У царя була дочка. І найшла вона собі дитину. Як цар побачив, що в неї має бути дитина, вигнав її. Пішла вона дорогою, а цар слідкував за нею. Бачить цар, їдуть дорогою цигани. Він каже циганови: — Бери мою дочку, будеш мати жінку.
Циган узяв її на віз, провіз трохи та й подумав: «Це царська дочка. Як же вона буде мені за жінку? Треба її лишити». Та й лишив у лісі.
Народилася в неї в лісі дитина, хлопчик. Назвала вона його Ісаном. Ріс він хвилинами. Зробив у лісі колибу і жив у ній з мамою. Одного разу ходив він по лісі і найшов великий дім, оббитий чавункою. Зайшов усередину — нема нікого. Виходи з того дому, аж тут прилітає дванадцятиголовий змій. Зачали вони битися, і переміг Ісан змія. Забив його в залізну бочку. Тоді пішов за мамою і розказав їй усе.
— Мамо, ми там будемо жити, але щоб ти не дивилася до тої залізної бочки.
Стали вони жити в тому домі. А мама й думає: «Що б я була за хазяйка, щоб не знала, що в тій бочці?» І відкрила бочку, І вийшов змій. І полюбила вона змія, а змій — ЇЇ. І хочеться їм обом знищити хлопця, щоб його не було. Змій і каже:
— Треба післати його за цілущою й живущою водою. Ти зробися слабою, і ми пішлемо його. Він туди піде та й пропаде.
Післала його мати за цілущою й живущою водою. Сів він на коня та й поїхав. А в лісі була хатинка. Там жила свята Неділя. Ісан побачив ту хатинку і повернув до святої Неділі. А вона й каже:
— Там, де цілуща й живуща вода, є дві гори, які все б’ються їдна об другу. Хто між них заходи, всіх убивають. Але я дам тобі сопілочку. Як ти заграєш у ню, гори не будуть битися докупи.
Він узяв ту сопілочку, подякував і поїхав. Приїхав до тих гір, заграв на сопілочку, і спинилися гори, перестали битися докупи.
Набрав Ісан цілущої і живущої води і вернувся назад до Неділі. А вона й каже йому:
— Ісане, ти не ліків мамі шукаєш, а собі смерти шукаєш.
Взяла від него ту воду І сховала, а йому дала другої води. Поїхав Ісан додому.
А під хатою в змія була яблунька. Як виходив Ісан з дому, на ній опав цвіт. А тепер змій вийшов, глянув — цвите яблунька знов! Зайшов змій до хати і каже жінці:
— Не вбили гори твого сина, вертається він назад. Як принесе він воду, то ти скажи, що тобі ці ліки не помагають.
І ще сказав їй змій:
—...Край світа є Свиня. Вона тримає на їднім зубі сонце, а на другім — місяць. Ти пішли Ісана, щоб він приніс від тої Свині порося. Свиня розірве його і з’їсть.
І післала мати сина до тої Свині.
Він знов прийшов до святої Неділі. Дала йому Неділя щіточку, яйце і гребінець. І сказала:
— Як буде до тебе добігати Свиня, то перший раз кинеш гребінець — зробляться дуже великі яри, що тяжко буде Свині пройти. А як буде до тебе другий раз добігати, кинеш щітку — і виростуть ліси дрімучі, і тяжко буде Свині проломитися. А як буде третій раз добігати, то кинеш яйце — і зробиться море. Поїхав він до тої Свині.
Свиня лежала в дуже великій ямі, а під нею, в ямі — поросята. Ісан зайшов ззаду, з ярка, підліз під свиню і піймив порося. Воно зачало кричати, Свиня схопилася. Ісан заховався межи поросятами. Подивилася Свиня — ніде нікого нема. Вона розсердилася і каже до поросят:
— Чого кричите? Як ще хоч раз яке крикне, я вас усіх поїм.
І поїхав Ісан з поросям. Свиня завиділа його вже далеко. Зачала доганяти. Коли вже добігала до него, кинув він гребінець — і такі яри зробилися, що Свиня була не годна вийти. Поїхав він далі, а Свиня вибралася з ярів і знов стала до него добігати. Кинув він щітку — і зробилися ліси дрімучі. Не годна Свиня проломитися. А Ісан поїхав Далі. Він уже далеко від’їхав, як Свиня проломилася через ті ліси і знов зачала його доганяти. Вже добігає до него. А він кинув яйце — і зробилося море. Поїхав далі. А Свиня переправилася через море і знов доганяє його. Добігає, а він уже у святої Неділі. Махнула Неділя рукою.
