Коза-дереза

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі дідо й баба. Та й мали хлопця. Купили вони козу. Та й каже дідо бабі:

— Гони, бабо, козу пасти.

Баба ймила козу, погнала в поле, напасла її, напоїла та й гонить додому. А дідо вийшов, став на воротях в червоних чоботях, ціпком підпирається, в козоньки питається:

— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?

А коза каже:

— Бігла через лісочок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, ухопила води крапельку. Тілько їла, тілько пила.

І дід бабу насварив.

На другий день дідо каже:

— Гони, хлопче, козу пасти.

Хлопець козу напас, напоїв і жене додому. А дідо став на воротях в червоних чоботях, ціпком підпирається, в козоньки питається:

— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?

— Не їла, дідоньку, не пила, дідоньку. Йшла через лісочок, ухопила кленовий листочок, йшла через гребельку, ухопила водички крапельку. Тілько їла, тілько пила.

А дідо хлопця насварив.

І самий іде козу пасти. Та й напас, напоїв та й жене додому. І пішов дідо наперед кози. І став на воротях, у червоних чоботях, ціпком підпирається, козоньки питається:

— Козонько моя люба, козонько моя мила, чи ти їла, чи ти пила?

А коза каже:

— Не їла, дідоньку, не пила, дідоньку. Йшла через лісочок, ухопила кленовий листочок, йшла через гребельку, ухопила водички крапельку. Тілько їла, тілько пила.

А дідо скричав:

— Та я тебе не пас, та я тебе не напоював?! А ти кажеш, що ні?!

Узяв дід ніж та й лупить ^* козу. А коза:

— Не мене-е-е!

Дід півбока облупив, а півбока ще ні. А коза вирвалася та й утекла. Утекла коза та й забігла до лисячої хатки. А лисички дома не було. Приходить лисичка додому, а то двері замкнені. А вона ковт-ковт.

— Хто там є в хатці?

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

Лисичка йде та й плаче, а назустріч біжить вовк. Та й каже:

— Чого ти плачеш, лисичко?

— Щось у мої хатці є.

— Ходім, може, виженемо. Та й прийшли, та й ковт-ковт.

— Хто є в хатці? А вона каже:

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

— Ой, я цего боюся, — сказав вовк та й утік.

А лисичка йде та й плаче. Назустріч біжить медвідь.

— Чого плачеш, лисичко?

— В мої хатці щось є.

— Ходім, може, виженемо. Та й приходять. Ковт-ковт.

— Хто там є в хатці?

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

А медвідь каже:

— Ой, я цего боюся. Та й пішов медвідь.

Лисичка йде та й плаче. А назустріч їй мурашка червона лізе.

— Чого ти плачеш, лисичко? — питає мурашка.

— В мої хатці щось є.

— Ходім, може, виженемо. А лисичка каже:

— Як вовк не вигнав, як медвідь не вигнав, то й ти не виженеш.

А мурашка знов каже:

— Ходім, може, виженемо.

Та й приходять. Ковт-ковт у дверці.

— Хто там є в хатці?

— Я Коза-Дереза, півбока драна, пів ні. Цупну ніжками, сколю ріжками, хвостиком замету. Тут тобі й смерть.

А мурашка каже:

— Я цего не боюся.

Та й полізла, та як ущипне козу. А коза лиш каже:

— Не мене-е-е!

А вона другий раз як ущипне. А коза напудилася та й надвір. А лисичка стала за двері та й крикнула:

— Гу!

А коза як пішла, та й пішла.

Коза-дереза

Українська народна казка про тварин

Як був собі чоловік та жінка, та поїхав чоловік на ярмарок та й купив козу. Привіз він додому та й послав свого старшого сина пасти козу. От став той хлопець гнать козу. Тільки що до воріт став догонить, а вже стоїть той дід на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:

— Кізочко моя мила, Кізочко моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла; Тільки бігла через місточок Та вхватила кленовий листочок; Тільки бігла через гребельку Та вхопила водички капельку, — Тільки пила, тільки й їла!

От він взяв того сина і убив та й зарив під корито.

На другий день посилає другого сина — меншого. І тільки став до воріт догонить той син, то дід став на воротях у червоних чоботях із кийком. От він і питається:

— Кізочко моя мила, Кізочко моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла; Тільки бігла через місточок Та вхватила кленовий листочок; Бігла через гребельку Та вхопила водички капельку, — Тільки пила, тільки й їла!

От він взяв і того сина вбив і зарив під корито.

