Перстень від змії

Українська народна казка Буковини

В одному селі була бідна жінка і мала вона сина Івана. Посилає його купити хліба. Іде Іван, дивиться: хлопці заводять пса в ліс. Він питає: — Хлопці, куди ви його ведете? Дайте його мені, я вам дам три рублі.

Дав він їм ті гроші і приводи додому пса. Мама починає його сварити:

— Що ж ти, Іване, думаєш! Я тебе післала за хлібом, а ти мені псів водиш.

Посилає його мама за хлібом другий раз. А він дивиться: несуть хлопці кота.

— Куди ви його, хлопці, несете? — питає.

— Несемо його в ліс, бо він не годен миші ловити.

— Дайте його мені, я вам заплатю три рублі.

Взяв у них і того кота. Приносить його додому, а мати знов сварить:

— Що ж ти зводиш мені то псів, то котів? У нас і так нема чого їсти, а тут ще псів та котів годуй.

— Нічого, мамо, най будуть песик і котик.

Посилає його мама третій раз за хлібом. Іде він, дивиться: хлопці б’ють гадюку. Кричить їм:

— Не вбивайте! Я куплю її у вас.

І забрав ту гадюку до себе. Годував її рік, доки не вигодував так, що вона могла його везти. Коли всиліла, що вже могла його везти, сказала:

— Сідай на мене, поїдем до мої матері. Що ти захочеш, то вона тобі дасть. Буде тобі давати гроші, золото, а ти нічо’ не бери, лиш кажи, най дасть золотий перстень.

Приїхали вони туди, а стара змія питає Івана:

— Що ти, Іване, хочеш за те, що врятував мою дочку?

Давала вона йому грошей багато, давала золота багато, а він не погодився ні на що, лиш хоче, щоб дала золотий перстень. Кілко змія його не крутила, а він нічого не хоче, лиш той золотий перстень. І мусила змія віддати той перстень. Як давала, то сказала, як ним користуватися: з правої руки перекинути на ліву, і що задумаєш — то зразу зробиться.

— І щоб ти нікому за цего персня не признавався.

Взяв він той перстень і думає: «Моя мама так бідно живе. Треба зробити, щоб у нас був дворець підходящий». Перекинув він перстень з правої руки на ліву — і зробилися дворець і велике хазяйство. Що хочеш там було: коні, свині, кури, гуси. Уже вони з мамою добре живуть.

Пішла чутка, що цар має віддавати дочку. Пішов Іван до того царя свататися. А цар дав йому завдання:

— Як ти зробиш такі чобітки, як у неї, то піде за тебе, а як не зробиш — врубаю тобі голову. І щоб були точно такі.

А там були й царі, й королі, і всім було то саме завдання.

Приходи Іван додому, перекинув перстень з правої руки на ліву — є чобітки такі, як у царівни. Дає він їх мамі, і мама відноси їх царівні. Подивився цар — точно такі самі чобітки, як у царівни.

— Ну що ж, — каже, — раз таке діло, будем віддавати за него дочку. Але най зроби ще їдну роботу, най зроби точно таке плаття, як у мої дочки. Щоб було шите й не шите, краяне й не краяне і точно таке, як у неї. То буде шлюбне плаття.

Іван взяв перстень, перекинув з правої руки на ліву — і зробилося таке саме плаття, як у царівни. Цар побачив і каже:

— Треба віддати за него дочку. Але най ще зроби дзеркальний шлях від дворця до церкви. А попри дорогу відти й відти щоб росли дерева. І щоб вони цвіли. А як будуть вертатися з церкви від шлюбу, щоб на деревах уже був урожай.

Іван перекинув перстень з руки на руку — і то все збулося. Подумав цар і каже до дочки:

— Це щось не то. Не своїм розумом Іван то роби. Як будеш з ним жити, дізнайся, що до чого.

Поженилися вони, підгуляли файно весілля. Стали жити, хазяйнувати.