— Гей, дурна, тут твого нема нічого!
Та й вернулася назад Свиня. А Неділя то поросятко сховала, а йому дала інше.
Змій вийшов надвір — яблунька знов цвите.
— Іде твій син живий, — каже він жінці. — Ти пішли його до мого вуйка, дванадцятиголового змія, щоб він урвав у його саду золоте яблуко.
Приїжджає він додому, а мати посилає його за золотим яблуком.
Поїхав він у дорогу і добрався до того саду. Урвав яблуко, а золото задзеленькотіло. Почув це змій і прилетів. Зачали вони битися. І заміг Ісан змія. Убив його і поїхав з золотим яблуком додому.
Вийшов змій надвір — цвите яблунька.
— Не вбив мій вуйко Ісана, — каже він жінці, — вертається він додому. Пішли його за заячим молоком — там його звірі розірвуть.
Приїхав Ісан з яблуком, а мати посилає його за заячим молоком. Пішов Ісан у ліс і зустрів зайчиху. Дала вона йому свого молока.
І зайченятко маленьке дала. Приніс він мамі молока, а зайченя поклав у кліточку, і воно росло духом. А мати каже, що заяче молоко не помагає.
— Принеси мені молока від лисиці.
Пішов він у ліс і зустрів лисицю. Дала йому лисиця молока свого. І дала лисенятко маленьке. Приніс він мамі лисячого молока, а лисенятко поклав у клітку, і росло воно духом. А мати каже:
— Не помагає мені молоко від лисиці. Ти дістань мені молока від вовчиці.
Пішов Ісан шукати молока вовчиці. Іде він лісом, а назустріч вовчиця з вовченятками.
— Дай мені молока для слабої мами, — попросив він вовчицю. Дала вона йому молока. І вовченятко маленьке йому дала. Приніс
Ісан мамі молоко від вовчиці, а вовченятко поклав у клітку, і росло воно духом. А змій каже жінці:
— Як його нічого не вбило, то пішли його до могили мого діда за кісткою — мертва кістка його вб’є.
Післала мати Ісана за мертвою кісткою. Прийшов він туди, копнув роскалем раз — нема нічого, копнув другий раз — нема нічого. А заєць, лис і вовк прийшли з ним, сидять і дивляться, як він відкопує. Як копнув Ісан третій раз, мертва кістка вискочила з гробу та й убила його. А заєць ударив неживого — і кістка вискочила з Ісана та вдарила в зайця. Ісан ожив, а заєць упав неживий. Тоді вовк ударив зайця, і кістка вискочила з зайця та вдарила вовка, і заєць ожив, а вовк упав неживий. А лис ударив вовка хвостом. Кістка вискочила з вовка і зачепилася лисови за хвіст. А вовк ожив. І всі штири живі. Ідуть вони додому і несуть Ісановій мамі мертву кістку.
Бачать змій і мати, що ніщо не може його вбити, та й самі зарубали його. Порубали на куски, склали в бесаги і почепили на коня, що він ним їздив. І нагнали коня. А кінь з тими бесагами до святої Неділі пішов. Свята Неділя й каже:
— Спиш, Ісане?
Покропила його цілущою водою — і він зцілився. Тоді покропила живущою водою — і він ожив. Засмажила свята Неділя поросятко від тої Свині і дала йому з’їсти. Як він його з’їв, Неділя сказала йому:
— Ти не міг мої двері відчинити. Ану, тепер спробуй. І він як двигнув двері, то так вони й вилетіли.
Прийшов Ісан додому, убив змія, а маму поклав високо на дуба. І поклав коло неї в’язку сіна й цебер. І сказав:
— Коли цю в’язку сіна з’їсиш і цебер сліз наплачеш, тоді я тебе з цего дуба здойму.
В’язку сіна вона з’їла, бо їсти хтіла. А цебер сліз не наплакала, бо не було відки. Та й зараз там сидить.