На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу і ввечері стала догонить до двору. А дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях із кийком і питається:

— Кізочко моя люба, Кізочко моя мила! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла; Бігла через місточок, Вхватила кленовий листочок; Бігла через гребельку, Вхопила водички капельку, — Тільки пила, тільки й їла!

От той дід убив і бабу та й зарив під корито.

На четвертий день погнав він уже козу. І тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов, взяв та й став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізочко моя люба, Кізочко моя мила! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла; Бігла через місточок, Вхватила кленовий листочок; Бігла через гребельку, Вхопила водички капельку, — Тільки пила, тільки й їла!

От тоді він розсердився, пішов до коваля, висталив ніж і став її різать, а ніж переломився. Він пішов уп’ять до коваля ніж насталювать. От коза знялась та й убігла у лисиччину хату.

От лисичка примітила... А вона сидить на печі та й каже:

— Я — коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена... Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Хвостом замету, Лапками затопчу.

От лисичка злякалась, вибігла з хати та й сіла під дубком. От і дивиться: іде вовк. А вона і плаче, і просить. Каже: «Вовчику-братику! Вижени мені звіря неслиханого й невиданого». От не вигнав тії кози, ізлякався та й вибіг із хати.

От уп’ять пішла вона та сіла під дубом і плаче. Коли іде лев. От вона йому і каже: «Левику-братику! Вижени мені звіря неслиханого». От лев пішов у хату та й став питати: «А хто тут у лисиччиній хатці?»

— Я — коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена... Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Хвостом замету, Лапками затопчу!

От і лев злякався. «Ні, — каже, — лисичко-сестричко, не вижену, боюсь!»

Лисичка уп’ять пішла, сіла під дубом і плаче. Коли іде півень. Вона й каже: «Півнику-братику! Іди вижени мені звіря неслиханого й невиданого». От прийшов півень і каже:

— Кукуріку! Іду на ногах В красних сапогах; Несу-несу косу, Тобі голову знесу По самі плечі... Полізай-ка з печі!

Коза впала на піл та й убилась; а лисичка тоді вже з півником живуть та поживають і добро наживають.

Коза-дереза

Українська народна казка про тварин

Був собі дід та баба. У діда дочка, у баби дочка. Накупив дід кіз та й послав бабину дочку пасти. А вона пасла, пасла та й гоне додому. А дід сів на ворітцях в червоних чобітцях та й каже:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили? А коза його й каже:

— Ні, дідусю; Як бігли через місточок, Ухватили кленовий листочок; Як бігли через гребельку, Ухватили води капельку, — Тільки пили й їли.

От дід взяв та й убив бабину дочку, голову настромив на коляку, а толуп під корито сховав. І одряджує свою дочку:

— Гони ж ти, дочко.

От вона і погнала та пасе, пасе та й напоє, пасе, пасе та й напоє. Напасла та й погнала додому. А дід уп’ять сів на ворітцях в червоних чобітцях і вп’ять пита:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили?

— Ні, дідусю; Як бігли через місточок, Ухватили кленовий листочок; Як бігли через гребельку, Ухватили води капельку, — Тільки пили й їли.

Дід і сю вбив, голову на коляку настромив, а толуп під корито сховав та й каже:

— Тепер ти гони, бабо, сама; а то вони люди молоді, бач, заморили кіз.

От і баба погнала та пасе, пасе та й напоє. Напасла та й гоне додому. А дід уп’ять сів на ворітцях в червоних чобітцях і вп’ять пита:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили?

— Ні, дідусю; Як бігли через місточок, Ухватили кленовий листочок; Як бігли через гребельку, Ухватили води капельку, — Тільки пили й їли.

Дід взяв і бабу вбив, голову настромив на коляку, а толуп під корито сховав. Тепер узяв та сам і погнав, щоб вивірить, що ся коза строє; та пасе, пасе та й напоє. Накормив і напоїв, та й пішов поперед додому, та й сів на ворітцях в червоних чобітцях, та й питає:

— Кози мої любі, кози мої милі, чи ви їли, чи пили?

— Ні, дідусю; Як бігли через місточок, Ухватили кленовий листочок; Як бігли через гребельку, Ухватили води капельку, — Тільки пили й їли.

От він тоді її черк за роги та й повісив драть. От драв, драв, та ножик і притупив, та й пішов до коваля, щоб ножик поточить. А коза одірвалась та й утекла; та як побігла та побігла, та аж у лисиччину хатку. А лисиця бігала десь на промисло, та як прийшла, а хтось у її хатці. От вона і пита:

— Хто, хто в моїй хатці?

