Українська народна казка Бойківщини
То було за царя Тимка, як була земля тонка, як воробці в шпорах ходили, а ворони пошту носили. В ті часи чорт хотів розлучити молоду пару. Сім років просидів на печи і не міг їх розлучити. Купив чорт червоні чоботи і пішов шукати баби. Стрінув на дорозі й каже:
— Дам тобі червоні чоботи, лиш поможи мені розлучити молоду пару.
А баба каже:
— На другий день рано прийдеш у село і почуєш, що я вже молоду пару розлучила.
Та й пішла баба на подвір’я до тої ґаздині, що вона з чоловіком так добре жила. А та ґаздиня готовить чоловікови обід, бо чоловік пішов у поле косити. Говорить баба тій молодій ґаздини:
— То ся, ґаздинько, трудите, але надармо, бо ваш чоловік має іншу і за вас хоче забути.
А ланка каже:
— Такого не може бути, бо ми прожили разом вісімнадцять років і межи нами не було ніякої суперечки. Ми ще ся не сварили ніколи.
Баба їй:
— Сьогодні побачите. Як понесете чоловікови їсти, побачите, що він уже іншу думку має, як мав. Він уже за вас хоче забути.
І пішла баба на поле, де косив той чоловік. Прийшла і каже:
— Помагай вам Боже, господарю, косити, але трудитеся задурно, бо ваша жінка любить другого. Я йшла попри вашу хату та й чула, як там говорили. Ваша жінка готовила вам обід і казала, що хоче вас істратити.
Чоловік нагнав бабу геть, а сам косить далі і жде, що жінка має принести обід. А її все немає. А баба вертається до хати та й каже жінці:
— Так, ґаздине, я вам пораджу, що маєте зробити. Коли увечері він прийде з поля, заладите купіль і будете його купати. А в него на голові зверху є три сивих волоски. Озмете бритву і, коли будете його купати, тих три волоски зрубайте — його та думка мине, і він буде вас далі любити.
Вертається баба на поле та й каже чоловікови:
— Ваша жінка буде вас увечері купати; вона має при собі бритву і хоче вас зарізати.
Чоловік знов нагнав бабу від себе геть. А сам сів та й задумався, чого жінка так довго не несе обід. Пора вже обідати, а жінка не несе. Тут підходить жінка, несе обід.
— Помагай Боже тобі косити! Ходи та будеш обідати.
І побачила жінка, що чоловік сумний. А чоловік побачив, що сумна жінка. Та й задумався. Може, й правда, що баба говорила? А вона йому говорить:
— Ти трудишся та й трудишся і ніколи не маєш часу навіть відпочити. Якби-с не впізнявся, прийшов скорше додому, я би заладила купіль і би тебе покупала.
Та й пішла собі додому. А чоловік думає, що має робити.
Кидає чоловік косу і йде до баби, тої, що була коло него. Шукав, шукав баби і не зміг найти. Подумав собі, збив косу, помолився Богу і пішов додому. Приходить на своє подвір’я, бачить, що горить у печи, бо дим куриться. «Жінка мені на смерть запалила», — подумав він собі. Розібрався, а жінка готовить купіль, щоб його скупати. Думає чоловік: «Не допущуся я до того, щоб ти мене зарізала».
Жінка скупала чоловіка, взяла гребінь у руку і бритву у запаску, стала чесати чоловікови голову. А чоловік думає, що йому робити; і ніби зачав дрімати, притворяється, що дрімає. А вона виймає бритву і несе понад него, щоби відрізати тих три волоси сиві. Чоловік охапується, бере жінку, кидає до одвірка і вбиває. А сам пішов та й повісився.
А чорт іде в червоних чоботах та й плаче. Стрічає бабу і каже:
— Я сім років не міг розлучити їх, а ти за один день розлучила. Сіли чорт з бабою в ті хаті і стали обоє ґаздувати. Прийшла весна, посіяли вони жито, чорт каже:
— Я беру корінці, а ти бери вершки.
Прийшла осінь, баба вижала жито та й їсть хліб. А чорт взяв коріння та й жмакає його. Каже чорт бабі:
— На другий рік ти вже мене не обдуриш. Я візьму вершки, а ти — коріння.
Посадили вони на другий рік бараболю. Чорт бере вершки, а баба — коріння. Викопала бараболю та й собі їсть, а дідько їсть вершки і каже:
— Ти мене обдурила. Підемо обоє воювати.
Загородили вони пліт і пішли воювати. Чорт узяв вила на штири зубці, а баба — піку остру. І почали воювати: чорт вилами крізь пліт пробиває, а вила далі пущають. А баба пікою крізь пліт чорта в живіт коле. Та й каже чорт бабі:
— Бабо, будеш старшувати надо мною до кінця віку. Так баба виграла війну у чорта.
Українська народна казка Буковини
Їден хлопець оженився і дуже добре жив з жінкою. А чорт цего не любив: що не роби чорт, не може їх ніяк посварити. Здибається чорт з бабою, і питає вона чорта: — Де ти був?
