Дідова дочка й бабина дочка

Українська народна казка Бойківщини

Були дідо й баба. Мав дідо свою дочку, а баба — свою. Дідова дочка була робітна, а бабина — лінива. Та й усе баба їла діда та й їла за його дочку. Казала, щоб дідо її вивіз у ліс. Дідо впряг коня в сани, бо то було зимою, і каже:

— Поїдеме, дочко, в ліс.

Їхали вони полем, далі заїхали до лісу і їдуть лісом. Їдуть, дивляться — стоїть хата. Дідо каже:

— Зайдеме до тої хати і будеме тут ночувати. Зайшли до тої хати, в хаті холодно. Дідо каже:

— Я йду принести дров, а ти тут, дочко, сиди.

Вона ждала, ждала — батька нема. Аж тут об’явився дідок малейкий та й каже:

— Дочечко, наклади огень, загрій води, помий мені бороду, обчеши мені голову, звари каші.

Дівчинка пішла надвір, внесла дров, наклала огень, загріла води, вмила дідови голову, бороду, геть діда цілого помила. Тоді зварила йому каші. Дідо поїв і вона сама поїла. І каже дідо:

— Би-с знала, дочечко, прийдуть зараз розбійники і будуть тебе брати танцювати. Ти би казала, що ти не маєш черевичок, що не маєш файної сукенки — всього тобі треба, щоб до танцю вбратися. Але би-с не все казала за раз, а по єдному.

Дідок пішов, а вони прийшли і постукали у вікно, заграли під вікном і кажуть:

— Вийди д’нам танцювати. А вона:

— Я, — каже, — не маю сукенки, не маю в що ся вбрати. Вони пішли й принесли їй сукенку.

— Вийди д’нам танцювати.

— Я не маю черевиків, — каже вона. Вони пішли й принесли їй черевики.

— Вийди д’нам танцювати.

А вона каже, що не має файної хустки. І так вона все по єдному називала, а вони по єдному носили. А то вже четверта година настала, і вони розійшлися. А дівчина осталася.

На другий вечір прийшов дідок і каже їй:

— Вони знов прийдуть. А ти будеш казати, що хочеш бричку, коні, фурмана. І щоби бричка була золота і на конях упряж золота.

І коли ті прийшли другий вечір, вона їм так казала, як сказав їй дідок. Коли вони стали під вікном, заграли і закликали її до танцю, вона каже:

— Мені треба брички золотої.

Вони їй притягнули бричку, а вона далі казала їм усе по єдному. Постарали вони їй все, що хотіла, а вона каже:

— Мені треба фурмана, щоби я сама не їхала, а з фурманом. Вони пішли, привели фурмана, а вже четверта година була. І їм уже було невільно там бути — і вони пішли геть.

Вона сіла на ту золоту бричку і їде з тим усім добром лісом додому. З фірманом їде. Приїхали, і дідо так ся втішив, пустився до свої дочки, та й став її обіймати й цілувати. Розпрягли коні, занесли до хати добро.

А бабі то якось неприємно, що не її дочка привезла добро, а дідова. І так баба чепурить свою дочку. Та й каже:

— Знаєш що, діду? Вези й мою дочку.

Ну то він узяв та й повіз її дочку. Привіз в ліс до тої хати та й каже:

— Ти тут сиди, а я йду по дрова.

Дочка сидить та й сидить — діда нема. Об’явився той дідок та й каже:

— Донечко, наклади огень, загрій води, помий мене файно і звари мені каші. І сама поїш.

А вона каже:

— О-о-о! Я зроду їсти не варила. І я би-м когось даром мила, чесала? О ні!

Він їй нічого вже не казав. Хіба сказав:

— Зараз туй прийдуть музиканти під вікно. І будуть тя кликати танцювати. Роби, як хочеш. Можеш у них випрошувати одежі. А не хочеш, то не танцюй.

Як вони прийшли під вікно й заграли, вона розтворила вікно, і вони зачали брати її танцювати. Пару раз викрутили нею, а тоді взяли її і стратили, бо вона того заслужила.

Баба жде свою дочку, жде й плаче. Та вже й дідови стало недобре, що бабиної дочки нема, — пішов її глядати. Приходи на то саме місце, а її нема. І конець казці.

Дідова дочка й бабина дочка

Українська народна казка Гуцульщини

Оженився дід з бабою, та й у діда була дочка і в баби була дочка. Дідова дочка була потрібна, а бабина — пуста. Та й ішли вони на вечорниці. Дідова дочка пряла, а бабина лиш з парубками гралася та гуляла. Один вечір ішли, і другий, і третій. А як ішли додому, бабина дочка відоймала в дідової веретена, несла до хати та й казала:

— Подивіться, мамо, кілко я кожний раз напрядаю, а дідова дочка пуста, не хоче робити.