— Я — коза-дереза, Півбока луплена, За три копи куплена; Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Хвостиком вимету, Ніжками на двір винесу.

От лисичка пішла та й сіла під березку та й плаче:

— Під березкою, Під кудрявою, Що провіяно, Те прокапано.

От вовчок іде та й пита:

— Що ти, сестричко-лисичко, плачеш?

— Як мені, вовчику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть.

— Ходім, я вигоню.

От він прийшов та й пита:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Я — коза-дереза, Півбока луплена, За три копи куплена, Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Хвостиком вимету, Ніжками на двір винесу.

— Ох, я, сестричко-лисичко, боюся!

Та й пішли і сіли уп’ять під березою; сіли та й плачуть удвох:

— Під березою. Під кудрявою, Що провіяно, Те прокапано.

От іде ведмідь та й пита:

— Що ти, сестричко-лисичко, плачеш?

— Як мені, ведмедику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці сидить.

— Ходім, я вигоню.

От і пішли уп’ять. От і пита:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Я — коза-дереза, Півбока луплена, За три копи куплена, Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Хвостиком вимету, Ніжками на двір винесу.

От і ведмідь каже:

— Ох, сестричко-лисичко, і я боюся.

От і пішли і сіли уп’ять утрьох під березою та й плачуть:

— Під березою, Під кудрявою, Що провіяно, Те прокапано.

От іде лев.

— Сестричко-лисичко, чого ти плачеш?

— Як мені, левику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть.

— Ходім, я вигоню. От і пішли. І питає лев:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Я — коза-дереза, Півбока луплена, За три копи куплена, Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Хвостиком вимету. Ніжками на двір винесу.

— Ох, лисичко-сестричко, і я боюся!

От і пішли уп’ять під березу, сіли та й уп’ять плачуть:

— Під березою, Під кудрявою, Що провіяно, Те прокапано.

От і біжить зайчик-степанчик:

— Чого ти, лисичко-сестричко, плачеш?

— Як мені, зайчику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть.

— Ходім, я вигоню!

От і пішли. І пита зайчик-степанчик:

— Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Я — коза-дереза, Півбока луплена, За три копи куплена, Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами. Хвостиком вимету, Ніжками на двір винесу.

— Ох, лисичко-сестричко, і я боюся. От і пішли під березу і уп’ять плачуть:

— Під березою, Під кудрявою, Що провіяно, Те прокапано.

От і біжить півник і пита:

— Чого ти, лисичко-сестричко, плачеш?

— Як мені, півнику-братику, не плакать: хтось у моїй хатці єсть!

— Ходім, я вигоню.

От і пішли до хатки. От і пита півень: — Хто, хто в лисиччиній хатці?

— Я — коза-дереза, Півбока луплена, За три копи куплена, Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Хвостиком вимету, Ніжками на двір винесу.

От він і поставив лева на дверях, ведмедя на других дверях, вовка під вікном, зайчика над верхом, а сам пішов у хатку та й каже:

— Іде кочат * на п’ятах, Несе топор на плечах, Хоче кізку зрубить, Хоче шубку пошить...

От як ускоче у хатку, а вона з хати та: «Не мене!..» От лисичка уп’ять живе та поживає.

Коза-дереза

Українська народна казка про тварин

Були собі дід та баба, і у них були син і дочка. Купив дід собі козу за три копи. Посила дід сина пасти козу і каже: «Гони ти, сину, козу пасти, та щоб напас».

Син погнав. Пас, пас її; напас добре, напоїв і гоне увечері додому. А дід стоїть на воротях у червоних чоботях і з золотим ножем і пита: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю, не їла я, не пила; як бігла через лужочок, та ухватила кленовий листочок; та як бігла через гребельку, та ухватила води капельку, — тільки їла і пила».

Він узяв сина і зарізав та під корито і положив. Тоді послав дочку пасти козу. Дочка пасла-пасла; напасла, напоїла і гоне додому. Дід стоїть уп’єть на воротях в червоних чоботях, з золотим ножем і пита: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю! Не їла, не пила я; як бігла через лужочок, ухватила кленовий листочок; як бігла через гребельку, ухватила води капельку, — тільки їла і пила».

Дід узяв і дочку зарізав та під корито її і положив. Тоді дід послав бабу пасти козу. Погнала баба в таку траву, що і рожків не видно. Напасла баба козу, напоїла і гоне додому. А дід стоїть на воротях у червоних чоботях і з золотим ножем і пита: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю, не їла, не пила я; як бігла через лужочок, ухватила кленовий листочок; як бігла через гребельку, ухватила води капельку, — тільки їла і пила».