Я там була і то все бачила. Але там почалася війна. Стріляли снарядами, потому кулями, а відтак гноєм. А як не стало гною, то стрілили мною. І я тут пала і розказую.
Ісан Українська народна казка Буковини
У царя була дочка. Як побачив цар, що в неї має бути дитина, вигнав її з дому. Пішла вона шляхом, а цар слідкував за нею. Бачить цар, їдуть дорогою цигани. Він каже циганові: «Бери собі цю дівчину за жінку. Це моя дочка». Циган узяв її на віз, провіз трохи та й подумав: «Це царська дочка. Яка з неї жінка? З нею тільки морока буде». Та й лишив її в лісі.
Народилася у неї в лісі дитина — хлопчик. Назвала вона його Ісаном. І ріс він хвилинами. Як підріс, зробив у лісі колибку і жив у ній з мамою. Одного разу ходив він по лісі і знайшов великий дім, оббитий чавункою. Зайшов усередину — нема нікого.
Виходить він з того дому, аж тут прилітає дванадцятиголовий змій. Зачали вони битися. Переміг Ісан змія і забив його в залізну бочку.
Привів він у той дім маму й каже: «Ми тут будемо жити. Але щоб ти не дивилася до тої залізної бочки».
Стали вони жити в тому домі. А мати й думає: «Що б я була за хазяйка, якби не знала, що в тій бочці?» І відкрила бочку, і вийшов змій. І вона полюбила змія, а змій її. Добре їм обом, та хочеться позбутися хлопця, щоб не заважав. Змій каже: «Ти зробися слабою, і ми пошлемо його за цілющою і живущою водою. А як він туди піде, то й пропаде». І послала його мати за тою водою. Сів він на коня і поїхав.
А в лісі була хатинка. І жила в ній бабуся Неділя. Ісан побачив ту хатинку і повернув до бабусі Неділі. А вона й каже: «Там, де цілюща і живуща вода, є дві гори, які все б’ються одна об другу. Хто туди заходить, всіх убивають. Але я дам тобі сопілочку. Як ти заграєш у неї, гори не будуть битися». Він узяв сопілочку, подякував і поїхав.
Приїхав він до тих гір, заграв у сопілочку, і спинилися гори, перестали битися докупи. Набрав Ісан цілющої й живущої води і вернувся назад до Неділі. А вона й каже йому: «Ісане, ти не мамі ліків шукаєш, а собі смерті». Та взяла від нього воду і сховала, а йому дала іншої води. І поїхав Ісан додому.
А під хатою у змія була яблунька. Як виходив Ісан з дому, обпав на ній цвіт, а тепер змій вийшов, глянув — цвіте яблунька знову. Каже змій жінці: «Не вбили гори твого сина, вертається він назад. Як принесе воду, то скажи, що вона тобі не допомагає». І ще сказав змій: «На краю світу є свиня. Вона тримає на однім зубі сонце, а на другім місяць. Ти пошли Ісана, щоб він приніс від тої свині порося. Свиня розірве його і з’їсть».
Ісан знову пішов до бабусі Неділі. Дала йому Неділя щітку, яйце й гребінець і сказала: «Як буде до тебе свиня добігати, то спочатку кинеш гребінець. Як буде другий раз добігати, то кинеш щітку. А як буде третій раз добігати, кинеш яйце». І поїхав він шукати свиню.
Свиня лежала на дуже великій ямі, а під нею в ямі — поросята. Іван зайшов ззаду, підліз під свиню і взяв порося. Воно зачало кричати і свиня схопилася. Ісан заховався межи поросятами. Подивилася свиня — ніде нікого нема. Розсердилася вона та й каже до поросят: «Чого кричите? Як ще хоч раз котресь крикне, то я вас усіх поїм».
А Ісан сів на коня і поїхав з поросям. Свиня завиділа його вже далеко і кинулася доганяти. Коли вона вже добігала, він кинув гребінець, і такі яри зробилися, що свиня не годна їх перейти. Поїхав Ісан далі, а свиня вибралася з ярів і знову доганяє. Він кинув щітку, і зробилися перед свинею ліси дрімучі. Не годна свиня проломитися. А Ісан поїхав далі. Він уже далеко заїхав, коли свиня пробралася через ті ліси і знов зачала його доганяти. Уже добігає до нього. А він кинув яйце, і зробилося море. Ісан поїхав далі, а свиня переправилася через море і знов доганяє його. Добігає вона, а він уже вскочив у хату бабусі Неділі. Махнула Неділя рукою: «Гей, дурна, твого тут нема нічого». Та й вернулася свиня. А Неділя те порося сховала, а Ісанові дала друге.