Питає одного разу жінка Івана:

— Що в тебе є, Іване, що все в тебе так добре виходить?

Іван не хтів, не хтів признатися, але мусив. І розказав їй про перстень. А вона той перстень взяла, перекинула з правої руки на ліву і зачарувала Івана в стовп: він сидів у мурованому стовпі, а вона поїхала додому.

А пес каже котови:

— Йдем відвідаєм Івана, побачим, як він живе.

Приходять туди, а Івана й сліду нема — зачарований у стовп. От вони обидва й зажурилися. І радяться: де ж розшукати Івана? Ходили вони, ходили, і кіт зачув, що нібито в стовпі хтось говори. Видряпався на стовп, заліз до Івана, а Іван каже:

— Вирятував я вас з біди, вирятуйте й мене.

І відправилися пес і кіт до царівни за перснем. Ішли лісами, горами, полями і дійшли до моря. Кіт сів на пса, і пес поплив. Так вони перепливли море, добралися до того дворця, де жила царівна. Кіт заходи туди, а царівна саме миється. Кіт тим моментом і забрав перстень. Вибіг до пса, і прибігли вони з перснем до моря. Прибігли, кіт сів на пса, і попливли. А перстень у кота в роті. Пливли, пливли, кіт і каже псови:

— Пливи хутше.

А перстень упав з рота у воду і пішов на дно. Вернулися вони назад, вийшли на берег і думають: «Що робити?» Почали ловити й бити жаб. А їдна жаба, найстарша межи ними, каже:

— Не бийте, я вам що хочете зроблю. А вони:

— Нам нічого не треба, лиш дістаньте нам з морського дна перстень.

— Я вам зараз принесу.

І сказала вона всім жабам, щоб шукали на морському дні перстень. Жаби найшли і віддали той перстень котови. Кіт і пес взяли перстень і відправилися до Івана. Принесли його Іванови і врятували його від смерти. Іван узяв той перстень, перекинув з руки на руку — і стовп розвалився. Вийшов Іван зі стовпа, перекинув перстень з правої руки на ліву і зачарував царівну в такий самий стовп, як вона його. А сам женився на такій бідній дівчині, як був сам.

Перстень від змії

Українська народна казка Буковини

В одному селі жила бідна жінка, і мала вона сина Івана. Посилає вона сина купити хліба. Іде Іван і дивиться, хлопці тягнуть у ліс пса. Іван каже:

— Хлопці, куди ви його тягнете? Продайте мені цього пса.

Віддає він їм гроші і вертається додому без хліба, але з псом. Мати починає сварити його:

— Що ти, Іване, думаєш! Я тебе послала за хлібом, а ти мені псів водиш.

Посилає його мати за хлібом другий раз. А він дивиться, несуть хлопці кота.

— Куди ви його, хлопці, несете? — питає.

— Несемо його в ліс, бо він не годен миші ловити.

— Продайте його мені.

І купив у них того кота. Приносить його додому, а мати сварить:

— Що ж ти зводиш мені то псів, то котів? У нас і так нема чого їсти, а тут ще псів та котів годуй.

— Нічого, мамо, най будуть песик і котик.

Посилає мати його третій раз за хлібом. А він дивиться, хлопці б’ють гадюку. Він їм кричить:

— Не вбивайте, я куплю її у вас!

І забрав собі ту гадюку. Годував її рік. І гадюка так всиліла, що вже могла його везти. Тай каже йому:

— Сідай на мене, поїдемо до моєї матері. Вона тобі дасть, що захочеш. Буде давати тобі гроші, золото, але ти нічого не бери, лиш кажи, най дасть золотий перстень.

Приїхали вони туди, а стара змія питає:

— Що тобі, Іване, дати за те, що врятував мою дочку? Та пропонує йому золото, гроші, а він нічого не хоче, лиш золотий перстень. І змія мусила віддати той перстень. Коли давала, то сказала, як ним користуватися:

— З правої руки перекинь на ліву, і що задумаєш, то зразу буде. І нікому за цей перстень не кажи.