Він узяв бабу зарізав і положив під корито. Погнав тоді дід сам пасти козу. Напас, напоїв і гоне додому, а сам забіг уперед, став на воротях і пита кози: «Коза моя люба, коза моя мила, чи ти їла, чи пила?» — «Ні, дідусю, не їла, не пила я; як бігла через лужочок, ухватила кленовий листочок; як бігла через гребельку, ухватила води капельку, — тільки їла і пила я».

Дід розсердився, піймав козу і став живу драть. Обідрав половину бока, а вона вирвалась та й побігла, ускочила в лисиччину хатку і сидить на печі.

Прибігла лисичка у свою хатку та й чує, що є щось у її хатці, і озивається: «А хто, хто у моїй хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету».

Лисичка злякалась, сіла на поріг і плаче. Тут іде зайчик і питає: «Лисичко-сестричко, чого ти плачеш?» — «Зайчику-братику, як мені не плакати: щось у моїй хатці є». — «Ходім подивимось, що там є; я вижену». Прийшли у хатку. Зайчик як крикне: «Хто, хто в лисиччиній хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету».

Зайчик і каже: «Я боюсь, це страшне». Та й побіг. Осталась лисичка сама. Сіла уп’єть на поріг і плаче. А вовчик іде і пита її: «Чого ти, лисичко, плачеш?» — «Вовчику-братику, як мені не плакать: щось у моїй хатці є». — «Ходім, я вижену». Пішли. Вовчик як закричить: «Хто, хто в лисиччиній хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету».

Вовк злякався і утік. Лисичка сидить уп’єть на порозі і плаче. Іде ведмідь і питає: «Чого ти, лисичко, плачеш?» — «Як мені не плакати: щось у моїй хатці». — «Ходім, я вижену...» (і т. д.) ^*.

Наконець лізе рак і питає: «Чого ти, лисичко-сестричко, плачеш?» — «Як мені, рачику-братику, не плакати: щось у моїй хатці». — «Ходім, я вижену».

А лисичка і каже: «Ні, рачику-братику, не виженеш. Тут були не по тобі: зайчик, вовчик і ведмедик, та не вигнали; а то ти виженеш?!» — «Ні, вижену».

Пішли. Прийшов рак у хату та як крикне: «А хто, хто в лисиччиній хатці?» — «Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами, лапками вигребу, хвостиком вимету». А рак і каже: «Вижену». І поліз на піч, і к козі зліз та як ущипне її клешнею за облуплений бік. А вона як закричить: «Не мене!» Та й зогнав її з печі на піл (кровать), а тоді уп’єть її щип, а вона: «Не мене!» Рак зогнав її додолу і уп’єть щип, а вона: «Не мене!» Та й вибігла у сіни. А рак уп’єть ЇЇ щип, а вона: «Не мене!» І вибігла на двір. А рак її уп’єть щип, а вона: «Не мене!» Та й побігла геть.

Тоді лисичка зайшла у свою хатку, покликала і рака до себе, зачала його угощать. Угостивши, поблагодарила його: «Спасибі тобі, рачику-братику, що ти мені услужив таку службу, я на тебе не надіялась».

Коза-дереза

Українська народна казка про тварин

Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає дід старшого сина ту козу пасти.

Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт догнав, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.

На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому.

Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От дід і того сина прогнав.

На третій день посилає вже жінку.

От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От той дід прогнав і бабу.

На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку, — вона туди вбігла та й заховалась на печі.

От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:

— А хто, хто в моїй хатці?

А коза сидить на печі та й каже:

— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А ведмідь:

— От я його вижену! Побіг до хатки:

— А хто, хто в зайчиковій хатці?

А коза з печі:

— Я коза-дереза,

За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами. Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

Ведмідь і злякався.

— Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:

— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?

А вовк:

— От я його вижену.

— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав.

— Побачиш, вижену.

Побіг вовк до хатки та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я коза-дереза,

За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

Вовк і злякався.

— Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається:

— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?

А лисичка:

— От я його вижену!

— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!

— Побачиш, вижену! Побігла лисичка до хати та:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

От лисичка теж злякалась.

— Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить?

А рак:

— От я його вижену!

— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!

— Побачиш, вижену!

От поліз рак у хатку та й питається:

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

— Я коза-дереза,

За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:

— А я рак-неборак,

Як ущипну, — буде знак!

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки й видно!

От тоді зайчик зрадів, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.