Білосніжка
Українська народна казка Гуцульщини

Була собі царівна, і в неї служила дівчина, називалася вона Білосніжка. І була вона красна-прекрасна. А царівна того не любила, що вона така файна. Мала царівна чарівне дзеркальце, що в него дивилася і питалася:

— Чи є хтось на світі кращий від мене? А дзеркальце каже:

— Є. Краща за всіх Білосніжка.

Царівна дуже влютилася і відіслала Білосніжку, щоб не була в неї. Вона думала, що Білосніжна десь пропаде. Через якийсь час питає вона дзеркальця, а дзеркальце знов каже:

— Є. Білосніжка краща за всіх.

Царівна ще більше влютилася, заплатила одному вуйкови великі гроші і сказала йому, щоби він завів Білосніжку в темний ліс. Там би її вовки з’їли. А вуйко жалував її туди завести, але повів у другу сторону, там, де карлики жили. Завів її до карликів.

Карликів не було дома, вона зайшла в хатку сама. А в хатці такий непорядок. Кириня, не заметено, розкинені ліжечка. А вона була роботяща, файно поробила там порядок, помила. Подивилася на кухні, що там є все до варі ^*, і зварила вечерю.

Карлики приходять, а в хаті так файно, так чистенько. Подивилися на кухню — варя зварена. А вона заховалася. Карлики кажуть:

— Хто це нам так файно зробив? Покажися. Дівчинка виходить. Така файна.

— Відки ти?

— Мене вуйко завів. Я не знала, куди додому, і попала до вас. А карлики кажуть:

— Ти така гарна дівчинка. Живи в нас.

А та царівна знов подивилася в чарівне дзеркальце й питає:

— Скажи мені, дзеркальце, чи є хтось кращий на світі від мене?

Дзеркальце відповідає:

— Є. Білосніжка найкраща, що жиє в лісі у карликів.

Тоді царівна перебралася на стару бабу. Та намочила в отруї яблучко і несе Білосніжці. Щоб отруїти Білосніжку, бо не хоче, щоби хтось був кращий від неї.

Підходить баба до тої хатки і ковт-ковт-ковт у вікно. Білосніжка відтворила вікно, а баба подає їй яблучко.

— На тобі, дівчинко, дуже добре яблучко. Це я тобі принесла. У лісі ж яблучок нема.

Білосніжка закрила вікно, то яблучко вкусила, впала на землю і вмерла. Бо яблучко було отруйне.

Приходять вечером карлики, а Білосніжка нежива. Зачали вони плакати, жалують її, кивають, обертають — нежива. І зробили вони дуже делікатну трунвочку, закопали чотири слупки, позолотили їх. Вбрали Білосніжку в біленьке платтячко і поклали в ту трунвочку. І не закопували трунвочку, а почепили на тих чотирьох слупках.

А другий день їхав там царевич. Карлики такі смутні.

— Що у вас за горе є? — спитав царевич.

— У нас померла Білосніжка, дуже файна дівчинка. І ми її генде поклали.

Царевич зліз з коня і підійшов до тої трунвочки. Подивився на мертву Білосніжку і сам дуже зажалував, що вона, така файна, померла. Підняв він її головку і хтів поцілувати. А яблучко випало в неї з рота, і Білосніжка подивилася. Йой, як втішилися всі! Тоді царевич сказав:

— Я її оживив, і вона буде моя дружина.

І перепросив карликів, узяв її на коня і поїхав у своє царство.

Білосніжка
Українська народна казка Покуття

Були собі король та й королева. У них не було дітей. А королева сіла вишивати та й укололася. Кров капнула на біле полотно, а вона каже: — Коби я мала таку дівчинку, білу, як сніг, а червону, як кров.

І відтак у них народилася дівчинка. І назвали її Білосніжкою.

А королева ще пожила трохи та й умерла. І король оженився вдруге, привів мачуху. Та мачуха дуже не любила дівчинку. Бо дівчинка була дуже файна, краща від неї. Мачуха мала чарівне дзеркальце. Вона утворила то дзеркальце та й каже:

— Щиру правду, дзеркальце, скажи. Хто найкращий на все царство, покажи.

А дзеркальце каже:

— Пані королева гарна, нема що казати, але Білосніжка краща. Мачуха каже наймитови:

— Бери цю дівчинку в ліс і би-с мені з неї приніс язик і серце. Узяв наймит дівчинку, веде лісом і плаче. А вона питає:

— Чого ви, вуйку, так плачете?

— Як мені не плакати, як мачуха казала, аби я вибрав з тебе серце й язик і приніс їй. Як не принесу, то мене смерть чекає.

