Про лисичку
Українська народна казка про тварин
Були собі дід та баба. Пішли вони у поле жита жать. На полудень вони собі взяли глечичок молочка. Прийшли вони на поле. Баба і каже до діда:
— Де б оце глечичок з молочком поставити нам в спряту?
— Постав, стара, цеє молочко в кущик.
Баба послухала діда і поставила в кущик. От пішли вони жать. Жнуть та й жнуть. А лисичка прибігла та й випила молочко, та голови із глечика назад не вийме. Ходить лисичка, головою крутить та й каже:
— Ну, глечичок, пошутив та й буде ж уже, випусти мою головоньку! Буде ж тобі, голубчик, буде!
Не одстає глечик, хоч ти що хоч роби.
— Подожди ж, проклятий глечик! Не одстаєш, ну, так я тебе утоплю.
Побігла лисичка до річки глечика топить. Вбігла вона в річку, всунула голову в воду, — повен глечик і набрався води. Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.
Про лисичку. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 64. Зап. В. Криницький у с. Гнідин Остерського пов. Чернігівської губ. Час запису не зазначений. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор. 113—114.
Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.
Художник ілюстрацій К. Шалварова
СУС 68В