Узяв він той перстень і думає: «Моя мама так бідно живе. Треба зробити, щоб у нас був добрий палац». Перекинув він перстень з правої руки на ліву, і зробився палац і велике хазяйство. Що хочеш там було: коні, свині, кури, гуси. Уже вони з мамою добре живуть.

Пішла чутка, що цар має віддавати дочку. Та й вирішив Іван до неї посвататися. Цар дав йому завдання:

— Якщо зробиш точно такі чобітки, як у моєї дочки, то піде за тебе, а як не зробиш, врубаю тобі голову.

А там були й царі, й королі, і всім було таке саме завдання.

Приходить Іван додому, перекинув перстень з правої руки на ліву — е чобітки, як у царівни. Віднесла їх мама царівні. Подивився цар — точно такі чобітки.

— Ну що ж, — каже, — раз таке діло, то віддам за нього дочку. Але най виконає ще одну роботу, най зробить точно таке плаття, як у моєї дочки. Щоб було шите й не шите, краяне й не краяне. То буде шлюбне плаття.

Іван узяв перстень, перекинув з правої руки на ліву, і з’явилося таке саме плаття, як у царівни. Цар побачив і каже:

— Віддам за нього дочку, але най ще зробить дзеркальний шлях від мого палацу до церкви. А попри дорогу з обох боків щоб росли дерева. І щоб дерева цвіли. Та щоб, коли молоді після шлюбу верталися з церкви, на тих деревах уже був урожай.

Іван перекинув перстень з руки на руку, і все те збулося.

Подумав цар і каже до дочки:

— Це щось не те. Як будеш з ним жити, то вивідай, що до чого. Не своїм розумом він усе це робить.

Поженилися вони, відгуляли файно весілля та й почали жити, хазяйнувати. Питає одного разу жінка:

— Що ти маєш, Іване, що в тебе все так добре виходить?

Іван довго не хотів признаватися, але жінка не відступалася і він розповів про перстень. Узяла вона той перстень, коли чоловік спав, перекинула з правої руки на ліву, і зачарувала Івана у стовп, а сама поїхала додому.

А пес каже котові:

— Ходімо відвідаємо Івана, побачимо, як він там живе. Приходять, а Іван у стовпі. Зажурилися пес і кіт, не знають, де шукати господаря. Ходили вони, ходили, і кіт зачув, що ніби в стовпі хтось говорить. Видряпався кіт на стовп, заліз до Івана, а Іван каже:

— Вирятував я вас із біди, вирятуйте й ви мене, — та й розказав усе, як було.

Відправилися пес і кіт до царівни за перснем. Ішли вони полями, лісами, горами і дійшли до моря. Кіт сів на пса, і пес поплив. Перепливли вони море і добралися до того палацу, де жила царівна. Кіт заходить туди, а царівна саме миється. Кіт ухопив перстень, вибіг до пса і побігли вони до моря. Прибігли, кіт сів на пса і попливли. А перстень у кота в роті. Пливли, пливли, кіт і каже псові:

— Пливи хутше.

А перстень упав з рота у воду і пішов на дно. Вийшли вони на берег і думають: «Що робити?» Та й надумалися. Почали ловити і бити жаб. А одна жаба, найстарша межи ними, сказала:

— Не бийте, я вам що хочете зроблю.

— Нам нічого не треба, — кажуть вони, — лише дістань нам із морського дна перстень.

— Зараз буде, — каже жаба.

Та й дає завдання усім жабам, щоб шукали на морському дні перстень. Жаби знайшли його і віддали котові. Кіт і пес узяли перстень і побігли до Івана. Іван узяв той перстень, перекинув з руки на руку — і стовп розвалився. Вийшов Іван зі стовпа, перекинув перстень з правої руки на ліву, і зачарував царівну в такий самий стовп, як вона його зачарувала. А сам оженився на такій бідній дівчині, як він колись був.