куди йшла, дівчина лишалася дома. Дівчина сиділа в хаті, а гадюки прилазили під хату і кричали: — Маріє, вийди!

Вона не виходила. Одного разу прилізло їх так багато, що все подвір’я було в гадюках. Крикнули вони кілька раз: «Маріє, вийди!» Вона не виходила, мовчала. Тоді гадюки збилися в купу, вибили вікно, впали в хату і забрали дівчину.

Найстарший із змій узяв Марію собі за жінку. У ставу під водою у него був дворець. Туди і забрав Марію. Сам він був чоловік, а шкіра на нім — гадяча. Як він хотів, то ту шкіру з себе знімав.

А мама її не знала, де вона. Пропала дівчина. Мама зробила за неї обід. А через п’ять років прийшла Марія відвідати маму і привела з собою двох своїх хлопчиків. Стара приймає її, тішиться, розпитує:

— Де ти була?

А дочка й розказує, з ким вона жиє.

— Та чого ж ти з гадюкою жиєш? — питає мати.

— То не гадюка, — каже їй дочка, — лише шкіра на нім гадяча. Але він ту шкіру з себе скидає.

— А як же ти його з-під води викликаєш? — питає мати.

А дочка їй каже:

— Я кричу: «Йосипе, вийди!» І він виходи.

А стара думає: «Зарубаю я його, щоб не верталася до него моя дочка. Най жиє коло мене». Взяла вона сокиру і тихо вийшла з хати. Підійшла до ставу й кричить:

— Йосипе, вийди!

Він вийшов, а стара його раз! — і зарубала. Відрубала йому голову і кинула в став. І тіло кинула туди.

А дочка з хлопчиками зібралася і йде додому. Приходить до ставу, кричить: «Йосипе, вийди! Йосипе, вийди!» — ніхто не виходи. Подивилася, а голова його по ставу пливає. І заплакала вона, заридала:

— Діти твої зосталися сиротами. А ти ж їх так любив!

Завела дочка назад дітей до мами і лишила їх там, а сама перекинулася зозулькою. І літає, і гукає: «Я собі чоловіка куплю, куплю», але такого чоловіка вже не годна собі найти.

Дружина володаря змій

Українська народна казка Буковини

Одна жінка мала дочку. Як ішла вона куди, дочка лишалася дома. Дівчина сиділа в хаті, а гадюки прилазили під хату і кричали: «Марія, вийди!» А вона не виходила.

Одного разу змії заповнили все подвір’я. Крикнули вони кілька раз: «Марія, вийди!» А вона мовчала. Тоді гадюки збилися в купу, вибили вікно, впали в хату і забрали дівчину.

Самий старший із зміїв узяв Марію собі за жінку. Під водою на дні озера був у нього палац. Сам він був чоловік, а шкіру мав гадячу. Але він міг знімати з себе ту шкіру, коли хотів.

Жила Марія з чоловіком-змієм на дні озера, а мати її не знала, де дочка. «Пропала дівчина», — подумала мати і зробила поминальний обід. А через п’ять років прийшла Марія відвідати маму і привела з собою двох своїх синів. Стара приймає її, тішиться, розпитує, де вона була. А дочка й розказує, де живе.

— То чого ж ти з гадюкою живеш? — питає мати.

— То не гадюка, — каже їй дочка, — лише шкіра на нім гадяча. Але він ту шкіру з себе скидає.

— А як же ти його з-під води викликаєш? — питає мати.

— Крикну: «Йосипе, вийди!» І він виходить.

Стара й думає: «Зарубаю я його, щоб не верталася більше до нього дочка. Най живе в мене». Вийшла тихо з хати, взяла сокиру, пішла до озера і кричить:

— Йосипе, вийди!

Він вийшов, а стара раз! — і зарубала його! Та відрубала йому голову і кинула в озеро. І тіло кинула туди.

А дочка з хлопчиками зібралися йти додому. Приходить до озера, кричить:

— Йосипе, вийди! Йосипе, вийди! — ніхто не виходить. Подивилася, а голова його по озері плаває. І заплакала вона, заридала: — Зосталися твої діти сиротами! А ти їх так любив!

Завела Марія дітей до матері і лишила їх там, а сама перекинулася зозулькою. Літає і гукає:

— Я собі чоловіка куплю, куплю!

Щороку кричить «куплю», але такого чоловіка вже не годна собі знайти.