Змій вийшов надвір — яблунька знову цвіте. «Іде твій син, — каже він жінці. — Ти пошли його до мого вуйка, дванадцятиголового змія, хай урве з його саду золоте яблуко. Мій вуйко його вб’є». Приїжджає Ісан додому, а мати посилає його за золотим яблуком.
Поїхав він у дорогу і добрався до того саду. Урвав золоте яблуко, а золото задзенькотіло. Почув це дванадцятиголовий змій і прилетів. І заміг Ісан змія. Убив він його і поїхав з яблуком додому.
Вийшов змій надвір — цвіте яблунька. «Не вбив мій вуйко Ісана, — каже він жінці, — вертається він додому. Ти пошли його за заячим молоком». Приїхав Ісан з золотим яблуком, а мати за заячим молоком його посилає, аби тільки вдома не був.
Пішов Ісан у ліс і знайшов зайчиху. Зайчиха дала йому свого молока. І зайченятко маленьке дала. Приніс він матері молоко, а зайченя посадив у кліточку, і воно росло духом. А мати каже, що заяче молоко не допомагає. «Принеси мені молока від лисиці».
Пішов він у ліс і зустрів лисицю. І дала йому лисиця молока свого. І дала лисенятко маленьке. Приніс він матері лисячого молока, лисенятко посадив у клітку, і росло воно духом. А мати каже: «Не. допомагає мені молоко від лисиці. Ти дістань молока від вовчиці». Пішов Ісан шукати молока від вовчиці.
Іде він лісом, а назустріч вовчиця з вовченятками. «Дай мені молока для слабої мами», — попросив він вовчицю. І вона дала йому молока. І дала вовченятко маленьке. Приніс Ісан матері молоко від вовчиці, а вовченятко посадив у клітку, і росло воно духом.
А змій каже жінці: «Як твого сина досі нічого не вбило, то пошли його до могили мого діда за кісткою. Мертва кістка його вб’є». І послала мати Ісана за мертвою кісткою.
Прийшов він до тої могили, копнув рискалем раз — нема нічого, копнув другий — нема нічого. А заєць, лис і вовк прийшли з ним, сидять і дивляться, як він копає. Як копнув Ісан третій раз, мертва кістка вискочила з гробу та й убила його. А заєць ударив неживого, і кістка вискочила з Ісана та вдарила в зайця. Ісан ожив, а заєць упав неживий. Тоді вовк ударив зайця, і кістка вискочила з зайця та вдарила вовка. І заєць ожив, а вовк упав неживий. А лис ударив вовка хвостом. Кістка вискочила з вовка та й зачепилася лисові за хвіст. І вовк ожив. І всі штири живі. Ідуть вони додому і несуть Ісановій матері мертву кістку.
Побачили змій і мати, що нічого не може його вбити, та й самі зарубали Ісана. Порубали на куски, склали в бесаги і почепили на його коня. А кінь з тими бесагами пішов до бабусі Неділі. Неділя питає: «Спиш, Ісане?» Та покропила його цілющою водою, і він зцілився. Тоді покропила його живущою водою, і він ожив. Та засмажила бабуся Неділя поросятко від тої свині і дала йому з’їсти. З’їв він те порося, а Неділя каже йому: «Ти не міг мої двері відчинити. Ану, тепер спробуй». І він як двигнув двері, то так вони й вилетіли.
Прийшов Ісан додому, убив змія, а матір посадив на високого дуба. Поклав біля неї в’язку сіна й цебер і сказав: «Коли з’їси цю в’язку сіна і наплачеш цебер сліз, тоді я тебе зніму з дуба». А вона в’язку сіна з’їла, бо їсти хтіла. А цебер сліз не наплакала, бо не було звідки. То вона й зараз там сидить.
Я там була і все те бачила. Але там почалася війна. Стріляли снарядами, потому кулями, а відтак гноєм. А як не стало гною, то стріляли мною. І я тут упала та й розказую.