— Був у того чоловіка, хтів посварити його з жінкою і нічого не можу зробити.
Баба каже:
— А я зроблю: будуть вони сваритися, будуть і битися.
— І що ти схочеш за те, що таке зробиш? — питає чорт. А баба йому:
— Як дасиш мені пару чобіт, то зроблю, що будуть вони битися. І чорт погодився дати їй пару чобіт.
Чоловік іде на косовицю, а жінку лишає дома. Виходи жінка до керници води набрати. А баба намастила руку в грязюку та й до жінки:
— Дочко, як жиєш, що робиш?
А сама непомітно маже жінку болотом по плечах. Ввечері баба пантрує чоловіка. Іде він додому, а баба:
— Що, Іване, косити ходив?
— Косити.
— Ти робиш, жінку лишаєш дома, а вона з чужими чоловіками грається. Сьогодні коло керниці такий і такий чоловік обіймав і цілував її. Як не віриш, то подивися на її плечі. Той чоловік помастив їй сорочку. Приходи чоловік додому та й каже:
— Жінко, з ким ти сьогодні говорила коло керниці, з яким чоловіком?
— Ніякого чоловіка я не бачила.
Чоловік подивився їй на плечі — сорочка замащена. І повірив, що баба казала правду. Лови жінку і давай бити! Б’є, б’є, але вона нічого не каже, бо не знає. А він б’є далі, за те, що нічого не хоче казати.
Чорт узяв чоботи і несе бабі. І не в руках несе, а на довгому-довгому патику. Подає чорт бабі чоботи на патику і каже:
— На тобі чоботи, але близько до мене не підходь. Бо я — чорт, а ти ще гірший чорт за мене — боюся я тебе.
Українська народна казка Покуття
Молодий чоловік задумав женитися, шукав собі відповідної дівчини до життя і надибав таку, як він хотів. І оженився він з нею, і прекрасно жиють обоє, так жиють, що аж люди завидують.
І вмостився межи них чорт. Та й захотів чорт зробити межи ними якусь сварку, якусь гризоту, аби вони не жили добре. І крутився коло них чорт сім років, і нічого не міг зробити, і забрався від них.
Ішов той чорт по дорозі і здибав якусь бабу. Показався чорт тій бабі, а баба каже йому:
— Чого ти так зажурився? Він говорить:
— Я там і там був, коло тих ґаздів, і нічо’ не можу межи ними зробити, ніяку гризоту.
Баба каже:
— Що мені даш за те, що я зроблю гризоту межи ними? І вони будуть дуже погано жити.
— А ти що хочеш? — питає чорт.
— Червоні чоботи. Він каже:
— Дам.
Прийшла баба до хати тої жінки.
— Ви, — каже, — Богу дякувати, файно з чоловіком жиєте. І ви би жили ще краще, якби ви чоловікови відрізали на лиці ту маленьку бородавку. Тоді він би вас ще дужче любив.
А жінка цего й хоче.
— А де ваш чоловік? — питає баба жінки.
— Пішов у поле орати.
І баба пішла у поле, де чоловік орав. Приходить туди, а він оре. Добрався до дороги, а баба підійшла та й заговорює з ним.
— Боже помагай! Він відповів.
— Відпочиньте, — каже баба чоловікови. Він сів на плуг та й відпочиває. Баба питає:
— Ви добре з жінкою жиєте? Він говорить:
— Добре жию.
— Я так питаю, бо ваша жінка хоче вас сеї ночі зарізати.
— Не може таке бути, — говорить він. — Я з нею жию дуже добре. І чому би то таке сталося?
— А я знаю?
Баба пішла, а його вже й робота не береться. Приїхав він увечір додому, як звичайно, загнав коні. Входить до хати, жінка дає вечеряти. Повечеряв чоловік і положився на ліжку спати. Та й дрімає, бо вморився. А жінка бере з полиці його бритву. І хоче зрізати йому бородавку на лиці. А він хапнув її за обі руки. Та злапав її за волосся, вирвав у неї з руки бритву і протягнув бритвою жінці по горлі. З неї бухнула кров, і вона впала мертва. А чоловік узяв шнурок і повісився.
А за пару день тота баба йде дорогою. І здибає її чорт.
— Я сім років коло них крутився і нічого не міг зробити, а ти за день зробила.
— Ну, давай мені червоні чоботи.
— Дам. Завтра будеш на сім самім місци, і я принесу.
— Добре, — відповіла баба.
Другий день вийшла баба на то місце. А чорт несе чоботи на довгім дрючку і подає бабі.
— Чого ти мені на дрючку подаєш?
— Бо я тебе боюся. Ти гірша за мене, бо я не міг нічо’ з тими людьми зробити, а ти зробила.
І баба взяла чоботи, і на тім конець.
- Чорт — Українська міфологія
|
Українські народні казки у 40 книгах
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Перегінське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
20 жовтня 1994 року
Оповідач: Максимець Василь Онуфрійович (1929 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.