Баба каже:

— Ти знаєш що, діду? Відведи свою дочку в ліс. Вона пуста, не хоче робити.

А дідо каже:

— Най буде. Як відвести, то відведу.

Баба дала їй на дорогу попелу замість муки. І замість хліба глини дала. А замість сушених сливок — вугля. Та й повів дід свою дочку в ліс. Ідуть вони просто керниці. А керниця каже:

— Дівонько, дівонько, вичисть мене. Меш іти відти, нап’єшся води ладної з мене.

Дівчина підкотила рукави та й вичистила керничку. Ідуть далі. А там росте яблінка. Та й каже вона до дівчинки:

— Дівонько, дівонько, обчисть з мене сухе гілля. Меш іти назад, набереш собі з мене яблук, кілко схоч’.

Вона це зробила та й іде далі. А там пастухи корови пастушать. Каже їй пастух:

— Дівонько-голубонько, іди заверни мені корови. Як меш іти відти, дам тобі корову з телям.

І вона не лінувалася та й завернула. Та й ідуть вони з дідом далі. Дивляться, а там коні пасуть пастухи. Каже пастух:

— Дівонько-голубонько, заверни мені коні. Як меш іти відти, дам тобі кобилу з лошам.

А дівка не лінувалася, пішла та й завернула. Та й ідуть далі. А там чоловіки пастушать вівці. Та й каже вівчар:

— Дівонько-голубонько, заверни мені вівці. Як меш іти відти, дам тобі вівцю з ягням.

А дівка ся не лінувала, пішла та й завернула. Та й ідуть далі. А там пастухи пастушать свині. Каже пастух:

— Дівонько-голубонько, заверни мені свині, дам тобі льоху з поросятами.

А дівка ся не лінувала, пішла завернула. Та й ідуть далі. А там пастухи кози пастушать. Та й каже пастух:

— Дівонько-голубонько, заверни нам кози. Як меш іти відти, дамо тобі козу з козям.

А дівка не лінива була, завернула та й іде далі. Та й іде просто печі. А піч каже:

— Дівонько-голубонько, вимасти мене. Як меш іти відти, то кілко хоч’ хліба озмеш з мене.

А вна не лінувалася, пішла та й вимастила. Та й ідуть далі. А в лісі була хатина. Дідо завів її до тої хатини та й каже:

— Будь тут, а я йду в ліс дрова рубати.

Причепив до бука довбню та й пішов. Вітер віє, а довбня все довбає до бука. Дівчина думає: «Що то є, що тато так довго рубає?» А з нірки виходить миш. Та й каже:

— Дівонько-голубонько, дай мені попоїсти. Стану тобі ввечір у пригоді.

А дівчина каже:

— Як ти годна мені в пригоді стати, як ти маленька?

— Меш видіти. Стану тобі в пригоді, хоть я маленька.

— Та й що тобі дам їсти, як у мене попіл замість муки, а замість хліба — глина, а замість сливок — вугля?

А мишка каже:

— Ану подивися до торби. Там нема хліба?

Вона подивилася, а там є й хліб, є й мука, є й сливки — все є. Та й дала вона миші попоїсти. Та й виходить друга миш.

— Дівонько-голубонько, дай мені попоїсти, стану тобі ввечір в природі.

А дівчина не жалувала, дала попоїсти й тій. Та й виходить третя миш, така крива, нещаслива. Та й каже:

— Дівонько-голубонько, дай мені попоїсти, стану тобі в пригоді ввечір.

А дівка не жалувала і їй. Каже:

— Чи станеш, чи не станеш, а я тобі дам попоїсти. Попоїли миші та й кажуть:

— Дивись, дівонько, тут музика прийде і буде грати. Аби ти в кутику сиділа і не гуляла, ми мемо гуляти замість тебе.

Заховалися миші, а вночі приходить музика. Заграла музика. Та й вийшли миші, зробилися великі та й гуляють з тими чоловіками, що прийшли. А дівка сидить у кутику. Гуляли, гуляли, а як прийшла дванадцята година, всі порозходилися. А миші кажуть:

— Дивися, щоби ти була зібрана й готова. Зараз фіра приїде по тебе, поїдеш додому.

Зібралася дівчина, чує — фіра приходить за нею. Сіла вона на ту фіру та й їде. Приїжджає т’печі, а піч каже:

— Бери собі, кілко хоч’, з мене хліба. Якого хоч’.

Набрала вона хліба та й їде далі. Приїжджає до тих, що кози пасли, і дали їй там козу з козям. Приїхала до тих, що свині пасли, і дали їй льоху з поросятами. А той дає кобилу з лошам, а той корову з телям. Подякувала дівчина та й їде далі. Приїхала д’яблінці. А яблінка каже:

— Дівонько, бери з мене яблук, кілко хоч’.

