Ворожбити
Українська народна казка Гуцульщини

Був піп та й дяк. П’янюги були оба. Та й ніхто не вмирає, не жениться, нема хрестин — нема відки їм грошей брати. А дяк каже:

— Я пораджу. Я буду красти та й ховати крадене. А ви оголосіть, що ми ворожбити. Я вам буду казати, де сховане крадене, а ви людям ворожіть. І будемо мати гроші.

Дяк пішов украв у одного господаря пару волів, завів у ліс та й присилив до смереки. Та й пішов до попа та й сказав це. Господар шукав, шукав — не міг найти. Та й прийшов до попа, аби піп поворожив йому. Піп каже:

— Даш мені десять корон, то я подивлюся у ворожбитську книжку та й тобі скажу, де твої воли.

Цей дав. А піп каже:

— Там і там у лісі присилені твої воли до смереки.

Цей пішов — воли найшов. І пішла велика чутка, що піп все угадує.

А в царя украли багато грошей. Але це таки вкрали сторожі, що коло тих грошей були. Цар післав своїх чиновників, аби привели того попа і того дяка. Чиновники приводять їх обох до царя. Цар сказав:

— Ви ворожбити. Ви маєте виворожити, хто в мене вкрав гроші. Як виворожите, то дам вам великі гроші, а як ні, то мій меч, а ваші голови з плеч. Та й ви не будете людей дурити.

Але дяк був хитріший від попа. Каже дяк цареви:

— Ви дайте нам на ніч кімнату. Та й щоб там було їсти та й пити. А рано ми будемо вам казати, де ваші гроші.

Дяк собі подумав: «Ми з попом нап’ємося добре горівки, та як будуть нам рубати голови, то ми не дуже будемо чути».

Дали їм кімнату, а дяк насипав собі сто грам і випив раз. Налив попови, а піп не п’є.

— Дай мені, — каже, — спокою, бо я вже й так гину. А дяк ще випив. Напився та й ходить по тій кімнаті.

А та сторожа знала, що вже прийшли ворожбити. Один підійшов під вікно та й слухає, що вони там роблять. А дяк каже попови:

— Ти дурний, хоч ти піп. Ти би пив.

А той під вікном слухає. Дяк підійшов до стола, налив собі, випив та й каже:

— От видиш, один уже є.

Та й стукнув склянкою по столі. А той побіг до тої сторожі та й каже:

— Я вже пропав. Мене вже записали.

Прийшов під вікно другий слухати. А дяк знов попови:

— Ти дурний!

Та налив, випив, стукнув склянкою.

— Видиш, уже є два.

А той побіг з-під вікна і сказав товаришам:

— Уже є нас там два.

Прийшов третій слухати. А дяк собі похожує та й каже:

— Ти дурний, попе. Будуть голови знімати та й я не буду чути. А ти не п’єш.

Підійшов дяк до столу, налив собі та й ще раз випив. Та й каже:

— Вже є три.

Той з-під вікна побіг до товаришів та й каже: Я вже є третій там.

І стали вони втрьох радитися, що робити. Та й нарадилися. Прийшли до ворожбитів усі три і зачинають просити, щоб ворожбити не розказували, що то вони вкрали.

— А каса, — кажуть, — за стайнею в гною закопана.

А піп тверезий та й добре ще випитався їх, і вони все йому розказали.

— Тільки не кажіть, що то ми, бо нас завісять. Рано чиновники ввели їх до царя. Цар питається:

— Ну, виворожили? Піп відповідає:

— Виворожили. Каса в гною поза стайнею. Пішли розкопали гній — каса є!

Цар каже:

— Добре ви виворожили. Каса є. А хто вкрав?

— А це, — каже, — секрет. Бо ви би зробили йому смерть. Тоді цар дав їм грошей та й вони два пішли.

І так вони тоді настрашилися, що рішили більше не ворожити. Та й запалили каплицю і сказали, що там була ворожбитська книжка і згоріла. І вони не мають на чому ворожити.