— Вуйку, не беріть з мене серце й язик. Візьміть ліпше від пса. І дайте мачусі. А я піду і вже ніколи-ніколи не вернуся додому.

Так наймит і зробив: зарізав пса, вибрав з него серце й язик і поніс мачусі. А дівчинка пішла лісом. Ішла, йшла і надибала хатку. Входить до тої хатки, дивиться, а там дванадцять мисочок, дванадцять ложок, дванадцять рушників, дванадцять постельок. А вона була голодна, взяла миску вкинула собі їсти, наїлася і лягла в постіль спати.

А в тій хатці жили дванадцять карликів. Входять вони до хати. Оден каже:

— Хтось з мої мисочки їв. А другий каже:

— Хтось з мої ложечки їв. А оден каже:

— Хтось моїм рушничком ся втирав.

А оден кричить:

— Йой, хтось у мої постели спить!

Позбігалися всі, стали навкруг того лужка. Дівчинка ся пробудила. Напудилася їх, хоче тікати. А вони кажуть:

— Не тікай, будь з нами. Ми будем ходити на роботу, а ти будеш нам варити, ми будем тобі помагати, будеш жити в нас.

Дівчинка їх послухала. І розказала їм, що вона не має куди вертатися. Карлики їй порадили:

— Як ми йдем на роботу, ти запирай двері і дивися, би-с нікого не пускала до хати.

А мачуха витягла знов чарівне дзеркальце і каже:

— Щиру правду, дзеркальце, скажи, хто найкращий на все царство, покажи.

Дзеркальце відповідає:

— Пані королева гарна, нема що казати, але Білосніжка, яка живе за семи горами в карликів, ще краща.

Королева із злости перебирається на міщанку, набирає гребінчиків, щіток. А оден гребінчик вона затруїла. І йде вона в ліс, і приходить під вікно до карликів. І кричить:

— Гребінчики, щіточки! Купуйте, купуйте!

А дівчинка утворила вікно подивитися, хто там. Дивиться, а то жінка з гребінчиками. Каже дівчинка:

— Я не маю за що купити, не маю грошей. А мачуха каже:

— Ану нахилися, я тобі покладу гребінчик на головку. Як тобі буде файно!

Дівчинка нахилилася з вікна, та поклала їй у волосся гребінчик, дівчинка впала на землю і вмерла.

Карлики приходять, а дівчинка лежить і не кивається. Мертва. Вони дивляться на неї і навкруг неї. А оден уздрів гребінчик. Витяг його з голови, і дівчинка ожила. Та й каже:

— Як я довго спала. Навіть вечерю вам не зварила. А вони кажуть:

— Ми тобі казали нікого до хати не пускати. Видиш, ти була вже вмерла. Не пускай більше нікого.

Прийшла додому королева, знов витягла дзеркальце й каже:

— Щиру правду, дзеркальце, скажи, хто найкращий на все царство, покажи.

— Пані королева гарна, нема що казати, але Білосніжка, яка живе за семи горами в карликів, ще краща.

Тоді мачуха розлютилася. Перебиралася на гуцулку, взяла на плечі бесаги з яблуками, а одно яблуко затруїла, і йде в ліс. Прийшла до карликів під віконце.

— Ану яблука, яблука, сливочки! Хто що купи?! Дівчинка через віконце каже:

— Мені не можна утворяти. І я не маю за що купувати.

— Ану відхили, — каже, — віконце. Ади цего червоненького я тобі дам укусити. Яке це добре!

Дівчинка відхилила віконечко, і мачуха дала їй затруєного яблука. Вона вкусила, впала і вмерла.

Карлики прийшли, дивляться — дівчинка лежить серед хати мертва. Плачуть карлики, обшукали — нічого не знайшли. Ніц, лиш мертва дівчинка. Зробили вони їй скляне деревище і понесли в ліс, там, де вони робили. Зробили таку лавичку і поклали на неї деревище. І кожен день вони дивилися на ню.

А їхав на полювання конем королевич. Дивиться, а то така дівчинка лежить у деревищі, що такої файної на цілім світі нема. Що це за дівчинка? А кінь торкнув деревище писком, деревище схилиталося, яблуко випало з рота, і дівчина встала. Питається її королевич:

— Що ти за одна?

І розповіла вона йому все поправді. Тоді він сказав їй:

— Я хочу взяти тебе собі за жінку.

Приїхали вони на кони до королівського двору, зробили весілля, закликали її тата. Вона все розповіла татови про мачуху. І тато сказав прив’язати її до кінського хвоста. І кінь мачуху розніс по полю. А Білосніжку з королевичем тато взяв до себе, і жили вони там, заки не повмирали.