Дівка набрала тих яблук і їде далі. А керничка каже:

— Дівонько-голубонько, напийся води ладної. Це добра, — каже, — вода.

Напилася вона та й поїхала далі. А дома сука каже:

— Ґав, гав! Дідова дочка їде. А баба б’є суку та й каже:

— Вже дівка пропала, а ти кажеш, що їде.

Дивиться баба, а дівка приїхає. І так багато маржини пригнала, що нема де навіть і загнати. Баба каже дідови:

— Видиш, твоя дочка пуста, та кілко пригнала, а моя потрібна, то ще більше прижене. Аби ти відвів і мою.

— Як хоч’, щоб я відвів, то відведу.

Баба зрихтувала їй торбу. Дала хліба, сливок і всячину дала. Іде дідо з дівкою. А керничка просить:

— Дівонько-голубонько, вичисти мене, то нап’єшся води, як меш іти відти.

А вона каже:

— Я не буду такі руки біленькі у воду мочити.

Та й не хотіла. Ідуть далі. Та й просто яблінки. А яблінка каже:

— Дівонько-голубонько, обчисти мене. Набереш собі яблук добрих, як меш іти відти.

А дівка каже:

— Я не буду лізти та обдирати по тобі руки.

Та й пішла геть. Іде далі, а там пастухи пастушать. І кажуть:

— Заверни нам корови, то дамо тобі корову з телям, як меш іти відти.

А дівка каже:

— Я не годна бігати за вашими здохляками. Мене ноги болять.

Та й іде далі. Дивиться, а там коні пастушать. Та й кажуть ті люди:

— Дівонько-голубонько, заверни нам коні, дамо тобі кобилу з лошам.

А вона каже:

— Я не годна бігати за кіньми.

Та й не хотіла завернути. Та й іде далі, а там вівці пастушать. Та й вівчар каже:

— Дівонько-голубонько, заверни мені вівці, і я тобі дам вівцю з ягням, як меш іти відти.

А вона не хотіла:

— Я не годна бігати за якимись вівцями.

Та й іде далі. А там свині пастушать. Пастух каже:

— Дівонько-голубонько, заверни мені свині. Як меш іти відти, дамо тобі свиню з поросятами.

А вона каже:

— Я не годна кожному завертати.

Та й пішла далі. А там пастухи кози пастушать.

— Дівонько-голубонько, заверни нам кози. Як меш іти відти, дамо тобі козу з козям.

А вона каже:

— Я не годна кожному кози завертати.

Та й пішла далі. Та й попри піч іде. А піч каже:

— Дівонько-голубонько, вимасти мене. Будеш іти відти, та хліба собі набереш, якого схоч’.

А дівка каже:

— То що я, мушу? Я не буду собі білі ручки мастити.

Та й не хотіла. Іде далі. Та й дивиться — у лісі хатка. Зайшли з дідом у хатку. А дідо каже:

— Будь тут, а я йду дрова рубати.

Та почепив довбню до бука, та й пішов додому. А вітер віє, довбня довбає в бука, а дівка думає, що то дідо дрова рубає. Сидить вона в хатці, а з нірки вибігла миш та й каже:

— Дай мені попоїсти, стану тобі ввечір у пригоді. А дівка каже:

— Добре, що я маю сама що їсти. Не ще й тобі давати їсти. Та й пішла миш. Виходить друга. Та й каже:

— Дівонько-голубонько, дай мені попоїсти, я тобі ввечір у пригоді стану.

А дівка каже:

— Не дам. Добре, що я сама маю що їсти. Не ще й тобі давати. Та й пішла миш. Виходить третя, крива. Та й каже:

— Дівонько-голубонько, дай мені попоїсти, стану тобі ввечір у пригоді.

А дівка каже:

— Добре, що я сама маю що їсти. Не ще й тобі давати, такій кривій. Та й не хотіла дати.

Відтак музика приходить. Та й дівка так гуляє з тими парубками фест. А миші сидять у кутику та й не йдуть гуляти. Та й так ті парубки гуляли з нею, що замордували її та й прибили до стіни.

А дома сука каже:

— Гав-гав! Бабина дочка прибита до стіни, гав-гав! А баба все б’є суку віником. І каже:

— Неправда, моя дочка в бричці приїде.

Бере баба і посилає діда, аби знав, що то є, що нема та й нема дівки. Дідо пішов та подивився — дівка вже нежива. Приходить та й каже бабі:

— Твоя дочка вже нежива.

Та так вона й нині там висить у лісовій хатині, прибита до стіни.